В 2017 році виповнилося б 100 років відомому українському художнику – Володимиру Іллічу Масику. Свою першу роботу він продав у 17 років, а в 60 став заслуженим художником України і мав десятки персональних виставок. Крім графіки і живопису він працював в техніці ліногравюри, гравюрі на дереві, офорті. Використовував масляні і акварельні фарби, пастель, темперу. Добре був відомий як книжковий ілюстратор, автор ескізів для дітей, панорамних панно. Захоплювався керамікою і різьбленням. Його роботи зберігаються більш ніж в ста музеях України та зарубіжжя. Є вони і в колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва.
Це, зокрема, 12 графічних творів, з них 2 – екслібриси. Є й найвідоміші естампи художника із серії «Цього не можна забути» (1967-1975 рр.), та серії за мотивами поезій Тараса Шевченка (1961 -1963 рр.).
Роботи Володимира Масика не старіють як і не зникає інтерес до біографії відомого графіка і живописця. Народився митець у 1917 році — в багатодітній родині робітника у Катеринославі (нині місто Дніпро). Під час революції сім’я переїхала до Конотопа Сумської області, де й пройшло дитинство та шкільні роки майбутнього художника.
Саме в художній студії м. Конотопа і розпочав свій творчий шлях Володимир Масик. Закінчивши технікум 1939 року, він вступає до лав Радянської Армії. Війна застала його у Москві, де він проходив військову службу. Під час бомбардування міста ворожими літаками одержав перше поранення. Додому повернувся інвалідом після жорстоких боїв під Орлом влітку 1942 року, де його було одного дня чотири рази поранено. Юна медсестра Люба, поставила його на ноги і стала його дружиною.
Вже у 1944 році художник влаштовує у Конотопському залізничному клубі першу у своєму житті персональну виставку творів. В експозиції — фронтові зарисовки, етюди до картини «Мордовські артисти у госпіталі», виконаної під час лікування у місті Саранську, зарисовки та етюди руйнувань, заподіяних рідному місту. Характерною ознакою цієї серії є реалістична манера виконання, прекрасний малюнок, глибокі психологічні образи. Глядачами виставки були переважно воїни, що рухалися на фронт через Конотоп.
Невдовзі після війни у Володимира Масика народився син Олександр (у 1947 році), який ще у дитинстві вибрав ту ж саму тернисту дорогу художника (його роботи також є у колекції художнього музею).
Після закінчення художнього інституту В. Масик деякий час працює директором Училища прикладного мистецтва у Києві. Згодом переходить лише на творчу роботу.
Одна з найхарактерніших рис творчості художника— різнобічність мистецьких інтересів, широкий тематичний діапазон. Увагу художника привертають не тільки графіка і живопис, а й інші галузі образотворчого мистецтва. Ним створено, наприклад, панно, на якому зображено архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври XI—XII століть (разом з О.Масиком), панораму будівництва каналу Цимлянського вузла, діораму Києво- Печерської лаври XVIII століття. Також Володимир Масик є автором ескізів альбому для дітей (зразки випалювання), керамічних кахлів, виготовлених під час перебування у Косові, персональних буклетів тощо.
Як художник – графік, Володимир Масик розкрився неперевершеним майстром гравюри. Твори, виконані у техніці ліногравюри, ксилографії, сповнені високої майстерності й завершеності. Особливу увагу привертають гравюри, виконані за мотивами Шевченкових творів: «Сім’я вечеря коло хати», ілюстрація до поеми Шевченка «Тополя», «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине».
Працюючи над Шевченкіаною, художник багато уваги приділяв пейзажу. Він майстерно зобразив мальовничі куточки української природи. Для цього Масик здійснив численні подорожі місцями, пов’язаними з життям Т. Шевченка, висновком яких стала серія «Шевченківськими місцями».
Великий вклад Масика у книжкове оздоблення творів провідних українських письменників. Він створив яскраві екслібриси, в яких розкрився як неперевершений майстер різця.
І завжди у центрі творчих зацікавлень митця – героїчний сучасник з його думами, переживаннями, надіями. Він і сам був одним із них — людей невпинного діяння, активної життєвої позиції.
Помер Володимир Ілліч Масик 12 вересня 1996 року в Києві.
Тетяна Химич, головний зберігач фондів ЛМХМ
Довідково: роботи В.І. Масика в колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва – «Весняна тиша», 1961 р. ліногравюра, «Дума про возз’єднання», 1962 р. ліногравюра, «На Захід!», 1976 р. ліногравюра, «На схилах Дніпра», 1976 р. кольор. ліногравюра, «У лісі», 1942 р. ксилографія, «Цього забути не можна», 1965 р. офорт, «Шевченко на Україні у 1846 році», ліногравюра, ілюстрація до поеми Шевченка «Тополя», 1964 р. ліногравюра, «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», ліногравюра, «Сім’я вечеря коло хати», 1961 р. ліногравюра, екслібрис «Кирилюка Є.», 1970 р. ксилографія, екслібрис «Рябенка І.П.», 1965 р. ксилографія.
