Протяжна одноповерхова цегляна будівля (з надбудовами) розташована в глибині ділянки, із значним відступом від червоної лінії забудови, лівої сторони вулиці Першогвардійської (раніше – Михайлівської), паралельно їй. Будинок знаходиться в зоні 1-2 поверхової забудови 1950-х років, зі спокійним рельєфом. Серед будівель колишньої земської лікарні (нині – Лебединської ЦРЛ) має найбільш характерну виразність.
Будувався будинок в 1880-х роках, як садибний будинок для В.Є. або М.Є. Щокіна-Кротова. Автор архітектурного проекту залишився невідомим.
Василь Євграфович Щокін-Кротов – підпоручик, дворянин. Мав у Сумському повіті 63 десятини землі. Микола Євграфович Щокін-Кротов –громадський діяч, дворянин, надвірний радник, благодійник та вчений. З 1892 року – виконуючий обов’язки голови Лебединської повітової управи, санітарної ради земства, згодом – гласний Харківського губернського земства, почесний мировий суддя, один із організаторів Лебединської чоловічої гімназії, Лебединського та Штепівського ремісничих училищ, дитячих притулків у Лебединському повіті. Мав у Лебединському повіті 226 десятин землі. Мешкав на хуторі Бойковому (нині с. Бойкове Павленківської сільської ради).
Наприкінці ХІХ століття будинок Щокін-Кротових перейшов до відання Лебединського земства і був включений до території лікарні. За ініціативою і під керівництвом земського лікаря Костянтина Олександровича Зільберника тут функціонувало відділення для хірургічних хворих.
В 1915 році в будівлі розмістився госпіталь для лікування поранених під час першої світової війни, після жовтневої революції 1917 року – міська лікарня.
На 1945-1950-ті роки припадає основна доля добудов і перепланувань, пов’язаних з пристосуванням території під лебединську міську лікарню міжрайонного значення, зі стаціонаром на 140 ліжко-місць. У 1945-1955 роках будівля добудовувалася в широтному напрямку ідентичним по об’ємно-просторовому і стилістичному рішенню, Г-подібним в плані, корпусом і з’єднуючим його з основним об’ємом одноповерховим павільйоном. Створений комплекс отримав чітко виражену симетрію, створюючи відчуття єдиного часу складових його частин. В ці ж роки до південного фасаду прибудований протяжний, орієнтований в меридіальному напрямку одноповерховий процедурний корпус.
В кінці 1970-х – на початку 1980-х років, північніше споруджений п’ятиповерховий корпус стаціонару, з’єднаний з лівим крилом комплексу одноповерховим закритим переходом, який масштабно, композиційно та стилістично з ним дисонує.
В архітектурному плані проект будівлі виконаний з використанням класичних форм. Сам будинок являє собою одноповерхову споруду на низькому цоколі. Г-подібна в плані об’єму основа має виносні двокамерні 1-2 поверхові тамбури в північно-східній частині та прибудовані з півдня та заходу одноповерхові корпуси. Виділена ризалітом на головному фасаді центральна частина дещо вища сусідніх бокових. Вертикальним акцентом є двоярусна, квадратна в плані, башта тамбура. Посилюючи асиметрію східного і північного фасадів, вона завершує виділений порталом головний вхід. Виходи в прибудовані корпуси розташовані з півдня і заходу. Матеріал стін і фундаменту – цегла, внутрішніх перегородок, полів та перекриттів – дерево, покриття – у вигляді двохскатного щитового накату по балкам із лісу хвойних порід, покрівля із оцинкованого заліза, стіни поштукатурені.
Фасади асиметричні, але будівля сприймається як композиційно цілісна і співрозмірна. Ризаліти головного фасаду створюють чотирьох-частковий ступінчатий фронт, східний і південний фасади – без розкриповок. В архітектурі переважають формально-класицистичні трактовки: прямокутні з підвіконними фільонками, віконні прорізи на гладких стінах, протяжні стрічки цоколя, повного антаблементу з масивним профільованим карнизом. Центральний ризаліт головного фасаду виділений великими напівциркульними вікнами і «сухариками» карнизу. Репрезентативний та виразний портал головного входу – у вигляді двох колон тосканського ордеру, портика з пологим трикутним фронтоном і завершуючи тамбур – башта з парами вузьких прямокутних вікон і пласким дахом. Розташований тут оглядовий майданчик має чавунну, суворо класичного малюнку, огорожу на чотирьох кутових кам’яних стовпах.
Внутрішнє планування – анфіладно-коридорне, з двостороннім розташуванням приміщень (кабінетів) по сторонам орієнтованого в довжину поперекової вісі коридору. Кімнати правої сторони з’єднані проходами і створюють анфіладу: тут добре зберігся первісний характер декоративного оздоблення. В широкому (розміри 7,1х9,2 м) розподільчому холі – тонкої профільовки ліпний карниз, орнаментальна плафонна розетка, двері зі складним профілем різних фільонок, мідна дверна фурнітура. В другий ярус башти тамбура ведуть чавунні гвинтові сходи, в вікнах першого ярусу збереглися мозаїчні вітражі, оригінальний і красивий малюнок застилаючих поли керамічних плиток. Загальна площа приміщень складає 922,3 кв. м.
В 1980-х роках поліклініка була перенесена із цього приміщення у новозбудовані корпуси, а у цьому будинку розташоване стоматологічне відділення Лебединської ЦРЛ ім. К.О. Зільберника, що проіснувало тут до 2016 року, коли було ухвалено рішення про передачу будинку у користування Лебединському медичному училищу ім. проф. М.І. Сітенка.
В цілому, будівля добре зберегла свій первісний вигляд та має не аби-яку цінність, як збережений зразок міського садибного будинку кінця ХІХ століття. Сьогодні садибний будинок Щокіна-Кротова (вул. Першогвардійська, 17) є пам’яткою історії місцевого значення.
Художній музей
(за матеріалами архітектурної та історико-архітектурної довідки)
