За документами, знайденими в Чернігівському обласному архіві вдалося дослідити, що рід Сбітнєвих з XVII століття жив на Чернігівщині, на Новгород-Сіверській землі. Іван Матвійович Сбітнєв був блискучим публіцистом-письменником, мемуаристом пушкінської доби. В 1828 році він опублікував перший літературно художній нарис про рідне місто Новгород-Сіверський в «Отечественных записках», де публікувались статті по етнографії та історії, начерки про подорожі, а пізніше його сторінки прикрасили імена Лермонтова, Одоєвського, Сологуба, Павлова, Герцена, Некрасова, Кольцова, Тургенева та ін.
От як видавець Павло Свіньїн говорив про першу публікацію Івана Сбітнєва: «Вот новое утешительное доказательство способностей и трудолюбия господ обучающих в Народных школах наших. Прекрасная статья сия сочинена г. Сбитневым, старшим учителем математических наук в Новгород – Северской гимназии».
За короткий час вдалося відновити творчість першого «новгород-сіверського літописця» і зібрати бібліотеку творів Івана Матвійовича Сбітнєва. Цікаво, що в кожній його статті, про що б він не писав, скрізь відчувається любов до свого міста.
Іван Матвійович Сбітнєв народився в Новгород-Сіверському в 1798 році, закінчив місцеву гімназію, навчався в Харківському університеті на фізико-математичному факультеті і як кращий випускник в ступені кандидата в 1818 році був відправлений в Єкатеринодар (нині Краснодар) для розвитку там системи освіти. Про своє перебування на Кубані Іван Матвійович розповів пізніше в художньому нарисі «Воспоминания о Черномории», розміщеному в харківському «Украинском журнале» в 1825 році.
Через два роки 22 річний педагог покинув Чорноморію по причині, про яку він написав так: «университетскому начальству, взявшему во благоуважение расстройство моего здоровья от злокачественного климата Черноморской области, угодно было перевести меня учителем в Новгород-Северскую гимназию».
Та історії відома ще одна причина від’їзду молодого прогресивного вчителя із Чорноморії. Причиною цього став конфлікт з батьками гімназистів. Сварка розгорілася на випускному екзамені в присутності начальства та гостей із місцевої знаті. От як пише про це в рапорті сам Сбітнєв: «Жители возроптали на меня за речь, произнесенную мною при публичном экзамене. В ней я потщился доказать, сколь полезна физика для искоренения предрассудков, и что человек, занимающийся ею, исполняет свою душу священным благоговением ко Творцу и высокою нравственностью. Здесь также я позволил себе некоторую колкость и сколько можно старался представить со смешной стороны все мнения невежд о явившейся комете, воздушных метеорах и проч. Я мнил, что, действуя сим способом, можно сколько-нибудь возбудить в них рвение к поддержанию нашей гимназии как заведения, необходимого для воспитания детей. Но я ошибся, ибо жители все это поняли в другом смысле и предположили, что я, забывая Бога, вздумал их публично осмеять. Убеждения Россинского их в противном не могли меня защитить от имени еретика, боготворящего воздух…» Заступництво К.В. Росінського (директор гімназії, де працював І.М. Сбітнєв, заслужений діяч – в той час він дійсний член Харківського університету, член-кореспондент Санкт-Петербурзького Вільного товариства любителів російської словесності, член-кореспондент Імператорського (человеколюбивого) людинолюбного товариства і член Вільного економічного товариства, поет) не допомогло. Молодий педагог повертається в Новгород-Сіверський і стає спочатку вчителем, а потім старшим вчителем математики в місцевій гімназії. Під час його педагогічної діяльності в гімназії навчався Костянтин Ушинський, вивчав математичну науку на уроках Сбітнєва Пантелеймон Куліш та ін. видатні особи української історії.
