Олександр Білик: щоденник. Склад і дії партизанського загону імені Кірова

Командир партизанського загону в період громадянської війни Андрій Іванович Фролов у вересні 1941, залишаючись на окупованій території, почав організовувати за власної ініціативи партизанській загін, який на 1 жовтня 1941 повністю оформився і перейшов в землянки московсько-бобрицьких лісів.

(на фото вище – партизанський загін імені Кірова. В центрі – Андрій Фролов)

Командиром цього загону з дня його організації і до кінця був Андрій Фролов.  Зброя у них була самою різноманітною: обрізи, декілька гвинтівок, револьвери, а переважали мисливські рушниці. Вдень вони жили по домівках і займалися домашнім господарством, а звечора збиралися у визначене місце і відправлялись для виконання завдань. Під час проведення операцій вони нападали на окремі автомашини, окупантів, знищували мотоциклістів, гужовий транспорт, пошкоджували телефонну лінію на шляху Лебедин-Гадяч. В бою вони добували собі зброю, набої, вибухівку, продовольство тощо. Діяли, переважно, на території Полтавської області – на головних шляхах в напрямі на Гадяч, Зіньків, кожного разу змінюючи місце нападу. Перед світанком вони завжди поверталися до дому. Згодом вони добре озброїлися трофейною зброєю, одяглись, зміцнили свою матеріальну базу і набули навички ведення партизанської боротьби.

Спочатку в загоні було понад двадцять чоловік, а вже в 1943 у ньому було близько тридцяти. На операції ходили завжди 12–15 чоловік, а решта залишалися дома. Дисципліна в загоні була дуже сувора, конспірація – на високому рівні. Партизанський загін був організований в селі Семенівці Боровеньківської сільради, і навіть жителі села не знали, що був партизанський загін і хто в ньому. Це завдяки гарно поставленій конспірації і твердій дисципліні.

13 липня 1943, за наказом № 4/б представника українського штабу партизанського руху при Військовій Раді Воронізьського фронту полковника Погребенка – партизанському загону ім. Кірова (під командуванням Фролова А.І.) наказано 15 липня 1943 зосередитися в лісі західніше «Гнилиці» (в 8 кілометрах на захід від Миропілля). Маршрут руху загону: Красний Степ, Пселець, Обоянь, Бушліно, Богоявленська, Бліца, Миропілля, Гнилиця. Загін повинен зв’язатися з командуванням частин Радянської Армії, і разом з військами, вести розвідку району переходу через лінію ворожого фронту. Після переходу фронту загін повинен разом із загоном Косовського (Харків) діяти в районі Полтава, Піски, Охтирка; командуванням штаба партизанського руху перед загоном було поставлено завдання пускати під відкіс ешелони противника; руйнувати залізничні вузли і споруди на дільницях Полтава-Ромодан, Ромодан-Бобрик, Полтава-Кочубеївка; знищувати бази пального, боєприпасів і продовольства; знищувати живу силу і техніку противника; вести безперервне спостереження за рухом і скупченням військ противника.

Перед відправкою у тил ворога М.С. Хрущов надіслав А.І. Фролову таку телеграму: «Частини Червоної Армії доблесно б’ються і ведуть жорстокі бої з німецько-фашистськими військами. Недалекий той день, коли будуть розгромлені й вигнані загарбники з нашої священної землі. Вам як досвідченим партизанам, які йдуть у тил ворога, після короткого відпочинку, має бути важке, але почесне завдання в розгромі німецько-фашистських окупантів, звільнення рідної України; ваші удари по тилам німецько-фашистської армії зроблять неоціниму послугу нашій Вітчизні. Бажаю Вам бойових успіхів, нещадно знищуйте фашистську наволоч і запроданців Батьківщини. 16 липня 1943 р. М. Хрущов».

