Порцеляна, розпис, золочення
В колекції: до 1937 року
В давні часи напівпрозорий фарфор називали білим золотом, оскільки він, дійсно, був на його вагу. В ХІХ столітті в Україні існувало кілька фарфорових заводів, продукція яких сьогодні – мрія кожного колекціонера. Один із найцінніших – волокитинський фарфор.
Збудувавши в 1839 році, за проектом і під керівництвом потомственних фарфористів із Франції – братів Дарт, у своєму маєтку в с. Волокитино фарфоровий завод, поміщик Андрій Міклашевський здійснив свою давню мрію. Стрімкий успіх волокитинського фарфору майже через рік після заснування фабрики не був випадковим. Фундатор виробництва зразу орієнтувався на створення комерційного підприємства, продукцію якого реалізував через власні магазини у Петербурзі, Москві, Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві. Фарфор Міклашевського йшов до імператорського двору, є свідоцтва про продаж волокитинського фарфору за кордон.
Художниками на фабриці Міклашевського працювали кріпаки. За короткий час, засвоївши мистецтво розпису фарфору, вони створювали прекрасні роботи, які відзначалися на виставках срібними та золотими медалями. Особливо славилися волокитинські розписувальниці – талановиті селянські дівчата, що внесли у продукцію виразні національні мотиви. Фабрика існувала всього 22 роки – до 1861 р. Зі скасуванням кріпосного права фабрикант втратив дармову робочу силу, а виробництво не змогло пристосуватися до нових економічних умов.
У колекції художнього музею представлено ряд цікавих і різноманітних виробів Волокитинського заводу, які можна впізнати за характерним молочно – скляним кольором і чорним цяткам – чим їх менше, тим клас фарфору вищий, а також за фірмовим клеймом – дві з’єднані букви «А» і «М», розміщеним поверх глазурі. Фарфорові вироби Міклашевського яскраво свідчать про характерну для середини ХІХ ст. еклектичність у декоративно-художньому оздобленні кераміки. Молочники, вази, супники, тарілки, цукерниці, чайники, глеки, статуетки – обов’язкові елементи вбрання панських кімнат того часу. Вони вирізняються вигадливістю і різноманітністю форм, якістю фарб, насиченістю кольорів, декоративністю та високою якістю.
Майстри фабрики Міклашевського стежили за модою, яка була характерна для закордонних фарфорових виробів. Наприклад, поверхню однієї із вазочок майстер оздобив маленькими ліпними квітами. Такий вид прикрашування застосовували на Мейсенській мануфактурі, та майстри Міклашевського використовували цю техніку по-своєму, що призводило до оригінальних результатів.
Незвичні рішення торкалися не тільки ваз, а й інших виробів, наприклад, тарілок. В той час, як на інших фарфорових заводах варіації зводились в основному до нанесення різних візерунків, на Волокитинській мануфактурі експериментували в тому числі і з формою тарілок. Цікавою є посудина овальної форми з ніжно-синім хвилястим бортиком, з трішки ввігнутим дзеркальцем, що прикрашене букетом різнокольорових квітів і зелених листочків. Край дзеркала, ручки і вінчик виділені золотими смугами та орнаментом.
Окрім традиційного посуду представлені «візитні картки» мануфактури Міклашевського – мала скульптурна пластика, або «ляльки» – так лагідно називали фігурки, які до кінця 1850-х років на жодному фарфоровому заводі України не виготовлялись.
Секрети популярності волокитинського фарфору криються, насамперед, у професійності та високохудожньому смаку майстрів, які створювали найрізноманітнішу продукцію від великих люстр, камінів та іконостасу до дрібних предметів побуту, що не могли не оцінити любителі якісного фарфору. Інший секрет у використанні цінної білої глини – каоліну, без якої неможливе було б виробництво фарфору.
Ближче познайомитися з фарфором мануфактури Миклашевського можна у другому залі Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ
