Творчість жінок-художників завжди була менш відомою, ніж робота колег-чоловіків. Часом їхні роботи навіть важко атрибутувати, оскільки раніше жінкам доводилося зберігати анонімність або брати чоловічі псевдоніми.
Така ситуація тривала аж до середини ХІХ століття, коли в історії вітчизняного мистецтва позначилась суттєва зміна статусу й отримання жінками нових соціальних ролей, серед яких була і роль «художника» або «митця». Не відставала від світових трендів і Російська імперія, де в 70-х рр. ХІХ ст. розпочався прийом жінок до Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, а незабаром і до Московського училища живопису, ліплення та зодчества. Саме на цей час припадає поява першої плеяди художниць, які ідентифікували себе у мистецтві нарівні з чоловіками.
Дуже скоро за Софією Сухово-Кобиліною (перша жінка, що отримала золоту медаль від Академії мистецтв) в образотворчому мистецтві з’явилася справжня плеяда жіночих імен: Марія Клевер, Олександра Маковська, Софія Юнкер, Ольга Делла-Кардовська, Ольга Лагода-Шишкіна, Олена Бебутова та чимало інших. Не загубилася серед них і Юлія Бразоль-Леонтьєва, чий життєвий і творчий шлях був тісно пов’язаний з Лебединщиною.
Бразоль-Леонтьєва Юлія Миколаївна (уроджена – Добросельська; у першому шлюбі – Бразоль; у другому шлюбі – Леонтьєва; 16(28).VII.1856, м. Суми – 1919, м. Лебедин) – українсько-російська художниця і скульпторка. Донька поміщика Лебединського повіту.
Ю. Бразоль була молода, красива, весела панянка, дуже здібна до малювання. Добросельські проживали у Лебедині, мали земельні володіння у с. Михайлівці, де пізніше доживала віку мати Юлії Марія Гнатівна, та на хуторі Марусиному (с. Марусине у радянські часи відносилося до територіальної громади Марківської сільради Білопільського району; нині – неіснуюче, ліквідоване у 1980-х рр. під час укрупнення сільрад), що дістався Юлії у спадок після смерті батька.
В 1880 році Ю. Бразоль вийшла заміж за Льва Євгеновича Бразоля — першого у Російській імперії лікаря-гомеопата. Спочатку подружжя жило дружно та щасливо у маєтку у с. Журавному, тут народилися їхні сини: Євген і Борис. Юлія Миколаївна закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат, де була ученицею художника Євдокима Волошинова. Продовжила навчання живопису у майстерні Івана Айвазовського, із яким познайомилась у Феодосії (Крим), вивчала скульптуру у М. Антокольського та Вол. Беклемішева, а також навчалась у професорів М. Цурштрассена (м. Ляйпціґ, Німеччина) і Дж. Монтеверде (Італія).
До 1895 року родина Бразолів оселилась у Санкт-Петербурзі, де Юлія Миколаївна брала участь у виставках Першого дамського художнього гуртка (1895—1914), Товариства художників (1897—1911), а також Першій пересувній художній виставці для Сибіру (1903). Експонувалася також у Москві, Харкові, Нижньому Новґороді, Парижі (1900), Реймсі (Франція, золота медаль за барельєф). На кожну виставку вона представляла по 5-10 робіт, іноді у різних техніках. У 1904 році подружжя Бразолів розлучилося.
Після 1906 року, вийшовши вдруге заміж за капітана першого ранґу О. Леонтьєва, Юлія Миколаївна деякий час жила у Фінляндії (1906—1910), а потім у маєтку другого чоловіка у с. Рябушках і в м. Лебедині, багато подорожувала Далеким Сходом, Західною Європою, Африкою. У 1910 р. у Санкт-Петербурзі провела першу персональну виставку, де представила близько 200 живописних і графічних творів, понад 30 скульптур, а також велику колекцію етнографічних матеріалів, зібраних в Росії, Україні, Японії, Китаї, Алжирі, Маньчжурії, Сінґапурі, Цейлоні та ін.
Від 1910 року Юлія проживала у Лебедині. В цей час вона була жінкою середнього зросту, носила монокль, який іноді спадав. Із другим чоловіком Леонтьєвим у них був син (приблизно 1905 року народження). Було двоє слуг: чоловік, що доглядав за сином, та жінка-куховарка. У помешканні було кілька собак-еспаньйолів і зібрання картин. У серпні 1918 року мала другу персональну виставку у приміщенні чоловічої гімназії (нині – Лебединське педагогічне училище імені А. С. Макаренка) Лебедина, де мешкала останні роки (найбільша колекція її творів нині зберігається у Лебединському міському художньому музеї імені Б. К. Руднєва). Це була перша персональна виставка в історії міста.
Діапазон творчих пошуків мисткині був надзвичайно широким. Вона займалася живописом, графікою, скульптурою, декоративним мистецтвом. Тематика її картин — південні пейзажі та море. Роботи мають переважно етюдний характер, але з розробленою композицією. Навіть у невеликих за розміром творах вміло виділяється головне з підпорядкуванням другорядного («Італія», «Етюд»).
