В умовах карантину, інтернет, телевізор або навіть газета – це майже телепорт. За їх допомогою сьогодні, не виходячи з дому, можна потрапити до музею, відвідати виставку або подивитися виставу.
І хоч, введений карантин вніс свої корективи в життя всіх громадян, та особливо складно усидіти в чотирьох стінах тим, хто не уявляє своє життя без мистецтва, звик щодня пізнавати щось нове, та вести активний спосіб життя… Що ж робити в цій ситуації? Чим себе зайняти в умовах вимушеної ізоляції, коли всі фільми уже переглянуті, а настільні ігри більше не приваблюють. Варіантів може бути ще багато, та ми підготували для вас добірку віртуальних екскурсій до Лебединського міського художнього музею імені Б.К.Руднєва, які допоможуть скрасити вимушене дозвілля у чотирьох стінах.
Ми зможемо віртуально пройтися розкішними залами старовинного маєтку, де сьогодні знаходиться музей та побачити пам’ятки історії та культури світового рівня, які знаходяться поруч із нами, в нашому місті. В серії із кількох публікацій, ми познайомимося із шедеврами живопису, графіки, скульптури та антикварними меблями – скарбами національного культурного надбання.
Лебединський міський художній музей імені Б.К. Руднєва – один із найстарших музеїв Сумщини, заснований у 1918 році. Його експозиція містить роботи митців, які творили у XVII – XXI століттях.
Учасники віртуальної подорожі дізнаються про старовинні ікони, парсуни, шедеври передвижників, зокрема, Григорія Мясоєдова, Василя Максимова, Сергія Світославського, Василя Полєнова, а також про роботи творчої династії Кричевських, коріння якої походить з Лебединщини, та багатьох інших геніїв українського та світового мистецтва.
Всього колекція музею нараховує понад 2400 творів мистецтва, і найстарші із них експонуються у залі №1 «Українське мистецтво XVIIІ століття» (або «Козацькій залі»). XVIIІ століття – час піднесення української художньої культури й всіх видів образотворчого мистецтва. Переважно ренесансні спокійні форми витісняються пишними бароковими – з яскравими соковитими формами і неспокійною динамікою руху, що помітно, навіть, у портретному жанрі.
В залі знаходиться 14 творів українського портретного живопису XVIII століття, що відомі під назвою «парсуна» (від слова «персона», тобто «поважна особа»). Парсунний портрет став останнім відлунням монументального козацького портрета в українському барокко, і за своїм формально-образним ладом завершує його розвиток. Вже в останню чверть XVIII ст. козацька старшина почне наслідувати російську аристикроатію, тож портретний живопис козацької парсуни поступово відійде в минуле, залишивсшись лише в старовинних родинних маєтках, портретні галереї яких сформували основу не одного музею в Україні.
Не став виключенням і лебединський художній музей, де знайшли свій пристанок парсуни членів родини наказного гетьмана України Павла Полуботка (бл. 1660-1724), якого ще називають українським «Рокфеллером» козацької доби. Його «золото», відоме як «скарб Полуботка», до цього часу не дає покою українським історикам, які його шукають в англійських та голландських банках.
Боровиковський В.Л. (?) “Портрет Леонтія Полуботка”, 1786 
Глинський Я. “Портрет Ганни Лазаревич” (поч. XVIII ст.)
В художньому музеї представлені парсуни батька Павла Полуботка – переяславського полковника, другої дружини – Ганни Лазаревич, синів Якова та Андрія, онук Софії та Параскевії та інших членів сім’ї. Нажаль, портрета самого Павла Полуботка, як і його першої дружини, уродженки Лебедина, Єфимії Василівни – племінниці гетьмана Івана Самойловича, не має. Проте, присутні портрети інших гетьманів: Петра Конашевича-Сагайдачного (бл. 1575-1622) і Данила Апостола (1654—1734) – гетьмана лівобережної України. Потрапили парсуни до музею із села Михайлівка, якою у XVIII столітті володів Павло Полобуток.
“Портрет Івана Миклашевського”, 1786 
“Портрет Софії Миклашевської”, 1786 
“Портрет Андрія Полуботка” (поч. XVIII)
У XVIII столітті також високого розвитку досягло декоративно-ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, яким оздоблювали меблі. Захоплення відвідувачів завжди викликає білий різьблений стіл із ніжками-драконами, напівкрісла з позолотою та диван-банкетка у стилі «рококо».
Та, справжньою перлиною залу, без сумніву є унікальна ікона початку XVIII століття Архангела Михаїла – предводителя небесного війська. Його завжди шанували як покровителя православного воїнства, що бореться за праве діло. Також йому довірена місія провідника душ в момент сходження їх на небеса.
Скошені верхні кути свідчать, що ікона колись була частиною іконостасу. Є припущення, що написана вона була для церква Архангела Михаїла, збудованої у 1663 році на майдані, проти будинку Залеських. Після закриття церкви у 1814 році, ікону могли передати до Троїцького храму. Рідкісна іконографія, явно не місцевого іконописця, показує св. Михайла в образі воїна-тріумфатора з піднятим до гори мечем та складеними за спиною крилами.
Після тривалої реставрації, ікону хотіли залишити у столиці. «Її місце у Києві», – говорили мистецтвознавці. Та, тодішній директор музею – Галина Садовнікова змогла відстояти ікону, яка сьогодні є окрасою не лише першого залу, а й всього художнього музею.
Продовження далі…
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
