Розмір: 59,5х49,5см
Полотно, олія
В колекції: з 1975 року
Сергій Григор’єв – український художник, живописець і графік, що став класиком ще за життя. Його роботи були надзвичайно популярні в радянському суспільстві. Нехитрі за сюжетом, наче ненароком підглянуті художником у сусідньому дворі, школі або квартирі, вони привертали увагу глядачів відсутністю пафосу сталінського соцреалізму та впізнаваністю персонажів.
Народився майбутній майстер в Луганську, в багатодітній українській родині. Ще в дитинстві Григор’єв знав, що стане художником. В 16 він успішно закінчує художню школу в Запоріжжі, а у 1928 році вступає до Київського художнього інституту. Серед його викладачів були: учень Іллі Рєпіна – Фотій Красицький та перший ректор Української академії мистецтв Федор Кричевський.
Саме завдяки останньому, портрети та пейзажі Григор’єва набули чуттєвості імпресіонізму, проте у жанрових полотнах він проявляв себе, скоріше, як художник-реаліст. Типовим для його робіт стало домінування драматичних та психологічних мотивів, в яких відтворювалася сутність дитячої чистоти, а емоційно живе сприйняття дійсності коригувалося глибоким її осмисленням.
Провідною темою у творчості художника була тема молодості, фізичного та духовного здоров’я людини. У таких роботах Григор’єв завжди вправно відтворював простір, передавав живий рух людини, розкривав психологічний стан. Але не лише жанровий живопис був предметом зацікавленості майстра, систематична робота над портретом стала важливим джерелом художнього зростання Сергія Григор’єва. Вона давала можливість постійно працювати з натурою, вирішувати питання психологічної виразності. Коло портретованих, до яких звертається художник, досить широке, але найчастіше – це люди, з якими він зустрічається щоденно, на роботі чи вдома.
Однією із них і була «Школярка», написана майстром у 1946 році. Для цього портрету Григор’єв використав, переважно, темні, сірі та коричневі тони, що йшло в розріз з тодішньою модою, яка передбачала яскраву палітру фарб.
Якщо на інших портретах Григор’єва діти виглядають, зазвичай, щасливими і веселими, то «Школярка» сидить понуро, ніби занурена у свої думки або засмучена. Погляд її, що спрямований перед собою, висловлює відстороненість і недовіру до навколишнього світу. У загальному тлі зображення, як і в одязі дівчинки, переважають коричневий і темно-сірий колір, що доповнюють загальне відчуття напруженості. Проста чорно-коричнева сукня дівчини зливається з сіро-чорним фоном.
Художник не робить акцент на жодній речі інтер’єру: стіл з глечиком ледь проступає на фоні стіни. Все зливається в одну суцільну гаму, яка оточує єдине світлу місце – обличчя юної школярки. Якимось дивом автору вдалося вловити момент, коли міміка дівчинки відображає стривожену відстороненість. Потрібен особливий талант, щоб побачивши раз, зуміти відобразити це на полотні в повній мірі. Адже, майже, виключено, що дівчинка позувала весь процес написання картини.
Картини художника залишили помітний слід у розвитку радянського живопису другої половини ХХ століття. Без них не обходилась жодна виставка в Україні. Успіх у публіки його робіт обернувся для Григор’єва кар’єрним зростанням. Невдовзі він став ректором Київського художнього інституту, з 1958 і, майже, 30 років очолював творчі майстерні АМ УРСР, паралельно збираючи й інші почесні нагороди: народний художник УРСР (1951), дійсний член АМ СРСР (1958), народний художник СРСР (1974).
Ближче познайомитися зі «Школяркою» Сергія Григор’єва, а також іншими роботами українських художників середини ХХ століття можна у Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