Іван Андрійович Васьков “Портрет Івана Матвійовича Сбітнєва”, олія, полотно, 1843 рік. Зберігається у колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К.Руднєва
Під час створення шкіл і гімназій на Волині міністерство освіти направило туди трьох новгород-сіверських вчителів, серед яких був Іван Матвійович. По закінченню цього відрядження він не залишився там, оскільки любов до Новгород-Сіверського була сильніша всіх кар’єрних благ. І знову вчитель, як говорили тоді, математичних наук – на своїй батьківщині, з учнями новгород-сіверцями, викладає, пише нові твори.
Та через деякий час знову потрібен старший вчитель в Чернігів, де його призначають інспектором Чернігівської губернської гімназії, а пізніше – директором училищ Чернігівської губернії. Попрацювавши на Чернігівщині, знову повертається в своє місто Новгород-Сіверський та до літературної справи.
Всі ці роки і після його смерті твори Івана Сбітнєва публікувалися в «Отечественных записках», «Вестнике Европы», в журналах «Киевская старина» та «Украинский журнал». Чудові замітки про поїздку в Харків, записки «Из времен учреждения русских школ на Волыни…», нариси «Прогулки по Воспорскому проливу», «О проезде Государя Императора через Новгород-Северск» займають достойне місце в публіцистиці пушкінської пори. Ось декілька строк про місто: «Новгород-Северский принадлежит к числу городов нашей Империи, живописное местоположение имеющих. Он лежит на трех горах, отрасли великой плоской возвышенности, подошвы которых омываются судоходною рекою Десною. Климат в нем приятный и здоровый; почва земли плодороднейшая: ибо состоит из рыхлого чернозема. Плодородный кряж гор сих отлично способствует к разведению садов, и жители Новгорода-Северского не оставили сим воспользоваться, так что издали город кажется построенным в саду». Витончена живописна картинка точними мазками відтворює красу невеличкого міста-саду.
Замітки «О проезде Государя Императора через Новгород-Северск» мають не тільки літературну та художню цінність, вони – живий документ минулого, написаний з найменшими подробицями учасником тієї історичної події: «…сообщаю на сей раз приятнейшее известие о редком для Новгород-Северского события: это посещение Государя Императора, коим осчастливлен наш город 8 сего месяца. Не ожидайте от меня описаний блистательных: одну истину и простой рассказ о сем происшествии найдете вы в нижеследующих строках.
Собранное Дворянство, с одной стороны мужчины, а с другой дамы, в разных нарядах и по причине проливного дождя закутанные, ожидали Августейшего Гостя у ворот дома Судиенкова, где была ему назначена квартира.
Ожидание Венценосца наповняло душу каждого присутствующего трепетом неизьяснимого удовольствия, нисколько не уменьшаемого проливным дождем и холодным ветром. Всякий забывал неприятное явление натуры, будучи томим восхищением и надеждою узрить свого Монарха…
… В три часа пополудни приехала свита Его Императорского Величества. Вдруг ударили в колокола, потряслись сердца всех присутствующих как бы от действия искры электрической; толпы народа пошатнулись. В глубоком безмолвии глаза всех устремились на триумфальные ворота, в кои в 1787 году вьезжала Великая Бабка Великого и Благословенного Александра 1…
…Ввечеру город наш был иллюминован довольно великолепно. Множество народа всех состояний до полуночи были на дворе квартиры Императорской, многия толпы бродили по улицам с веселими и живими рассказами, чему много благоприятствовало прояснившееся небо, украшенное ночною лампадою – луною…»
Його високо-художні та історично точні твори стали безцінними як для краєзнавства так і для історії в цілому.
Крім того, цікавий факт, що І. Сбітнєв причетний до появи чи знахідки знаменитої «Історії Русів», таємниця походження якої до цього часу залишається предметом спорів у науковців. До цього часу в науці вважалось , що рукопис був знайдений приблизно в 1828 році в бібліотеці села Гринева, маєтку зятя графа І.О. Безбородька. На цьому наголошують прихильники гіпотези про авторство «Історії Русів» Олександра Безбородька. Але за три роки до того (!) в 1825 році, І.М. Сбітнєв у своєму нарисі «О проезде Государя Императора через Новгород-Северск» описує відому розповідь із «Історії Русів» про перебування Петра І в Новгород-Сіверську восени 1703 року. Дослідники вважають, що Івану Сбітнєву була відома «Історія Русів» в рукопису і його публікація є першою відомою публікацією матеріалів з «Історії Русів».
