Ревізькі казки Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії з фондів Сумського обласного краєзнавчого музею

Ревізькі казки – документальні результати переписів податного населення Російської імперії протягом 1718 – 1858 рр., одне з найпоширеніших обліково-статистичних джерел, що використовується у генеалогічних, демографічних і краєзнавчих дослідженнях.

Загальний інформаційний потенціал та особливості опрацювання цих матеріалів проаналізовані у низці наукових праць, зокрема, статті Н. Лобко [1]. Водночас, вартим уваги видається розгляд окремих екземплярів ревізьких казок – не лише як статистичних чи генеалогічних джерел, а й музейних предметів, що ілюструють різні галузі життя суспільства у ХVІІІ – ХІХ ст.

У фондах Сумського обласного краєзнавчого музею (СОКМ) зберігається примірник ревізьких казок Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії 1835 р. [2]. Як свідчить науково-фондова документація, фоліант був зарахований до колекції музею у 1988 р. «із старих надходжень», тобто з числа предметів, що фізично опинилися у музеї значно раніше часу їх офіційної реєстрації.

Збережений у фондах СОКМ документ являє собою зшиток окремих ревізьких казок 8-го перепису населення (1833 – 1835 рр.), складених у маєтках місцевих поміщиків. Матеріали ревізії переплетені у м’який, обтягнутий полотном, картон. Стан збереження документу незадовільний: папір пошкоджений комахами та вогнем, забруднений, із сильно зношеним обрізом.

Титульний аркуш ревізької казки хутора Лифовського поміщиці Катерини Іванівни Алфьорової. 1835 р.

Географія перепису охоплює межі Лебединського повіту станом на 1835 р., перед перейменуванням Слобідсько-Української губернії на Харківську. Кожен поміщик надавав у повітову ревізійну комісію загальну ревізьку казку на усіх селян і дворових, які могли проживати у різних селах, слободах і хуторах. Демографічні дані занесені від руки у єдиний друкований формуляр і включають ім’я, по батькові, прізвище та вік (актуальний та за попередньою ревізією) усіх членів записаних родин із зазначенням ступені родинних стосунків (дружина, син, пасинок, племінниця), за принципом старшинства (від старшого до молодшого) та з розподілом записів на «чоловічу» та «жіночу» сторінки. У випадку відсутності у матеріалах попередньої ревізії даних про родину або окрему людину зазначено причину їх появи: «достались по полюбовному разделу с матерью и братом 1834 года», «сии дворовые люди достались по наследству в 1823 году от прапорщицы Пелагии Алферовой», «достались по наследству после смерти умершего брата Михайла Алферова в 1827^м году которые по прошении моему причислены за мною в 1834^м году», «достались по разделу после смерти матери моей». Так само зазначались відомості про померлих чи таких, які вибули, членів родин: «продан титулярному советнику Федору Армашевскому в 1834 году», «продан поручику Степану Карпову в 1834 году», «умер в 1818 году». Кожна ревізька казка складалась поміщиком або, частіше, прикажчиком і завірялась підписом власника маєтку.

Фрагмент аркуша з водяним знаком «ПМ»(ймовірно, виробництва Вєльського млина Петра Мартьянова) [3]

Загалом, розглядаючи значення документу у науково-дослідницькій та науково-експозиційній площинах, можна дійти деяких висновків:

1. Ревізькі казки 1835 р. є інформаційно насиченим джерелом, що документально фіксує основні показники кількісного, статевого, вікового складу робочої сили поміщицьких господарств Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії у другій чверті ХІХ ст.
2. Інформація, зосереджена у ревізьких казках, допомагає реконструювати родоводи як селян, які належали поміщикам, так і самих поміщиків, уточнювати окремі факти біографій згаданих у документі мешканців повіту.
3. Цікавою, на наш погляд, є ще одна особливість такого роду документів – зібрані у єдине ціле, ревізькі казки утворюють колекцію тогочасного паперу з різноманітними водяними знаками (філігранями) його виробників.
4. У якості експонату музею ревізькі казки можуть бути використані під час розкриття тем з історії соціально-економічного життя повіту у ХІХ ст., розвитку обліково-статистичних інституцій Російської імперії, а також як документальне свідчення реалізації кріпосного права на землях краю.

Віра Іванова, кандидат історичних наук, учений секретар Комунального закладу Сумської обласної ради  «Сумський обласний краєзнавчий музей»

Тези наукових читань “Становлення музейної справи на Сумщині”, присвячені 100-річчю Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва (20 листопада 2018)

Список використаних джерел:

1. Лобко Н.В. Матеріали загальноросійських переписів: інформаційний потенціал та особливості використання у генеалогічних дослідженнях // Сумський історико-архівний журнал. – 2011. – № ХІІ – ХІІІ. – С. 36 – 42.
2. Фонди СОКМ. – КП 26125. – Д 4614.
3. Клепиков С.А. Филиграни и штемпели на бумаге русского и иностранного производства ХVІІ – ХХ вв. – М.: Изд-во Всесоюзной книжной палаты, 1959. – С. 43.