Олексій Васильович Капніст – представник лебединської інтелігенції початку ХХ століття

Українська національна інтелігенція на рубежі ХІХ–ХХ ст. формувалася майже виключно за рахунок людей з гуманітарною освітою. Остання обставина зумовила ще одну якість української інтелігенції: вона на початку ХХ ст. перетворилася на інтелектуально-політичну еліту, очоливши політичний провід нації. 

Сформувалася вона в ХІХ ст. на ґрунті певних соціальних традицій, що віками розвивалися на українських теренах. Виразниками цих традицій у давні часи була протоінтелігенція – духовно багаті, а в більш пізні часи ще й високоосвічені особистості. На Лебединщині до таких родин відноситься родина Капністів – володарів села Михайлівка.

Останнім власником Михайлівки на Лебединщині був Олексій Васильович Капніст (1879 – 1958). Він був яскравим представником молодої української інтелігенції. Закінчив Харківський університет, служив у Петербурзі у гвардійському кінному полку. З 1904 року по 1917 рік обіймав посаду — гласного Лебединського повітового та Харківського губернського (з 1907) земств. У роки Першої світової війни — предводитель дворянства Лебединського повіту. Голова з’їзду мирових суддів Лебединського повіту, повітової землевпорядкувальної комісії, училищної ради, комітетів попечительства про народну тверезість і дитячих притулків, завідувач військово-кінною дільницею, опікун Олександрійського народного училища (с.Михайлівка), член опікунської ради Лебединського ремісничого училища, Лебединської жіночої гімназії, камергер двору Його Величності, статський радник, Олексій Васильович Капніст продовжив традиції своїх попередників по збереженню та поповненню родинних статків. Він опікувався гончарним промислами в с.Межиріч та рибальським в селах Бережки та Токарі, їх церквою та церковно-приходською школою. За архівними даними ці села були в підпорядкованні родини Капністів в 1882–1917 роках.

Володів та опікувався у Михайлівці Капніст також великим красивим палацом, у якому нараховувалось, близько 50 кімнат. Розташований палац був неподалік церкви, під горою, майже на березі Псла. Тут зберігалась значна й цінна колекція творів мистецтва, багата бібліотека й безцінний родовий архів Полуботків та Капністів. На жаль, більша частина втрачена під час пожежі 1918 року та руйнування Успенського Собору в Лебедині.

У  селі Михайлівка Олексію Васильовичу дістався у спадок знаменитий кінний завод. Випаси для коней простягалися від Михайлівки до нинішньої Недригайлівщини. До їх складу входили землі, де тепер розташований заповідник Михайлівська цілина. Зліва від дороги з Михайлівки на Лебедин на луках біля Псла знаходився іподром, де об’їжджали заводських коней. Капніст дуже любив цих тварин і не шкодував грошей, щоб вони були найкращими. Сучасники свідчать, що за племінного жеребця з Америки він заплатив 60 тис. крб. Незважаючи на любов до коней, Капніст одним із перших придбав легковий автомобіль і навіть сам водив машину. Немало грошей витратив він на будівництво бруківки з Михайлівки до Лебедина та спорудження залізобетонного мосту через річку. Створив лінію водопостачання до садибного комплексу в селі Михайлівка.

Приблизно у 1906 році, батько Олексія – граф Василь Олексійович  організував у Михайлівці хор чисельністю у 50 чоловік, який виступав не лише у рідних місцях, а й у Харкові та Москві. Співаки одягалися в українські костюми та виконували українські пісні. Олексій Васильович був активним учасником хору, любив співати і мав гарний голос. Тоді ж Капніст, на прохання регента церковних хорів Лебедина Олександра Пінчука допоміг юному талановитому співакові Івану Стешенку в навчанні. Після смерті мецената, талановитим хлопцем став опікуватися його син – Олексій Капніст. Він вирішив зробити з Іванка професійного співака. Останній із теплотою згадував ті часи, коли він разом з Михайлівським хором їздив на виступи.

– Хочеш вчитися співу? – питав  Олексій Васильович у хлопчика.

– Дуже хочу, – відповів він, – і дуже мрію побувати в Італії.

– Добре! – засміявся граф. – А поки що збирайся в столицю, в Петербург, вчитимешся у Тартекова і Бухтоярова.

Після вікової мутації голосового апарату у Івана сформувався баритональний бас. Графська родина Олексія Капністів допомогла талановитому юнакові вступити до Сумського реального училища, і згодом хлопець вже співав у хорі сумського цукрозаводчика й мецената Павла Харитоненка. А потім навчання в столиці  у Тартекова і Бухтоярова. Граф завжди підбадьорував Івана Стешенка часто називаючи українським Шаляпіним. І цілком виправдано, бо там, де він виступав, концертні зали були переповнені, а виконання головної партії в опері «Борис Годунов» нічим не поступалося Шаляпіну. Він був блискучим інтерпретатором української музики, зокрема — народних пісень і романсів М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка. Іван Стешенко співав оперні партії на восьми мовах, а концертний репертуар – на одинадцяти мовах.