За період виконання завдання штабу партизанського руху, загоном знищено 141-го німецького солдату і офіцера, 22 автомашини, виведено з ладу 3 гармати, пошкоджено зв’язок в 27 місцях, знищено два склади з боєприпасами, виконано 26 розвідок, пущено під відкіс два поїзда з військовими вантажами, підірвано лінії залізниці в 3-х місцях, закладено 8 мін повільної дії на шляхах пересування німецьких військ.

Після виконання завдання Андрію Фролову була видана довідка Штабом партизанського руху Воронізького фронту (№ ОК/Л 810 від 8 жовтня 1943) про те, що він був в партизанському загоні імені Кірова на посаді командира загону з 1 жовтня 1941 по 8 жовтня 1943. В тилу противника разом із загоном знаходився з 1 жовтня 1941 по 23 березня 1943 і з 18 серпня 1943 по 10 вересня 1944, а решта часу у резерві. Начальник штабу партизанського руху при Військовій Раді Воронізького фронту – полковник Погребной. Начальник відділу кадрів лейтенант Кондратов.

Наказом № 27 від 26 грудня 1943 начальником українського штаба партизанського руху, Фролов Андрій Іванович за доблесть і мужність, проявлені в партизанській боротьбі проти німецько-фашистських загарбників нагороджений медаллю «Партизана Вітчизняної війни I ступеня» (тимчасове посвідчення № 19013).

Після закінчення війни, Фролов Андрій Іванович весь час проживав в с. Семенівці Боровенської сільради і працював лісником колгоспу «Прогрес». 18 лютого 1964 (вівторок) Фролов А.І. помер від паралічу серця. Похований на кладовищі с. Семенівці.

Склад партизанського загону ім. Кірова С.М.

1. Фролов Андрій Іванович – командир загону. 1890 року народження. Позапартійний, уродженець с. Семенівка Боровенської сільради. Помер 18 лютого 1964.
2. Карленко Іван Павлович – комісар загину. 1918 року народження. Партійний. Після війни мешкав в с. Купеч Коростенського району Житомирської області.
3. Кисельов Михайло Григорович – начальник штабу загону. 1913 року народження. Партійний. Після війни мешкав с. Байрак Михайлівської сільради Лебединського району.
4. Адольф Павло Михайлович – кулеметник. 1914 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в м. Чугуїві Харківської області.
5. Бацула Семен Степанович – кулеметник. 1907 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в м. Гадяч Полтавської області.
6. Безпрозваний Яків Маркіянович – рядовий боєць 1920-х р. народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Кам’яне Лебединського району.
7. Бугайов Василь Матвійович – розвідник. 1918 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Влізьки М.-Бобрицької сільради Лебединського району.
8. Дейко Андрій Гордійович – рядовий боєць. 1924 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Бобрик Липово-Долинського району.
9. Іванов Федір Антонович – рядовий боєць. 1923 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
10. Калюжний Василь Петрович – командир стрілецької групи. 1916 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Боровки Липово-Долинського району.
11. Кисілоьв Григорій Андрійович – розвідник. 1924 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Поділки Липово-Долинського району.
12. Лимар Павло Семенович – інструктор-підривник. 1920-х р. народження. Позапартійний. Після війни мешкав в Ленінському р-ні Харківської області.
13. Михайлов Олексій Миколайович – розвідник. 1906 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Чупахівка Охтирського району.
14. Муха Олексій Андрійович – рядовий боєць. 1915 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Олександрівка Курганської сільради Лебединської сільради.
15. Плотников Михайло Семенович – командир підривної групи. 1921 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Вовчанську Харківської області.
16. Плут Юхим Петрович – рядовий боєць. 1915 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Олександрівка Курганської сільради Лебединського району.
17. Проскурняк Яків Іванович – командир розвідувального загону. 1908 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
18. Пащенко Михайло Федорович – рядовий боєць. 1923 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
19. Ріпченко Микола Олександрович – рядовий боєць. 1902 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в м. Суми
20. Костенко Степан Никанорович – розвідник. 1895 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради. Лебединського району.
21. Сліпка Василь Максимович – розвідник. 1918 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
22. Тимошенко Павло Савелович – заступник командира розвідувальної групи. 1906 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Мартинівка Охтирського району.
23. Фесенко Михайло Кузьмич – заступник командира загону. 1907 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Малий Вистороп Лебединського району.
24. Фролов Кирило Юхимович – розвідник. 1902 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
25. Марченко Павло Семенович – рядовий боєць. 1896 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Токарі Лебединського району.
26. Цуренко Хома Аврамович – розвідник. 1896 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
27. Шаповал Григорій Андрійович – старшина. 1898 року народження. Позапартійний. Після війни мешкав в с. Бішкінь Лебединського району.
28. Юркевич Зоя Федорівна – медична сестра (білоруска). 1918 року народження. Позапартійна. Після війни мешкала в с. Ляховичи Білоруської РСР.

