Історія Лебединської залізниці розпочинається наприкінці ХІХ століття, коли у 1890-х року за активного сприяння голови Лебединського земства – гудимівського поміщика Якова Кучерова (09.12.1834 – 11.11.1909 рр.) було прийнято рішення про будівництво лінії «Боромля – Лебедин», що входила до складу Південної залізниці (центр в м. Харкові).
Проект доручено досвідченому інженеру-будівельнику М.Биховцю, під керівництвом якого у 1894 році була завершено будівництво залізничної лінії Боромля-Лебедин протяжністю 35 км. 24 жовтня 1894 року від станції Боромля прийшов перший пасажирський потяг із височенним димарем і кількома вагонами. 35-кілометрова гілка залізниці, петляючи між селами, з’єднала їх з Лебедином, Харковом, а звідти – з Києвом та іншими містами.
У 1894-1905 рр. потяг до Лебедина ходив один раз на день, а влітку – двічі. У 1905 році через ділянку Боромля-Лебедин було перевезено понад один мільйон тон вантажів. У 1906 р. обсяг вантажу збільшився.
Станція “Лебединська” (2003)
У 1894 році також завершилося будівництво залізничного вокзалу станції «Лебединська». Будівля вокзалу добре зберегла свій первісний вигляд. Вона камерна по масштабу. Фасади вирішені в формах, характерних для раціонального напрямку цегляного стилю з явним впливом модерну та «історичних стилів». Головний фасад – симетричний. Цільність протяжної будівлі забезпечена завдяки підпорядкуванню вісей симетрії архітектурних «об’ємів». Композиція складається з трьох вісей, чітко виражені центральна та бокові вісі. Перша підкреслена підвищеною частиною фасаду з декоративним напівкруглим фронтоном, а фланги будівлі відмічені ризалітами в три вікна кожний.
Відправка добровольців на цілину зі станції “Лебединська” (1954)
Будівництво залізничної гілки до Лебедина значно пожвавило міську економіку та сприяло бурхливому розвитку місцевих промислів. Найбільше виграли від залізниці Будильський, Боровенський, Караванський, Кулічанський, Василівський спиртові заводи та цукровий завод Романівський, які були розміщені у однойменних населених пунктах.
Станція “Лебединська” – сучасний вигляд (2012)
В 1895 році Лебединська міська управа виділила кошти: «на изготовление адреса и портрета Якову Владимировичу Кучерову за труды его по ходотайству об устройстве железнодорожного подъездного пути от станции Боромля к городу Лебедину и за особую выдающуюся общественную и полезную для городского общества деятельности его – 200 рублей».
Іван Святенко “Портрет Якова Кучерова” (поч. ХХ ст.),
“Портрет графа Капніста” (1910)
Наряду з Кучеровим чимало зусиль для будівництва залізничної гілки до Лебедина приклали місцеві і губернські осередки дворянського зібрання, які тривалий час очолював михайлівський граф Василь Олексійович Капніст.
Прокладання залізниці сприяло пожвавленню міської торгівлі, інтенсивному розвиткові будівництва у Лебедині та в селах повіту. Ешелонами почали надходити бурий камінь і гранітний щебінь (для прокладання шосейних доріг), вугілля, машини і металоконструкції. Згодом, навіть, виникла ідея з’єднати тупикову Лебединську гілку із містом Гадячем. Підготовчі роботи розпочалися у 1902 році. Проте, смерть Кучерова у 1909 році та Капніста у 1910 році значно загальмували цей процес. До 1914 року вдалося завершити насип і лиш почати прокладання колії. Проте, Перша світова, а за нею Громадянська війна звели всі зусилля нанівець.
Будівля залізничного вокзалу пережила всі бурхливі події ХХ століття. В середині 1990-х років вона навіть з’явилася в кількох епізодах п’ятисерійного художнього фільму за романом Івана Багряного «Сад Гетьманський», окремі сцени якого знімали в Лебедині.
Станція “Лебединська” – сучасний вигляд (2012)
В 2004 році проведено капітальний ремонт вокзалу, в 2016 році здійснено заміну покриття на платформі станції «Лебединська».
Станція “Лебединська” (2008)
Сьогодні залізничну станцію «Лебединська» обслуговує 17 чоловік, згідно штатного розпису. Від станції за приміським сполученням слідують потяги за напрямками: Лебедин – Боромля – Суми, Лебедин – Боромля – Смородино. Щодня проїжджає по два вантажних потяги.
Станція “Лебединська”: прибуття першого рейкового автобусу (2008)
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
Джерела літератури:
- Ткаченко Б.І. “Лебедія”. Історичні нариси в двох книгах. Книга І. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. — С. 172.
- Дудченко В.Г. Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть). — Суми: ПКП «Еллада S» , 2012. — С. 90 – 91.
- Лебедин: Зб. архівних документів і матеріалів/ Головний ред. В.К. Мигаль; Упоряд.: Л.М. Момот, Т.В. Чернявська; Худож. – оформлювач Б.В. Чертков. – Харків: Фоліо, 1997. – 144 – 145 С.
