Розп’яття Христа (XVIII cт.)

Розмір: 86,0 х 32,0 х 17,0 см
Дерево, різьблення
В колекції: надходження до 1937  року

Культова дерев’яна скульптура є яскравим явищем української мистецької спадщини. Разом з іконами та творами декоративно-ужиткового мистецтва, вона належить до сакрального мистецтва й безпосередньо пов’язана з вірою народу, його розумінням вічного та сприйняттям добра і зла. Це складова української історії та культури.

В колекції Лебединського міського художнього музею імені Б.К.Руднєва є зібрання творів сакрального мистецтва від XVII до ХХ століття, що ілюструють величезний пласт культури та історії української давнини. Особливе місце в цій збірці належить дерев’яному Розп’яттю Христовому (XVIIІ століття). Хоча, саме Розп’яття й має значні пошкодження, зокрема, тріщини, сколи, також відсутні руки Спасителя та сам хрест, воно засвідчує художню самобутність і неповторність української дерев’яної пластики та є окрасою постійної музейної експозиції.

Є припущення, що раніше Розп’яття могло бути частиною виносного хреста, що використовувався в релігійних церемоніях. Виготовлене Розп’яття невідомим народним майстром XVIIІ століття, або ремісником. Хоча, скульптури ремісників не такі виразні, як народні зразки, однак часто й вони не позбавлені майстерності, безпосередності і своєрідності. Іноді дуже важко провести чітку межу між народною і ремісничою творчістю.

Народні майстри, що орієнтувались на професійні барокові зразки, намагалися натуралістично передати страждання Ісуса Христа. Відповідно до усталених канонів, автор Розп’яття із лебединської колекції дотримувався традиційної схеми розташування розп’ятого Христа. Спаситель зображений у легкому S-подібному вигині, його голова увінчана терновим вінцем, повернута вправо і нахилена до плеча. Волосся хвилями спадає на плечі, очі напіввідкриті. Ступні ніг не перехрещені й прибиті, як і руки, окремими масивними цвяхами (кожна стопа окремо), як це прийнято у Візантійській традиції. У західній іконографії стопи Христа накладені одна на одну і прибиті одним цвяхом.

Символічним також є положення тіла Христа і його рук. Розпростерті руки Христа (нажаль, втрачені) зберігають смислову роль навіть тоді, коли сам хрест не зберігся. Від трактування цього жесту залежить прочитання зображення: воно може сприйматися як знак тріумфу віри, або як образ мучеництва.

Значні зусилля майстер приділив різьбленню обличчя. Прямий, ледь витягнутий ніс, близько посаджені очі під високими обрисами брів надають обличчю виразу легкого смутку, духовної зосередженості і благородства. Народним майстром ретельно опрацьовані терновий вінець та бганки тканини на стегнах.

Розп’яття також вирізняється правильністю анатомічних форм. Майстер виділяє кожен м’яз на фігурі Христа, ретельно прорізьблені суглоби, зігнуті в колінах ноги. Високо підняті груди підкреслюють напругу останнього подиху. Монументальності образу Христа надають великі заломи драпірування пов’язки навколо стегон.

Можна припустити, що раніше скульптура мала поліхромію, яка сьогодні повністю втрачена. Разом з цим, на схожих скульптурних зображеннях Розп’яття Христового, що збереглися, переважно у західному регіоні, поліхромія значно посилює емоційну виразність образу, доповнює пластичне сприйняття скульптури та надає їй наївної реалістичності. Окремі частини на дерев’яних скульптурах часто були посріблені (найчастіше тернові вінці та пов’язки на стегнах).

Ближче познайомитися із Розп’яттям Христовим (XVIIІ століття) та іншими зразками сакрального мистецтва від XVII до ХХ століття, можна в Лебединському міському художньому музеї імені Б.К.Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81. 

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

За літературними джерелами:

1. Дерев’яні різьблені хрести ХVІ – поч. ХХ ст. Альбом. Серія «Українське народне мистецтво». – Львів: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2018. – 456 с.
2. Драган М. Українська декоративна різьба ХVІ – ХVІІІ ст. – К.: Наукова думка, 1970. – 182 с.
3. Єлісєєва Т. Пам’ятки дерев’яної скульптури XVII-XIX ст. у збірці Волинського краєзнавчого музею // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 18. Матеріали ХVIІІ Міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 27 – 28 жовтня 2011 року. – Луцьк, 2011. – С. 126-131.
4. Золотарчук Н. Запровадження процесійних хрестів та патериць: теологічний аспект // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. – Тернопіль, 2012. – № 2. – С.202-210.
5. Колодний А., Лобовик Б. Релігієзнавчий словник. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 389 с.
6. Кузенко П. Дерев’яні церковно-обрядові хрести Карпат ХVІІ – ХХ століть // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Харків, 2017. – № 2. – С.47-55.
7. Логвин Г. Культові споруди в Україні // Українці: Історико-етнографічна монографія у двох книгах. Книга 2. – Опішне: Українське Народознавство, 1999. – 544 с. – С.417-462.
8. Логвин Г.Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. – К.: Мистецтво, 1968. – 464 с.
9. Моздир М.І. Українська народна дерев’яна скульптура. – К.: Наукова думка, 1980. – 188 с.
10. Станкевич М. Українське художнє дерево ХVІ – ХХ ст. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2002. – 480 с.
11. Станкевич М. Хрест в українському мистецтві. Каталог виставки. – Львів, 1996. – 28 с.
12. Щербаківський В.М., Щербаківський Д.М. Українське мистецтво: в двох томах з додатками. – Харків: Видавець Савчук О.О., 2015. – 472 с.