Група бійців Воронізького фронту (понад 20 чоловік) були відправлені літаком із завданням висадитись біля станції Люботин (недалеко від Харкова) і підірвати мости й залізничну колію для того, щоб німці не змогли залізницею перекинути на ділянку Воронізького фронту резерви й техніку. Група була добре озброєна, мала в достатній кількості вибухівку й продовольство, а також необхідне спорядження. 10 травня 1942 літак прийняв на борт загін і піднявся у повітря. Через деякий час пролунала команда: «Висаджуватися». Скинули спочатку на парашутах вибухівку, спорядження, а слідом за цим почали по черзі виплигувати і бійці. Літак зробив коло і пішов курсом на свій аеродром. Через те, що літак летів при висадці людей не зменшуючи швидкості, розсів людей утворився на відстані близько 7 кілометрів. В ніч з десяток людей знайшли один одного і стали чекати світанку. Коли розвиднилось вони побачили, що парашути з вибухівкою і спорядженням лежать на бугрі недалеко від якогось села. Брати їх не можна було, так як могли помітити люди. Вирішили чекати до ночі, але о другій половині дня блукаючи в лісі натрапила на них дівчина, яка не бажаючи їхати в Німеччину на каторгу, втекла в ліс. З розповіді дівчини виявилося, що загін знаходиться на узліссі біля с. Лифине Лебединського району. Штурман літака сплутав і висадив загін не під Люботином, а під Лебедином. Про парашути що лежали на бугрі повідомили вже в Лебедин і ось-ось повинні приїхати німці й поліцаї. Загін в якому вже зібралося близько 15 чоловік і дівчина, вирушили лісами на північний схід. При висадці частина людей висадилася біля Межиріча, Кургана, Чернечого і Олександрівки. Очевидці передають, що біля Чернечого спустилися три парашутиста. Німці й поліцаї їх оточили, два з них підірвали себе гранатами, а третього німці зразу ж розстріляли тут же. Доля інших парашутистів, що висадилися в Межиричі, Кургані і Олександрівці – невідома. Загін, що пішов у напрямку фронту, а також дівчина благополучно перейшли фронт, знайшли свою частину і продовжували воювати. Більшість з них залишилась живими. Жива залишилась і дівчина, яка повернулася додому.

В лютому 1943 загони партизанського з’єднання М.І. Наумова, переходячи через Лебединський район (Ворожба, В.-Вистороп) звільнили близько 2000 радянських військовополонених, які були в приміщенні Ворожбянської школи № 3. Раптовим наскоком загону німецький конвой було знищено, а всі полонені розійшлися хто-куди, а деякі пішли з загоном далі, як бійці.

В травні 1967  в с. Михайлівці (на горі) урочисто було відкрито пам’ятник невідомому солдату. 19 серпня 1967 такий же пам’ятник невідомому солдату було відкрито в с. Курган. На 1 серпня 1970 в Лебединському районі збудовано 103 пам’ятника на братських могилах воїнів, які загинули на Лебединщині під час боїв в 1941–1943 рр. Всі ці пам’ятники збудовані по ініціативі й під керівництвом підполковника запасу Костянтина Матвійовича Дудченка.

