Жителям кожного краю – села або міста – притаманна гордість за свою малу батьківщину, за своїх земляків, видатних особистостей, та звязки з нею прославлених представників свого народу. Лебединщина – овіяна легендами і славою, край казкової природи, де найбільше багатство – це працьовиті, співочі, талановиті люди. Серед них, два генія, яких поєднала далека Америка.
Нещодавно стало відомо, що в музейній колекції живопису Державного музею музичної культури імені Михайла Глінки (РФ) зберігається унікальна робота – «Портрет Івана Стешенка» пензля відомого україно-російсько-американського художника-футуриста Давида Бурлюка. Поєднані в одній художній роботі, моделі творчості та життєвих доріг обох наших земляків багато в чому схожі. Обидва народилися на Лебединщині, тривалий час їх імена були майже невідомі нашим сучасникам, та не дивлячись на це, вони завоювували серця своїх прихильників.
24 (21) січня 1894 у Лебедині народився Іван Стешенко – український співак (бас-кантанте). Родина Стешенків була заможною: батько – купець, мав дві крамниці, прекрасний будинок по вулиці Петропавлівській, 24 (зберігся). Батько співака також мав гарний бас-профундо, мати – Ганна Федорівна теж співала; мали голоси обидва сини: Іван і молодший Павло (працював потім у Харківському оперному театрі). З шести років Іван пастушив і співав у церковному хорі лебединського Успенського собору та Вознесенської церкви, де регентом хору був Олександр Пінчук (пізніше – наставник Бориса Гмирі).
На його чистий, кришталевий дискант звернув увагу і граф Василь Капніст, нащадок гетьмана Павла Полуботка, який запросив хлопчика бути солістом церковного хору с. Михайлівка, поблизу Лебедина (де знаходився маєток графа Капніста).
Давид Давидович також походив з козацького роду, народився він 9 (21) липня 1882 року на хуторі Семиротівщина (Семиротівка), поблизу с.Рябушки, Лебединського повіту Харківської губернії, (нині Урочище Бурлюка). Батько працював управителем маєтка графа Мордвінова. В родині було шестеро дітей, крім Давида, ще Людмила та Володимир Бурлюки також стали відомими художниками, брат Микола – поетом. У дитинстві Давид втратив одне око, яке замінив скляний протез. У майбутньому це стало одним з елементів епатажного стилю Бурлюка.
Навчалися обидва в Сумах: реальному училищі та Олександрівській чоловічій гімназії, обидва продовжили навчання за кордоном, Іван Никифорович – в Італії, Давид Давидович – в Німеччині та Франції. В 1914 році Стешенко здобув першу премію на міжнародному конкурсі молодих виконавців у Пармі. Після революції Іван Никифорович повернувся в Україну, та у 1921 році – виїхав за кордон на лікування. У 1922 році родина співака перебралася до США, де прожили майже 10 років. Його партнерами були: Галлі Курчі, Мері Гарден, Тітта Руффо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька. Українця часто порівнювали з Шаляпіним. Газета «Дейлі ньюс» писала: «Легенда про те, що «Борис Годунов» без Ф. Шаляпіна – ніщо, була спростована басом Івана Стешенка. Стешенко – величина в ролі, яку Шаляпін досі тримав у своїх руках. Подібного Стешенкові в ролі Бориса немає» (14.11.1930).
Весь репертуар Стешенко співав мовами оригіналу: оперний – 8, а концертний – 11 мовами, з обовязковим виконанням хоча б однієї пісні українською мовою.
У лютому-березні 1928 року в США та Канаді, за програмою «Пісні усіх народів» (ювілейні вечори на честь Т. Шевченка), Іван Стешенко виступав разом із Соломією Крушельницькою. У 1929 році обмеженим видавництвом, для експорту в Америці вийшло дві платівки з записом оперних партій Івана Никифоровича. У 1929 році Стешенко отримав рідкісний документ від американського народу – «картку довіри», за якою він міг безкоштовно харчуватись у ресторанах, здійснювати покупки в магазинах.
Давид Бурлюк також повернувся на батьківщину, і продовжив навчання у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом та іншими модерніськими мистецькими течіями, Давид Бурлюк став ідеологом футуризму як у живописі, так і в літературі. Він був натхненником й ініціатором різних столичних (найчастіше епатажних) заходів, які повинні були поширювати нові ідеї. Його власна дебютна малярська виставка відбулася в Самарі (1917), а єдиний поетичний збірник був виданий в Кургані, у 1919 році. Революційні події 1917 року сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії (в 1921), а потім, як і Іван Стешенко, в 1922 році – до США.
Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні, зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко». Відомий як лідер вітчизняного футуризму та автор маніфесту «Ляпас громадському смаку». Сам себе представляв як «татарсько-запорозький футурист». Один із чільних творців українського модернізму початку XX століття.
Де і коли зустрілися два лебединські генії невідомо, але «Портрет Івана Стешенка» був написаний у Філадельфї в 1930 році, в наступному році оперний співак остаточно вирішив повернутся на рідну Україну. Коли ж в 1930-х роках, співак завітав до Лебедина, влада заборонила йому виступати в місцевому будинку культури, і тоді Стешенко заспівав для своїх земляків біля своєї хати у садочку. Доречний вислів Василя Бриля (дослідника творчості Івана Никифоровича): «Геній і злодійство – дві речі несумісні». Нажаль його всесвітня слава, не давала спокою заздрісникам, його концерти, а їх було більше 60, перетворювалися на мистецьку подію провінцйних міст. Настав для співака фатальний 1937 рік, коли на 43-му році життя він помер, та жодна українська газета не повідомила про раптову кончину свого геніального співака. Такий був час. Урна з прахом Івана Никифоровича знаходиться в колумбарії Донського монастиря в Москві.
Давид Давидович Бурлюк повернутися на батьківщину не наважився, хоча і приїздив в СРСР у 1950-х. В 1967 році він помер в США, тоді ж частина його робіт були передані другу – Миколі Нікіфорову до Тамбова, серед яких був і «Портрет Івана Стешенка». Портрет виконаний в техніці, що нагадує малюнки пастеллю або олівцями, так званий «сухий стиль» Суха кисть – це спосіб нанесення фарби, який допомагає отримати ефект текстури, нерівності забарвлення і показати крізь верхній мазок інший тон нижнього шару. В перекладі з англійської – це техніка фарбування, в якій використовується кисть, яка є відносно сухою, але все ще містить фарбу. Навантаження застосовується на суху підставку, наприклад, на папері або грунтованому полотні.
Два генії Лебединщини – Іван Стешенко та Давид Бурлюк, прославили наш край. Якимось дивом їх життєві дороги перетнулися в Америці, і наслідком цього став Портрет – герой сьогоднішньої статті.
Валентина Знаменщикова, спеціаліст відділу культури і туризму виконавчого комітету Лебединської міської ради
