У статті подається архівний документ, з якого автор робить висновок про склад зібрання художниці Юлії Бразоль-Леонтьєвої. Коментар документу подається на тлі мистецького життя Лебедина другої половини 1910-х років. Вивчення життєвого шляху і творчого доробку забутих, маловідомих художників стає дедалі актуальнішим.
Історія мистецького життя Сумщини збагатилась останнім часом іменами К.Власовського, Ю.Бразоль-Леонтьєвої, О.Красовського, Б.Комарова. Разом з тим, нові архівні документи здатні поставити в тупик дослідника, руйнуючи його концепції або ж, навпаки, відкриваючи нові перспективи у вивченні його творчості. Про один такий архівний документ і піде мова у статті.
Про те, що колекціонування займало значне місце у житті художниці Юлії Миколаївни Бразоль-Леонтьєвої (1856 – після 1918), свідчить архівний документ, її лист до харківського вченого, літературознавця і мистецтвознавця Миколи Федоровича Сумцова (1854-1922), який зберігається у Центральному державному історичному архіві України (м.Київ).
Ось його текст: «Глубокоуважаемый Николай Федорович! Приношу Вам мою искреннюю благодарность за Ваше предложение прийти мне на помощь издать собранные мною шестьсот малороссийских рисунков. К крайнему моему сожалению условия издательства не вполне подходят мне, поэтому прошу меня извинить, если я на время принуждена обождать издать те родные украинские рисунки, которые я в течение 17 лет очень усердно собирала. Надеюсь лично переговорить с Вами, cделать условия издания более для меня подходящими. С глубоким уважением и почтением готовая к услугам Юлия Леонтьева» [1].
Цей документ не тільки дає відповіді, але й ставить перед дослідником питання. З нього дізнаємося про те, що, по-перше, до зібрання Юлії Миколаївни входило 600 малюнків українських художників або ж таких зображень, що мали відношення з сюжетного боку (тематично) до України; по-друге, вона мала намір видати їх, познайомивши таким чином широкий загал з результатами своєї 17-річної колекціонерської діяльності; по-третє, скоріше за все, Ю.Бразоль-Леонтьєва першою звернулася до М.Сумцова з проханням допомогти їй знайти видавця малюнків, але умови були не сприйняті лебединським колекціонером і скоріше за все, вони стосувалися фінансової частини; по-четверте, характер зібрання («родные украинские рисунки») вказує на самоідентифікацію збирача з українською культурою.
Лист не датований, але можна зробити припущення, що він був надісланий у другій половині 1900-х – першій половині 1910-х років. Разом з тим виникає питання щодо подальшої долі цих малюнків. Якщо адресатом листа є художник і збирач Ю.М.Бразоль-Леонтьєва (автор дотримується саме такої думки), то вірогідними є дві версії подальшого перебігу подій. Під час зміни влади у 1918-1919 рр. частина творів (малюнки) із зібрання були розкрадені. Їх могла забрати сама Ю.Бразоль-Леонтьєва, покинувши Лебедин. Подібний висновок підкріплюється й тим, що жодної роботи з її колекції декоративного мистецтва, наприклад, не було показано на Першій виставці української старовини. З цієї причини у Лебединському художньому музеї відсутні твори графіки та живопису художниці з української тематики. Скоріше за все, спланувавши від’їзд із Лебедина разом з О.Леонтьєвим у разі несприятливого перебігу обставин політичного характеру (тобто встановлення радянської влади), вона відібрала найбільш цінні речі з колекції (про які йшлося вище у листі до М.Сумцова), а також деякі власні етюди, які мали для неї мистецьку та меморіальну цінність [2].
В останні роки життя Ю.Бразоль-Леонтьєва проживала у с.Рябушки, в маєтку її чоловіка, а потім у Лебедині. У серпні 1918 р. у цьому слобожанському місті відкрилася друга виставка творів Ю.Бразоль-Леонтьєвої. Уперше вона познайомила широкий загал зі своїм мистецьким доробком у Санкт-Петербурзі (1910). Експозицію виставки, основу якої склали живописні, графічні та скульптурні роботи, а також етнографічна колекція, розмістили у будинку Лебединської чоловічої гімназії. Так само і в Санкт-Петербурзі глядачі мали змогу ознайомитися не тільки з мистецькими творами, але й з колекціонерськими пристрастями Юлії Миколаївни.
У цей непростий у політичному відношенні час у повітовому місті Лебедин вирувало культурне життя. Крім виставки творів Ю.Бразоль-Леонтьєвої, у серпні цього ж року в будинку земської управи Лебедина відбулася Перша виставка української старовини. Влаштовано її було за безпосередньої участі мистецтвознавця С.Таранушенка – уродженця Лебедина. Він підготував і каталог виставки. В її експозиції широко були представлені речі декоративно-ужиткового мистецтва, живописні та літературні твори [3]. Серед них треба відзначити офорт Т.Шевченка «Варенушні приятелі» та рукопис його вірша «Садок вишневий коло хати» [4]. Цілком імовірно, що саме ці твори були подаровані поетом Н.Хрущовій, гостем якої 7 і 8 червня 1859 р. на хуторі Лихвине був поет [5]. Офорт зберігається зараз у фондах Сумського обласного художнього музею і має дарчий напис: «Наталії Олександровни Хрущовой на память 8 іюня 1859 Т.Шевченко». У Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К.Руднєва зберігається невелика акварель роботи невідомого художника, на якій зображено подружжя Хрущових [6].