За допомогою новгород-сіверських краєзнавців Святослава Воїнова, Анатолія Федірко, а також професора Віктора Чумаченко, вимальовується образ Івана Матвійовича Сбітнєва, з деталями характеру, зовнішністю, манерами. Перед нами постає значна і дуже цікава особистість. Наприклад, був такий факт: в 1822 році директор Новгород-Сіверської гімназії Іван Халанський подає клопотання на ім’я попечителя Харківського навчального округу, до якого відносилась гімназія, про дозвіл вчителю математики І.М. Сбітнєву добровільно, після уроків, безкоштовно навчати дітей 3-4 класів гімназії артилерії, оскільки багато вихованців гімназії після її закінчення вступають до юнкерської артилерійської школи. В клопотанні директор гімназії так характеризує вчителя Сбітнєва: «он, начавши первоначальное свое обучение в подведомых мне училищах, был всегда в моем виду как благонравный юноша и ученик отличный по успехам его здесь учения. Он, приготовясь к университетским наукам, перешел для усовершенствования себя в Императорский Харьковский университет, который в последствии времени, удостоив его по экзамену старшим учителем математических наук, определил его в Черноморскую гимназию, откуда по случаю открывшейся вакансии по сему же предмету в вверенной мне гимназии переместил его сюда, и он отправляет свое служение с похвалою и пользою для обучающихся, а для вящего усиления оной для тех, кои, окончивши свое здесь учение из дворян, поступают большею частью на службу по артиллерии…». Клопотання і розроблений план занять були схвалені і Іван Матвійович без будь якої винагороди навчає дітей.
Іван Андрійович Васьков “Портрет Марфи Леонтіївни Сбітнєвої”, олія, полотно, 1843 рік. Зберігається у колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К.Руднєва
Іван Матвійович Сбітнєв був освіченою і розвинутою людиною свого часу. Багаточисленні учні зберегли світлу пам’ять про нього за гуманне до них відношення. Він був ворогом педантизму того часу, захищав учнів в Раді гімназії, старався розвинути у них любов до літературного читання і розумінню вищих ідеалів життя. От що пише про Сбітнєва Чернігівського періоду Л.Рудановський в статті «Черниговская гимназия начала 40-х годов»: «Совершенную по внешности противоположность директору представлял инспектор Иван Матвеевич Сбитнев. Насколько первый был быстр и стремителен в движениях и речи, настолько последний был медлителен, торжественен и важен: медленная поступь, руки сложенные на груди, неторопливая размеренная речь, выражение благодушия и благоволения на лице. С учениками обращался приветливо, ласково, строгим наказаниям их не подвергал, но донимал отеческими, весьма длинными нотациями…».
Любов до подорожей, незважаючи на любов до свого краю не залишає Івана Матвійовича на протязі всього життя. Не випадково один із перших своїх подорожніх нарисів він розпочинає епіграфом на французькій мові із М. де Жокура: «Путешествия возвышают дух. Воспитывают его, обогащают знаниями и защищают его от национальных предрассудков». В 1849 році Сбітнєв просить призначити його директором училищ або інспектором гімназій по Кавказькому навчальному округу. Та на ім’я Чернігівського губернатора прийшла відповідь із управління Кавказької шкільної округи про те, що вакантних посад немає.
Помер Іван Матвійович в 1856 році і похований на Дворянському кладовищі свого міста. Жорстокі роки ХХ століття стерли з лиця землі і кладовище, і ім’я письменника-патріота. Знайшлося тільки місце захоронення Івана Матвійовича та його родичів. Залишилося тільки поставити йому достойний пам’ятник.
©Ольга Гриньова, член Союзу журналістів України. 2009 р.
P.S. В колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К.Руднєва (надходження до 1937 року) зберігаються портрети Івана Матвійовича Сбітнєва та Марфи Леонтіївни Сбітнєвої роботи Івана Андрійовича Васькова, виконані олією на полотні в 1843 році