В 1941–1943 рр. мобілізовано було до Радянської Армії з Лебединського району близько 7000 чоловік. Загинуло на фронтах війни мешканців Лебединського району 9682 чоловіка, з них мешканців м. Лебедина 1880 чоловік.

Зведення про кількість розстріляних, повішених, від бомбардування,артилерійського обстрілу, від каторжних робіт у Німеччині, розмір збитків нанесених окупантами по м. Лебедину і сільрадам району в 1941–1943 рр.

1. Лебедин: розстріляних – 387 ос., повішених – 13 ос., загинуло від бомбардувань і артобстрілу – 29 ос., загинуло від знущань – 11 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 608 ос., заподіяні збитки – 625,0 млн. карб.
2. Рябушчанська сільрада: розстріляних – 5 ос., загинуло від бомбардувань і артобстрілу – 10 ос., загинуло від знущань – 5 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 102 ос., заподіяні збитки – 507,8 тис. карб.
3. Гудимівська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 73 ос., заподіяні збитки – 51,0 тис. карб.
4. Будильська сільрада: розстріляних – 11 ос., загинуло від знущань – 2 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 180 ос., заподіяні збитки – 97,1 тис. карб.
5. Боровенківська сільрада: розстріляних – 16 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 35 ос., заподіяні збитки – 98,6 тис. карб.
6. М.-Бобрицька сільрада: розстріляних – 13 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 90 ос., заподіяні збитки – 225,0 тис. карб.
7. Камнська сільрада: розстріляних – 10 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 200 ос.
8. Пристайлівська сільрада: розстріляних – 5 ос., загинуло від знущань – 1 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 87 ос., заподіяні збитки – 1162,5 тис. карб.
9. Чернелівська сільрада: розстріляних – 381 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 145 ос., заподіяні збитки – 836,0 тис. карб.
10. Курганська сільрада: розстріляних – 9 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 61 ос., заподіяні збитки – 100,0 тис. карб.
11. Михайлівська сільрада: розстріляних – 15 ос., повішено – 1 ос.,загинуло від знущань – 62 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 80 ос., заподіяні збитки – 821,0 тис. карб.
12. Межиріцька сільрада: розстріляних – 19 ос., повішено – 3 ос., загинуло від артобстрілу – 11 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 253 ос., заподіяні збитки – 35,0 тис. карб.
13. В.-Висторопська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 71 ос., заподіяні збитки – 30,0 тис. карб.
14. М.-Висторопська сільрада: розстріляних – 14 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 18 ос., заподіяні збитки – 81,0 тис. карб.
15. Ворожбянська сільрада: розстріляних – 31 ос., повішено – 2 ос., загинуло від знущань – 3 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 263 ос., заподіяні збитки – 637,0 тис. карб.
16. Бішкінська сільрада: розстріляних – 159 ос., загинуло від артобстрілу – 4 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 162 ос., заподіяні збитки – 112,0 тис. карб.
17. Гарбузівська сільрада: розстріляних – 8 ос., загинуло від знущань – 4 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 62 ос., заподіяні збитки – 160,0 тис. карб.
18. Штепівська сільрада: розстріляних – 1 ос., загинуло від артобстрілу – 25 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 145 ос., заподіяні збитки – 500,0 тис. карб.
19. Василівська сільрада: розстріляних – 22 ос., повішено – 2 ос., загинуло від артобстрілу – 15 ос., загинуло від знущань – 3 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 205 ос., заподіяні збитки – 355,0 тис. карб.
20. Катеринівська сільрада: розстріляних – 9 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 158 ос., заподіяні збитки – 33,0 тис. карб.
21. Павленківська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 15 ос., заподіяні збитки – 232,0 тис. карб.
22. Сіробабинська сільрада: розстріляних – 10 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 93 ос..
23. Гринцівська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини –163 ос., заподіяні збитки – 261,0 тис. карб.