Слід зазначити, що колекціонування предметів старовини і мистецьких творів було важливою складовою культурного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст., пов’язаного з інтересом до української історії та культури серед інтелігенції. Важливим чинником стає й ознайомлення широкого загалу з результатами збирацької діяльності через експонування на виставках. Наприклад, декілька творів з приватного зібрання Варвари Василівни Капніст було показано на історико-художній виставці портрета у Санкт-Петербурзі в 1905 р. На виставці Товариства харківських художників у 1910 р. глядачі ознайомилися з колекцією орнаментів з українських вишивок, яку зібрала Є.Сердюк [7]. Чимало цінних у мистецькому та історичному відношенні предметів декоративно – ужиткового та образотворчого мистецтва експонувалося на Першій виставці української старовини у Лебедині в 1918 р. з приватних збірок В.Капніст, В.Демченко, О.Красовського, К.Сучкової-Заліської. Про успіх виставки свідчило також і бажання земства видати у подальшому ілюстрований каталог виставки. Проте у каталозі цієї виставки відсутні експонати із збірки Ю.Бразоль-Леонтьєвої.
Значний внесок у розвиток культурного життя Лебедина зробило Товариство шанувальників красних мистецтв, яке у своїй діяльності переслідувало культурно — просвітницьку мету. У цей же час у Лебедині відбулися збори цього товариства [8]. Влітку цього ж року були організовані «Українські курси», де читалися лекції українською мовою з питань історії, літератури та мистецтва. Лекції з історії України читав Г.Хоткевич, з історії мистецтв – приват-доцент Харківського університету С.Таранушенко. Як відзначалося у газетному повідомленні, «на лекціях Таранушенка по вивченню мистецтв України курсисти відвідують старовинні церкви міста, розглядають старовинний живопис та архітектуру храмів, креслять плани церков» [9].
У листопаді 1918 р. в Лебедині відкрився музей. Його організатор і перший директор Б.К.Руднєв (1879-1944) деякий час працював у Музеї красних мистецтв Харківського університету, набуваючи там музейного досвіду. На початку своєї діяльності у Лебедині доклав чимало зусиль щодо порятунку від грабіжників приватних мистецьких зібрань та колекцій.
Він же залишив відомості про життя і творчість Ю.Бразоль-Леонтьєвої, в яких дав доволі невисоку оцінку творчому доробку лебединської художниці: «Почти все работы Бразоль-Леонтьевой, – зазначав Б.Руднєв, – работы художницы-дилетантки, невысокого достоинства» [10]. Проте, не дивлячись на це, Лебединський міський художній музей зберіг твори Юлії Миколаївни, деякі з них знаходяться нині у постійній експозиції музею.
Який висновок можна зробити? Лист Ю.Бразоль-Леонтьєвої до М.Сумцова підтверджує широту колекціонерських пристрастей дописувача. Не тільки предмети, привезені нею з країн Далекого Сходу, Азії та Африки знаходилися у центрі її уваги. Значне місце у зібранні Юлії Миколаївни посідали твори українських (російських ?) митців, які вона цілеспрямовано збирала багато років. Залишається відкритим питання щодо подальшої долі цих малюнків.
Побожій С.І., Сумський історико-архівний журнал. №XVІІІ-ХІХ. 2012
Літературні джерела:
- Центральний державний історичний архів України у м.Київ, ф.2052, оп.1, спр.1441, арк.1. 2. Побожій С.І. Юлія Бразоль і Сумщина. Історико-краєзнавчі аспекти у дослідженні творчості художниці / С.І.Побожій // Сумська старовина. – 2008. – №ХХV. – С.207.
- Земские известия (Лебедин). – 1918. – 10 августа. – №30. – С.4. (Газета “Земские известия” виходила в Лебедині тричі на тиждень під час окупації міста австро-німецькими військами. Див.: Неповторні миттєвості. З історії Лебединщини: зб. – Суми, 1994. – С.5).
- Продление Украинской выставки // Земские известия (Лебедин). – 1918. – 24 августа. – №36. – С.4.
- Кравченко В.І. Лебединські зустрічі Кобзаря / В.І.Кравченко // Шевченко і Сумщина: тези доповідей та повідомлень науково-теоретичної конференції, присвяченої 175-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. – Суми, 1989. – С.14-16.
- “Наче він жив у Лебедині…”. Каталог художньої виставки, присвяченої 173-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка / авт. вст. ст. С.І.Побожій; уклад. Л.С.Костюченко. – Суми, 1987. – С.5.
- Каталог ХІІІ-й выставки картин Товарищества харьковских художников. – Харьков, 1910. – С.16.
- Про це див.: О собрании О-ва любителей изящных искусств // Земские известия (Лебедин). – 1918. – 6 августа (24 июля). – №28. – С.3.
- На украинских курсах // Земские известия (Лебедин). – 1918. – 3 августа. – №27. – С.4.
- Руднєв Б. Відомості про картини, які були видані з музею на вимогу німецької комендатури. Лист Лебединського художнього музею №13 від 12.08.44 // Науковий архів Сумського художнього музею ім. Н.Онацького, ф.1, оп.1, спр.2, арк.20.