З початку ХІХ століття більше 40 міських голів змінилося в Лебедині… імена більшості із них, відомі лише вузькому кому істориків, проте деяких, лебединці пам’ятають і через 100 років.
Серед останніх, Кононенко Микола Олексійович – останній міський голова в Лебедині перед революцією 1917 р. До обрання головою був купцем, згодом гласним Лебединського повіту. Мав величезний маєток на Торговому майдані (нині – Соборна площа), де з 1933 року розміщується Лебединська ЗОШ №5.
За свідченнями сучасників, Кононенко був енергійною та толковою людиною. При ньому Лебедин змінився так, що навіть 70 комуністичної диктатури, дві світові й громадянська війна, та майже, 30 років незалежності не змогли стерти всіх результатів його діянь. За свої діла Кононенко заслужив доброї пам’яті серед лебединців, адже його попередники за 50 років не зробили для Лебедина того, що він зміг зробити лише за 10 (1907-1917 рр.).
В цей час в Лебедині було прокладено більше 14 км шосейних доріг (кам’янка), збудовано (в 1910 р.) електричну станцію й запроваджено електричне освітлення головних вулиць та Торгового майдану (Базарної площі), споруджено будинок міської управи з пожежною каланчею (1914 р.), народний будинок, міську бойню, проведено осушення Замкового ставка й Труфанового болота, засаджено вигонні піски сосною, висаджено міський парк, до досконалого стану приведено пожежний обоз. Все це зроблено завдяки особистій енергії та наполегливості Кононенка.
Серед іншого, Кононенку разом з Пивоваровим належав найбільший в Лебединському повіті паровий млин (будівництво завершено 1904 року), де працювало 60 чоловік. Потужність 5-ти поверхового млина становила 3 млн. пудів зерна на рік. Це було найбільше на ті часи підприємство Лебедина (знаходилось на території ВАТ «Лебединський автотранс – 15942» по нинішній вулиці Т.Шевченка). У 1919 році млин був націоналізований. В радянський період перейменований на Державний млин №9. 09 жовтня 1941 року був підірваний відступаючою 21-ї армією. До наших днів зберіглася лише будівля контори млина, де тривалий час знаходилася контора АТП.
Також Кононенко влаштував у Лебедині пивоварний завод та закупив для нього сучасне обладнання із алюмінію. Виробництво намічалось удосконалити на зразок закордонних заводів. Проте, Світова війна в 1914 р. перешкодила завершити це будівництво. Згодом, на цьому місці існувала ґудзикова фабрика, перетворена у фабрику пластмасової фурнітури. Окремо, в с. Гринцевому Штепівської волості, Кононенко мав винокурний завод, де працювали 14 робітників та цегельний завод (8 робітників).
Кононенко також був членом повітової училищної ради; членом повітового опікунського комітету про народну тверезість, дійсним членом повітового попечительства дитячих притулків, членом повітового розпорядчого комітету. Під час громадянської війни Кононенко залишив Лебедин разом з денікінською армією та згодом виїхав за кордон.
Андрій Гєдьмінтінов, директор ЛМХМ