Закономірним наслідком постійного зростання національної самосвідомості стала потреба відновлення історико-культурної пам’яті, вивчення традицій вітчизняної культури, які багато в чому були репрезентовані у такому історичному феномені, як садиба. Саме садиба протягом багатьох століть була найбільш поширеною моделлю життєвого устрою. Мешканці садиб, їх архітектура, інтер’єри, образ життя тощо постійно привертали увагу митців, були відбиті у творах живопису, літератури, скульптури, музики. Садиби Сумщини (величні заміські резиденції на зразок Михайлівки Капністів й більш скромні) як мистецькі осередки – дуже цікаве, навіть унікальне явище.
Кожна садиба (а їх важко навіть перелічити) з її зібраннями документів, книг, творів мистецтва – була своєрідним науковим та мистецьким центром, архівом, музеєм. Це, зокрема, Попівка О. Паліцина, з його національно-просвітницьким гуртком – так званою «Попівською академією»; Волокитине, де А. Міклашевський заснував виробництво (1839) порцеляни, зразки якої не поступалися європейським; Гирівка Лазаревьких, Кролевець Огієвських, Лифине Хрущових – місця, які відвідав Т.Шевченко. У садибі Линтварьових (де гостювали вчені, музиканти, поети, А.П. Чехов з сім’єю) була побудована школа, в якій дітей виховували патріотами, навчали на українській мові.
У Тростянці О. Голіцина та Низах М. Кондратьєва відпочивав і працював П. Чайковський, у Хотіні гр. Строганова – художники І. Крамськой та Ф. Васильєв. Всі вони захоплювалися поетичною красою нашої землі, перебування на Сумщині відбилося у творчості кожного з них. Поетичні враження від оточуючої природи сприяли, зокрема, роботі І. Крамського над «Місячною ніччю» (за гоголівськими мотивами). У Сумському художньому музеї зберігаються офорти Т. Шевченка «Старости» (1844), «Судня рада» (1844) та «Приятелі» (1859). Останній – з дарчим написом: «Наталіи Александровни Хрущовой на память 8. іюнь 1859. Т. Шевченко». В цих творах автор демонструє віртуозне володіння технікою офорта, за що він отримав звання академіка.
Слід згадати інші «садибні» твори, що зберігаються у Сумському художньому музеї, зокрема, – унікальне зібрання волокитинської порцеляни А. Міклашевського і олівцевий портрет одного з власників Михайлівки, предка Капністів благодійника, мецената О. Іваненка роботи О. Кіпренського.
А. Чехов, який відпочивав з родиною (його рідний брат Микола помер у віці 31 року і був похований у маєтку) і працював влітку 1888-89 рр. у садибі Линтварьових (нині – у межах міста), був у повному захваті і від природи, і від садиби, і від її власників (про майбутню долю яких він висловлювався з великим співчуттям). У зібранні Сумського музею – портрет Чехова роботи видатного скульптора ХХ ст. М. Анікушина. Молодий письменник зображений саме у тому віці, коли він приїздив до нашого міста. Незважаючи на зовнішню стриманість головне у характеристиці образу – внутрішня піднесеність, схвильованість, натхненність, загальне благородство зовнішності.
Садиба – місце дії багатьох чехівських оповідань та повістей. Захват по відношенню до неї ми знаходимо й у його епістолярній спадщині. Не менш поетичні, ніж у оповіданнях, описи садиби Линтварьових (нині Будинок-музей А.П. Чехова у Сумах) як реального місця перебуання письменника містяться у багатьох його листах, сповнених захоплюючих настроїв: «Панський сад. Цвітуть тюльпани та бузок. Біла акація ще не цвіла…». «Панський будинок. Старовинні меблі…» (далі йде позитивна характеристика власників). Сам знаходячись на відпочинку (не вдома), він постійно запрошував «у гості» друзів та знайомих, які мали б розділити з ним захват від місця перебування та чудових кольорів і «теплих м’яких тонів» того «теплого та зеленого далека», яким письменник не міг намилуватися за весь час перебування на Луці. З листа до К.С. Баранцевича 17 травня, 1888: «Якщо Ви хочете побачити природу у всій її привабливості і чарівності, подихати чудовим повітрям, покататися на човні, то приїздіть до мене…». «Надзвичайно я люблю все те,…що зветься маєтком. Це слово ще не втратило свого поетичного відтінка».
Слова «садиба», «маєток» «не втратили свого поетичного відтінка» і для багатьох майстрів реалістичного пейзажа ХІХ-поч. ХХст. Навіть якщо звернутися до зібрання одного лише Сумського художнього музею, можна виявити немало творів живопису і графіки з зображенням садибних мотивів (в т.ч. і сюжетних). «Теплі м’які тони» ми знаходимо і у графічному аркуші Н. Онацького «Садиба Линтварьових. Ольшанка» (близьких родичів тих Линтварьових, де відпочивав Чехов). М’якість та монохромність вохристо-зеленкуватої гами поглиблює простір і надає йому камерності, особливого затишку. Садибні куточки ми знаходимо і «У старому парку» Ю.Ю. Клевера, і у картинах К.І. Власовського («Літній день», «Сонячний день») – художника, в долі родини якого (часів кінця ХІХ-поч. ХХст., а особливо післяреволюційних років) багато спільного з мешканцями садиби на Луці. Так у «Літньому дні» «м’які теплі тони» поліхромної гами гармонійно об’єднані між собою, що сприяє поетичній цілісності враження. Автор виявляє достатню сміливість, щоб зробити об’єктом естетичної уваги і помістити у композицію багато звичайних побутових деталей, що розповідають про господарське життя садиби: це корито з вишнями, діжка з поливалкою, ін. – тобто предмети, що є самостійними натюрмортами. Таким чином, у картині поєднано декілька жанрів – побутовий, пейзаж, натюрморт.
Головне у вищезгаданих творах не простий збіг мотивів і звертання до певних жанрів, а загальний образний зміст, що нагадує нам про втрачені духовні цінності, про відновлення вітчизняних традицій та викликає роздуми про можливості їх повернення у сучасне життя.
Ключові слова: національні традиції, вітчизняна культура, духовні цінності, архітектура, інтер’єри, садиби Сумщини, культурно-історичне значення.
Ірина Павленко, науковий співробітник СОХМ
(матеріали Наукових читань «Капністи: мистецьке коло козацького роду», присвячені 140-річчю останнього володаря Михайлівки О.В. Капністу (1879-1958), що відбулися в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва 06 вересня 2019 року)
Список використаних джерел
- В.Л. Модзалевський. Малоросійський родословник, т.2. – Київ, 1910.
- Г.К. Лукомський. Старовинні садиби Харківської губернії, т. 1, – Харків. 2001.
- Ю.В. Голод. Іваненко. / Сумщина в іменах. Енциклопедичний довідник. – Суми, 2003.