У кращих роботах Ю. Бразоль-Леонтьєвої помітні уроки Волошинова та Айвазовського. Свідченням цього є відповідні твори: живопис — «Сінґапур» (1904), «Гриби» (1909), «Море» (1911), «Алжир» (1914), «Венеція», «Єрусалим», «Місячна ніч у Малій Азії»; графіка — «Полуниці» (1916), «Неаполь», «Сливи»; медальйон-горельєф (1899); скульптура — «Аврора», «Будяк» (обидві — 1900-і рр.), «Жінка на скелі» (1901), портрети Мразовської (1898), «Плюшкін» (за поемою «Мертві душі» М. Гоголя, 1904), художника Л. Лаґоріо, адмірала С. Макарова (обидва — 1905), «Катерина» (за однойменною поемою Т. Шевченка, 1907), «Сестри» (1917), «Демон і Тамара» (за поемою «Демон» М. Лермонтова).
Всі твори художниці можна умовно поділити на дві групи. До першої з них належать роботи екзотичної тематики, які мають значення етнографічної замальовки (приміром, «Сінгапур», 1904, «Єрусалим» тощо). До другої групи належать твори, сюжет яких емоційно-забарвлений. У них, крім формальних якостей і сюжету, можна уявити особистість художниці, її ставлення до зображуваного мотиву («Місячна ніч у Малій Азії»).
Картини «Море», «Берег Криму», «На березі озера» приваблюють умілим поєднанням насичених зелених і коричневих тонів, зображенням відчуття повітря, яке огортає й оживлює пейзажі. У цих роботах, безумовно, видно вплив творчої манери представників «Барбізонського» періоду Харківської школи пейзажу.
Окрему групу утворюють натюрморти, що, без сумніву, принесли їй визнання. Наприклад, натюрморти із зображенням грибів («Гриби»), написані соковитими фарбами, з переважанням близьких до натури кольорів. Тонова градація здійснюється в межах одного кольору – коричневого, охристого та сірого.
Продумана композиція – характерна особливість натюрмортів Ю. Бразоль. Це стосується як робіт, виконаних у традиційному руслі, наприклад «Бузок» (перша пол. 1900-х рр.), так і більш вільних композицій.
Можна припустити, що художниця орієнтувалася на зовнішню ефектність мотивів, приділяючи менше уваги фактурі предметів. Це нові віяння в мистецтві кінця XIX століття, перш за все властиві пленерному живопису, й помітні в творах її вчителя Євдокима Волошинова. Та на відміну від Волошинова, художниця наносить фарбу тонким шаром, майже «зализуючи» нею полотно, від чого поверхня основи становиться однорідною.
З огляду на такі огріхи, деякі живописні роботи Юлії Бразоль-Леонтьєвої мистецтвознавцями оцінюються як дилетантські. Та недостатня технічна майстерність у них повною мірою компенсується щирістю вражень.
Після 1918 року настали непрості часи. Влада у Лебедині постійно змінювалася. Подружжя Леонтьєвих не емігрувало. У березні 1919 року більшовики конфіскували колекцію картин Бразоль-Леонтьєвої й передали її до Лебединського художньо-історичного музею ім. Т. Г. Шевченка (нині — Лебединський міський художній музей ім. Б. К. Руднєва). Померла Юлія Бразоль-Леонтьєва того ж року. На думку місцевих краєзнавців, швидше за все, більшовики розстріляли її разом із чоловіком.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
ТРЕТІ ЛЕБЕДИНСЬКІ НАУКОВІ ЧИТАННЯ. Жінка у мистецтві. Збірка наукових статей. Присвячено 95-річчю від дня народження Катерини Кричевської-Росандіч. Київ. 2021 – 88. 30 іл. С.25-28.
Список використаних джерел:
- Галькевич Т.А. Бразоль Юлія Миколаївна / Т.А. Галькевич // Енциклопедія сучасної України. Київ, 2004. Т.3. С. 418-419.
- Голод Ю. Забуті художники / Ю.Голод // Життя Лебединщини. 2010. 23 січня. №7(10481). С. 2.
- Голод Ю. Золота медаль лебединської художниці / Ю.Голод // Життя Лебединщини. 1996. 2 жовтня. № 81(9076). С. 3.
- Искусство женского рода. Женщин-художницы в России ХV-ХХ веков : каталог / Государственная Третьяковская галерея. Москва, 2002.
- Науковий архів Лебединського міського художнього музею імені Б.К.Руднєва.
- Побожій С. Юлія Бразоль і Сумщина / С.І. Побожій. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. С. 4-39, 107-122.
- Побожій С.І. Мистецтвознавчі нариси. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2013. С. 191-213.
- Ткаченко Б.І. Лебедія. Суми, 2000. С 222-223.