Всього по м. Лебедину і 23-х сільрадах району: розстріляних – 686 ос., повішених – 21 ос., загинуло від бомбардувань і артобстрілу – 94 ос., загинуло від знущань – 35 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 3269 ос., заподіяні збитки – 696,0 млн. карб.

Із загальної кількості розстріляних (686) жінок – 116 (16,9%), дітей до 13 років – 23. Із загальної кількості відправлених до Німеччини на каторгу (3269) жінок – 1913 або 58,5%. На превеликий жаль не вдалося зібрати матеріал про кількість дітей, які загинули після війни від розряджання гранат та мін, але за приблизними підрахунками таких понад 150 і головним чином хлопчиків шкільного віку.

Лебедин був окупований німцями з 10 жовтня 1941 до 26 лютого 1943 і з 10 березня 1943 до 19 серпня 1943. Штепівка була окупована 26 вересня 1941, Ворожба – 11 жовтня 1941. Михайлівна – 12 жовтня 1941. Лебединський район повністю звільнено від німецько-фашистських окупантів – 29 серпня 1943.

Постановою бюро Сумського обкому КП України від 29 травня 1946 був визнаний партизанський загін, який діяв на території Лебединського району, командиром якого був Карпов Кіндрат Григорович.

В партархіві Сумського обкому КП України є документ (Фонд 4, опис 3, справа 85-а, аркуші 1–26): «В м. Лебедині одинадцятирічний Вітя Юдкевич (школа № 2) був активним підпільником. Він, за дорученням партизан, розклеював на містку радянські листівки. Одного разу його схопили німці, але не дивлячись на знущання, Вітя не виказав партизан».

Ні партизанам, ні підпільникам, ні старожилам міста нічого не відомо про дії юного партизана, проте такий документ в партархіві є.

Коротенькі біографії учасників руху опору на Лебединщині

Антонов Олександр Іванович, 1910 року народження. Уродженець Татарської АРСР, за національністю росіянин, за своїм соціальним походженням – з родини робітника. В 1928 закінчив середню школу. Недовгий час працював вчителем початкових класів, а потім пропагандистом Менделеєвського райкому комсомолу Татарської АРСР. З 1929 Антонов О.І. працював секретарем комсомольської організації Шостинського заводу Сумської області, потім редактором заводської багатотиражної газети, «Зоря». З 1937 Антонов О.І. на партійній роботі, а з 1939 і до початку війни працював заступником зав. відділом пропаганди і агітації Сумського обкому КП України. В липні 1941 був затверджений секретарем підпільного територіального обкому КП України на чотири райони: Охтирський, Тростянецький, Лебединський і Синівський, але у зв’язку з тим, що тільки в Лебединському районі зібрався один партизанський загін, Антонову О.І. керувати було нічим і він став рядовим бійцем загону Карпова К.Г. і одночасно секретарем парторганізації.

Приймав участь в усіх бойових операціях загону. Під час розгрому землянки 6 травня 1942 його взяли живцем і привели в Лебедин, де посадили в підвал райвиконкому. На другий день його допитували і катували, але він не промовив жодного слова і навіть не сказав свого прізвища. Вночі з 7 на 8 травня Антонов О.І. повісився у підвалі райвиконкому.

Безкоровайний Трифон Павлович, 1897 року народження. Уродженець с. Гребці Будильської сільради Лебединського району. Партійний. Учасник партизанського руху в роки громадянської війни. Служив бійцем в загоні Х.М. Фролова. Перед війною працював завідувачем гужовим транспортом міськради. В серпні 1941 райком КП України затвердив його командиром партизанського загону № 2. Загін не збирався. Безкоровайний перетаскав до себе додому майже всю матеріальну базу загону, і під час окупації щодня торгував на базарі тютюном, сірниками, милом, сіллю тощо. Не встиг він і половини продати того, що перетаскав, як його німці заарештували, і 2 грудня 1941 розстріляли як заручника. Мешкав в м. Лебедині по Сумській вулиці № 42. Останки його поховані на Мироносицькому кладовищі. На місці розстрілу Безкоровайного Т.П. та інших заручників, 19 серпня 1970 урочисто відкрито пам’ятник.

