Наближається найбільше свято року для православних християн – Світле Христове Воскресіння, однією з традицій якого є розписування писанок. Традиція ця не нова, та методики розписування писанок, їх символіка і кольорова гама різняться не тільки від країни до країни, а й від міста до міста. А отже, в кожній місцевості вони особливі.
Сьогодні ми познайомимось з писанками, що притаманні Слобожанщині. Та спочатку трішки зануримось в історію писанки.
В давнину вважалося, що для приготування писанок годяться тільки запліднені яйця молоденьких курочок, знесені в березні, в перший весняний молодик. Крім яєць брали бджолиний віск, воду, живий вогонь, писачок (соломинка, кістка, пташине перо, пізніше це була трубочка, закріплена ниткою на дерев’яному держачку) для розпису воском, серветки, глиняні горщики та зілля для фарб, яке розкладалось по горщиках, заливалось водою на кілька годин та настоювалося. Жовту фарбу отримували з гілочок чи кори дикої яблуні, зелену – з пролісків, барвінкового листя, червону дуже рідко робили в домашніх умовах з рогу оленя, частіше купували фарби рослинного походження з червоного (Бразилія) або сандалового дерева, коричневу фарбу отримували з бруньок вільхи, ліщини, кори дуба, листя кінського каштана, чорну готували з чорнильних горішків дуба, листків чорноклена.
До цих предметів ніхто, крім самої майстрині, не смів торкатися. Символіка кольорів має велике значення при написанні писанки. Якщо писанка призначалася хліборобові, то тло писанки неодмінно мало бути чорного кольору – це колір весняної плодючої землі.
Червоний колір – це символ життєдайної сили весни, відродження, життя.
Білий – чистота. Цей колір є символом вирію, де перебувають душі померлих.
Жовтий колір означав достаток, врожай, багатство та оберігав від злих сил.
Блакитний уособлював небо, повітря, воду, здоров’я.
Зелений – колір весни, воскресіння природи, багатства рослинного і тваринного світу.
Коричневий колір позначав матір-землю.
Зазвичай, розписування починалось в середу та продовжувалось в Чистий четвер. Майстриня сідала коло печі і, вмочуючи писочок в розтоплений віск, виводила на шкаралупі яйця таємничі знаки. Душа її була сповнена добрих і світлих почуттів, найкращих побажань всім тим, кому писанки призначалися. Після фарбування, розтопивши віск на яйцях, майстриня дбайливо витирала готові писанки новенькою полотняною серветкою.
Призначалися писанки лише для дарування. Не дозволялося дарувати писанки тим, хто веде кочовий спосіб життя, не дарувалися писанки і тим, з ким сім’я не бажала мати спорідненості. Писанками не можна було поминати мертвих. Якщо писанку випадково розбивали, то шкарлупу слід було негайно подрібнити і закопати в землю, щоб не було посухи та хвороб. У слов’янській традиції яйце – джерело і життя і смерті в залежності від фази місяця. На пасхальному столі писанці відводилося місце навколо паски.
Приготування писанок вважалося обов’язком кожної господині будинку. Захищаючи знаками – оберегами яйце, вона тим самим захищала свій дім, своїх дітей, забезпечувала воскресіння природи, щасливе заміжжя дочок. Думки і почуття майстрині проникали в яйце, вона їх воском та зображеннями.
Писанки Харківського клубу писанкарів (1995-1996) із колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва
Роздивляючись писанкові орнаменти Слобожанщини, ми ніби читаємо письмена своїх пращурів, які звернені, може, саме до нас. Але ж прочитати їх зможе лише той, хто добре обізнаний з абеткою символів.
Вже в кінці XIX ст. вчені зіткнулися лише з залишками писанкарства, яке безумовно існувало на Слобожанщині з дуже давніх часів. Це був час відродження українства, коли видатні вчені, письменники, композитори зрозуміли, що треба збирати та зберігати пам’ятки матеріальної та духовної культури свого народу. Перша книжка про писанки була видана Пелагеєю Литвиновою в 1878 році. Туди увійшли писанки з Глухова і Чернігова. А у 1891 р. вчений-етнограф М. Сумцов видав свою працю “Писанки”. Він дослідив і зібрав залишки тих писанок, що ще не зникли, або замовив майстриням, які тоді ще були живі. Сумцовська колекція потрапила до Харківського історичного музею.
Свою колекцію Сумцов описав так: “Моя коллекция писанок составилась из следующих:
Харьковская губ.
с. Островерховки – 5 (от г. Савинова)
Коротича – 4
Змиевского-1
Изюмского-1 (студ. Бобина)
Богодуховского г. Краснокутска -4 (студ. Бобина)
Г .Купянск- 6 (П.В.Иванова)
Ахтьірского-17
малярских, 20 полумалярских,
14 простих купленьі на месте
Лебединского – 36 (от свящ. Дмитриева).”
Як бачимо, традиція писанкарства існувала й на Лебединщині.
Писанки Сумщини зазвичай поділені на дві рівні частини, при цьому візерунок наноситься однаковий на кожну з них. Орнаменти зазвичай солярні, наприклад зорі та сонечка. Графічно тутешні писанки дещо схожі на тернопільські, але на відміну від них, тут широко використовується червоний колір.
Найулюбленішими елементами писанкарів Слобожанщини були рослинні орнаменти (переважно квіткові та листкові), геометричні, солярні («звізди», «рожі», «мальви»). Слобожанські писанкарки вживали мотив безконечника, який був оберегом від нечистої сили.
«Доріжка» вживалася лише в якості розподілу площини яйця, в основному з крапками, які символізували зорі на небі, та сосонками з рослинного орнаменту, трикутники (символ триєдності буття). Цікаво те, що хрест як мотив, на Слобожанських писанках майже не зустрічається, що свідчить про її прадавнє походження.
Найулюбленіший з слобожанських орнаментів – рослинний («дубове листя», «сосна», «трилист», «квітка»).
Слобожанська писанка – невичерпне джерело вивчення символіки нашого краю.
Про писанки збереглося багато легенд. Одна з них говорить, що доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть писанки, то й світ буде існувати. Отже, розписуйте писанки.
Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ
Для підготовки матеріалу використана інформація з інтернет – сайтів.
