Роль українських меценатів у розвитку освіти, науки, культури завжди цікавила не лише культурологів, а й широку громадськість, тому це питання є завжди актуальним та заслуговує на вивчення.
Відомості про меценатів ми знаходимо в історичних джерелах, що сягають глибини віків, та на українських землях розмах філантропічної діяльності припав, саме, на кінець XIX — початок XX століття. На Лебединщині, чи не найвідомішими із меценатів були Капністи, на чиєму гербі красувався девіз «У вогні непохитний».
Починаючи з кінця ХІХ ст. Капністи включилися в громадське життя нашого краю. Через виборні посади в міських установах, як почесні члени доброчинних товариств, попечителі гімназій, лікарень, притулків вони активно впливали на суспільне життя. Та різнобічна доброчинна діяльність членів родини Капністів, яка стала сімейною традицією, здійснювалася не лише заради підвищення власного соціального статусу і престижу, а й мотивувалася релігійно-моральними переконаннями допомоги ближньому, була покликанням душі. Не можна не зазначити, якою вагомою за суспільним значенням була доброчинність Капністів у військовий час: ще під час російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. граф Василь Олексійович Капніст (1838 – 1910) на власні кошти утримував госпіталі, медперсонал, закуповував медикаменти.
Також члени родини Капністів зробили свій неоціненний внесок у справу поширення освіти серед населення. Василь Олексійович Капніст разом зі своєю дружиною Варварою Василівною (1841-1919) виділяли значні кошти на підтримку Михайлівської школи та жіночої гімназії в Лебедині. Відомо, що 12 червня 1869 р. Міністерством народної освіти В.В. Капніст була затверджена опікункою Лебединського повітового жіночого училища.
В Державному архіві Харкова зберігся документ, де опікунська рада Лебединського жіночого училища звертається до Харківського губернатора Петра Павловича Дурново з проханням: «… ходатайствовать у его сиятельства господина министра народного просвещения об утверждении госпожи Капнист в означенной должности». В 1910 г. Варвара Василівна заснувала іменну стипендію для відмінників. На замовлення училища харківський художник І.М.Святенко (кін ХІХ – поч. ХХ ст.) написав живописні портрети В.В. Капніст та В.О. Капніст. Саме портрет В.О. Капніста прикрашає один із залів художнього музею.
Крім цього, графиня Капніст заснувала в селі Межирич, що на Лебединщині, навчальну керамічну майстерню, якою керував відомий гончар Ф.Р. Падалка (1850 – 1914). Графиня високо цінила майстерність скромного і простого майстра та підтримувала його порадами і навіть своїми зразками виробів. Багато речей зроблено за моделями Варвари Василівни. Падалка так і ділив їх на два розряди – «це від мого ума, а це графині». Від «мого ума» – звичайні, прості вироби, глечики, горщики, куманці та інше, а «графині» – витончені полив’яні квітники у вигляді дельфіна, підсвічники-лебеді…
Завдяки організаційним зусиллям В.О. Капніста та лікаря-хірурга К.О.Зільберника (1855 -1920), в Лебедині була збудована хірургічна лікарня (1901 – 1903 рр.). А на кошти, які виділив останній власник Михайлівки Олексій Васильович Капніст (1879 – 1958) була прокладена бруківка до Лебедина і залізобетонний міст через річку Псел.
Поміщики Капністи, зайнявши високу сходинку в ієрархічній структурі тогочасного суспільства, прилучилися й до традиційних занять аристократичних кіл – меценатства та колекціонування творів мистецтва і старожитностей. Ця діяльність набула широкого розмаху і вважалася справою особистої й родинної честі. Капністи створили власну картинну галерею, залишки якої згодом стали загальним надбанням – основою колекції Лебединського художнього музею – насамперед, унікальні зразки українських портретів – парсун ХVIII ст., твори художників італійської, голландської та фламандської шкіл XVII – XVIII ст., російського та українського мистецтва, які збиралися протягом десятків років. Велику цінність мають також художні меблі, порцеляна, бронзові вироби.
Деякі портрети з капністівської колекції брав Сергій Павлович Дягілєв (1872 – 1929) для виставки історичного портрета, що відбулася у Петербурзі у 1905 р. Чимало мистецьких та історичних творів з цієї колекції було показано у 1902 р. на виставці ХІІ археологічного з’їзду в Харкові.
Як відомо, влітку 1918 р. в Лебедині відбулася перша виставка української старовини. Чимало предметів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтваьпредставила графиня Варвара Капніст. Серед них живописні портрети козацької старшини – гетьмана Павла Полуботка, його дружини Ганни і синів Якова та Андрія, а також портрети Данила Апостола та поміщика Іваненка. Цікава, напівлегендарна, так звана, сорочка «гетьманші Полуботчихи». Доля цього експонату на сьогодні, на жаль, залишається невідомою.
Ми знаємо, що будинок де з 1939 р. знаходиться художній музей, був споруджений, значною мірою, завдяки фінансовим вкладенням саме О.В. Капніста, який збудував його для лікаря К.Зільберника в 1910 -1912 роках.
Члени родини Капністів, як люди віруючі, постійно підтримували фінансово православні храми: церкву Різдва Богородиці у селі Михайлівка. Також Василь Олексійович та його син Олексій матеріально і морально допомагали талановитій молоді. Зокрема, допомогли отримати професійну музичну освіту в Петербурзі, а потім в Італії місцевому співаку Івану Стешенку (1894 – 1937), який став всесвітньовідомим оперним співаком.
Олексій Васильович був великим цінителем української культури і мистецтва, власним коштом утримував прекрасний хор чисельністю понад 50 чол. Маючи гарний голос Капніст сам співав у ньому. Разом із графом сільські аматори сцени виступали в Лебедині, Сумах, Харкові. Збереглося фото кінця ХІХ ст., де хористи стоять одягнуті в українські вишиванки.
Також у маєтку Капністів часто бували майбутні талановиті мистці – брати Василь та Федір Кричевські. Графська колекція живопису й графіки західноєвропейських та вітчизняних митців стала джерелом їхніх перших художніх знань і вражень.
Віддаючи належне родині Капністів, можна без перебільшення стверджувати, що вони становили міцну економічну силу, яка зробила вагомий внесок у розвиток духовності, мистецтва й освітнього життя не тільки нашого краю, а й України, своєю меценатською діяльністю засвідчила розуміння їхнього високого призначення в житті суспільства.
Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ
(матеріали Наукових читань «Капністи: мистецьке коло козацького роду», присвячені 140-річчю останнього володаря Михайлівки О.В. Капністу (1879-1958), що відбулися в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва 06 вересня 2019 року)
Список використаних джерел
- Ткаченко Б.І. “Лебедія”. Суми, 2000. – 388 -391с.
- Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. Суми 2003. – 192 – 193 с.
- Лисянський В. “Повернення із забуття”. Г-та «Життя Лебединщини», 12 березня 2009 р.
- Лисянський В. “Повернення із забуття”. Г-та «Життя Лебединщини» 24 червня 2009 р.