Олексій Васильович опікувався і родовим архівом, багатою бібліотекою та цінними мистецькими творами, що надавали неповторного образу михайлівській  садибі. Деякі портрети із зібрання Капністів експонувалися на виставці ХII археологічного з’їзду в Харкові. П’ять портретів із зібрання Капністів були репрезентовані на виставці портрету у Таврійському палаці в Петербурзі у 1905 році. Не виключено, що її організатор – С. Дягилєв приїжджав до Лебединщини. Як правило, він не доручав цю відповідальну справу іншим, особисто займаючись підбором портретів для виставок. У зібранні Капністів особливе місце займали портрети Полуботків, Коробовських, Іваненків і Капністів, останній було замовлено харківському художнику І. Святенку, який прагнув до створення образу графа, як державної людини. Не виключено, що цей портрет був написаний у Михайлівці у 1910 році. До цього висновку нас підвела робота І. Святенка «Краєвид с. Михайлівки Лебединського повіту Харківської губернії», яка експонувалася на ХII виставці картин Товариства харківських художників. У каталозі виставки цей твір значиться під № 161. Існування цієї роботи із зазначенням конкретної топографії мотиву свідчить про перебування художника на Лебединщині.

У 1912 році молодий граф придбав будинок у центрі міста, де раніше жив місцевий повітовий лікар Констянтин Олександрович Зільберник. Для останнього він збудував інший будинок, у якому з 1939 року знаходиться художній музей. Живучи на широку ногу, Олексій Васильович заліз у борги. Йому, навіть, довелося одружитися на вдові літнього віку Софії Карповій, яка була дочкою купця-мільйонера, що володів двадцятьма шахтами на Донбасі. Дітей у цьому шлюбі не було.

Разом з тим, вродливий молодий граф користувався неабияким успіхом у жінок. За натурою він був веселою людиною, постійно спілкувався з молоддю. Полюбляв ходити на весілля в селі, де намагався не відрізнятися від інших поведінкою — співав, танцював, жартував. У Петербурзі в нього була коханка — балерина Горячова, у Лебедині — покоївка готелю на ім’я Липочка. Під час одного з банкетів, організованих дирекцією лебединського млина, Капніст залицявся до відомої тоді в місті своєю веселою вдачею дворянки Ганни Давидової. Також його помічали з красунею-дружиною залізничного службовця, а потім її чоловік одержав у подарунок повну діжку спирту з винокурного заводу графа. Софія Карпова не могла не помічати цього, вона неодноразово влаштовувала сцени чоловікові та грозилася кинути його.

Події  лютого 1917 року  спонукали Олексія Васильовича разом з дружиною назавжди покинути Михайлівку. Подальша доля його не була легкою.

Це лише частина відомостей про останнього володара Михайлівки неординарної і різносторонньої людини. Його життя повністю відповідає гаслу викарбуваному на родовому гербі графів Капністів, де чорним по золоту вишито: «Sub Igne Immotus»: «Незворушний під вогнем». 

Валентина Знаменщикова, спеціаліст відділу культури та туризму виконавчого комітету Лебединської міської ради

(матеріали Наукових читань «Капністи: мистецьке коло козацького роду», присвячені 140-річчю останнього володаря Михайлівки О.В. Капністу (1879-1958), що відбулися в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва 06 вересня 2019 року)

Список використаних джерел

1. Відомості про рід Капністів вміщено у вид.: Новый энциклопедический словарь. Издание Акционерного общества «Издательское дело бывшее Брокгауз-Ефрон». Т. 20. – СПб., [б. г.] – С. 846-847;
2. Дмитрієнко М., Ясь О. Доля родини Капністів // Київська старовина. – 1995. – № 1. – С. 109-116.
3. Голод Ю. Збирач невмирущої краси // Життя Лебединщини. – 1998. – 11 лист. – № 91 (9353). – С. 3; він же. Графиня Варвара Капніст – меценат і колекціонер // Життя Лебединщини. – 1999. – 28 лип. – № 60 (9380) – с. 3; він же. Останній володар Михайлівського маєтку // Життя Лебединщини. – 2001. – 28 квіт. – № 34-35 (9558-9559). – С. 6.
4. Власенко В.М., Голод Ю. В. Капністи // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 192 – 193.
5. Лукомский Г. «Михайловка», усадьба графа А. В. Капниста, Харьковской губернии, Лебединского уезда // Столица и усадьба. -1916.- № 56. – С.7.
6. Побожій С. В.Серов , Капністи і Мусіни-Пушкіни До 150-річчя від дня народження Валентина Олександровича Сєрова (1865-1911). Конотопські читання: збірник публікацій за результатами Конотопських читань. Випуск VI.Конотоп, Х. Мачулін 2015 с. 173-193
7. Збірник архівних документів і матеріалів. Краю мій Слобожанщино. Лебедин.Харків .Фоліо 1997
8. Доля родини Капністів // Київська Старовина.-1995.- № 1.-C. 109 -116.