ЗАЛ № 1: МИСТЕЦТВО XVIII СТОЛІТТЯ (“КОЗАЦЬКИЙ ЗАЛ”)

ЗАЛ № 1: МИСТЕЦТВО XVIII СТОЛІТТЯ (“КОЗАЦЬКИЙ ЗАЛ”)

XVIII століття – час піднесення української художньої культури, всіх видів образотворчого мистецтва. Переважно ренесансні спокійні форми витісняються пишними бароковими – з яскравими соковитими формами і неспокійною динамікою руху. В усіх галузях і жанрах мистецтва провідне місце зайняв образ живої людини.

Український іконопис того часу вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду. Високі художні якості ікон “Архангел Михаїл” та “Охтирська Богоматір” свідчать про яскравий розквіт української іконописної школи XVIII століття.

В залі експонуються твори українського портретного живопису XVIII століття, відомого під назвою “парсуна” (від слова “персона”, тобто “поважна особа”). Парсунний портрет відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду до певної міри ідеалізовані. Вони здаються дещо одноманітними за композицією, важкуватими за колоритом, прямолінійними у своїх психологічних характеристиках. Для парсуни характерні площинність і застиглість, декоративізм, кольори дані один поруч з іншим без взаємодії між собою. Здебільшого в цих портретах ми бачимо представників української козацької старшини, підписи художників, як правило, відсутні.

У XVIII столітті поширюються репрезентативні портрети-панегірики, що уславлювали зображувану людину, ідеалізуючи її. До таких належать портрети гетьмана українського реєстрованого козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного (1560, 1570 чи 1577/78—1622) і миргородського полковника Данила Апостола (1654—1734), згодом гетьмана лівобережної України (1727—1734).

У подоланні умовності старого й створенні нового українського портрета особливе місце належить творчості В. Л. Боровиковського (1757—1825 ). Є деякі підстави гадати, що Боровиковським могли бути виконані кілька портретів з села Михайлівки (Лебединський район), де був маєток Полуботків, що пізніше перейшов до графів Капністів. Почерк молодого Боровиковського відчувається в копії портрета переяславського полковника Леонтія Полуботка, який помер ще 1695 р. На портреті ми бачимо сивоусого чоловіка з розумними, благородним, владним обличчям. Звертають на себе увагу також портрети інших представників роду Полуботків — другої дружини Павла Полуботка Ганни, уродженої Лазаревич (портрет приписується пензлеві українського живописця початку XVIII століття Я. Глинського), синів Павла Полуботка — Андрія і Якова (автори невідомі). В залі експонуються також портрети нащадків Андрія Полуботка по жіночій лінії – дочок Парасковії та Софії, зятів – бригадира Олександра Коробовського і майора Івана Миклашевського, внуків – Миколи Коробовського та княгині Олександри Долгорукової (з парним портретом чоловіка – князя, генерал-майора Олексія Долгорукова). Авторство парних портретів подружжя поміщиків Миклашевських та «Портрета поета Г. Р. Державіна» приписується також В. Л. Боровиковському.

Модель пам’ятника Петру І нагадує про перебування російського царя в Лебедині з 25 листопада по 26 грудня 1708 року. Саме тут, у Лебедині, за наказом Петра було страчено 900 прибічників гетьмана України Івана Мазепи.

У XVIII столітті високого розвитку досягло декоративно-ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, яким оздоблювали меблі. Значний інтерес викликає білий різьблений меблевий гарнітур у стилі “рококо” (стіл із ніжками-драконами, напівкрісла з позолотою, диван-банкетка).