Бєлкіна Зінаїда Павлівна, 1920 року народження. Медсестра Радянської Армії. Потрапила у вороже оточення з якого вийшла і пробираючись до фронту, натрапила на партизанській загін К.Г. Карпова. В грудні 1941 командування загону направило її в північні райони області для зв’язку з партизанськими загонами. В час її відсутності загін змінив своє місце дислокації, а Бєлкіна З.П. повернувшись у Лебединський район і не знайшовши загону, пішла лісами на схід перейшла лінію фронту і продовжувала службу у Радянській Армії. Після війни жила в Києві, де працювала вченим секретарем Київського медичного інституту. 13 травня 1967 була в Лебедині на відкритті пам’ятника невідомому солдату в с. Михайлівці.

Білаш Яків Степанович, 1901 року народження. Уродженець с. Бішкінь Лебединського району. За своїм соціальним походженням – з селян-бідняків. Партійний. До війни працював прокурором, а потім секретарем райкому КП України. В Партизанському загоні був рядовим бійцем, а після загибелі Карпова К.Г. з 26 березня 1942 – комісаром загону. Під час розгрому партизанського загону випадково залишився живим. Після війни працював головою Штепівської сільради. В 1971 проживав в с. Штепівка Лебединського району.

Бурлюк Андрій Олексійович, 1903 року народження. Уродженець с. Рябушки Лебединського району. Партійний. Працював головою правління рябушкінського колгоспу «Нове життя». В грудні 1941, за власним бажанням, вибув із загону і проживав вдома, в с. Рябушки. В червні 1942, по доносу, німці знайшли його на горищі власного будинку і в дворі розстріляли. Останки його заховані в братський могилі в с. Рябушки. 8 грудня 1968 в с. Ревки Бішкінської сільради урочисто відкрито монумент на місці загибелі командира партизанського загону Карпова К.Г. На цьому ж монументі зазначено, що разом з Карповим К.Г. в бою загинув і А.О. Бурлюк.

Вербицький Павло Олександрович, 1902 року народження, уродженець м. Москви. В Лебедині проживав з 1921 до 6 травня 1942. Партійний. В 1915 Павло поступив учнем слюсаря на завод Гутмана в Москві, а в 1918 перейшов працювати слюсарем у вагоноремонтні майстерні. В 1921  Вербицький П.О. приїхав в Лебедин до своєї рідної сестри – Граціанової Євгенії Олександрівні і пішов працювати слюсарем на Лебединський держмлин. В 1931 його, як 25-тисячника направили в токарівський колгосп «Червона Зоря», де його обрали головою правління, потім він працював головою боровенківського колгоспу «Червоний партизан», а згодом головою шульгівського колгоспу ім. Шевченка, а з 1939 директором електростанції. В 1940 і 1941 рр. він працював директором лебединського держмлина. Загинув у бою 4 травня 1942. Останки Вербицького П.О. поховані в братській могилі в Троїцькому саду (нині – сквер Воїнської слави) по Михайлівській (нині – Першогвардійській) вулиці.

Граціанова Євгенія Олександрівна, 1896 року народження. Уродженка м. Москви. Партійна. В Лебедині проживала з 1921. Її чоловік – Граціанов Олексій Іванович, партійний, працював народним суддею I-ої дільниці. Помер від туберкульозу легенів в 1924. Граціанова Є.О. після смерті чоловіка весь час працювала, перед війною завідувала їдальнею у військовому містечку. Рідний брат її – Вербицький Павло Олександрович був бійцем у партизанському загоні. Вона виховала двох синів: старший Георгій воював, залишився живим, після війни жив і працював у Москві, а менший син 15-річним хлопцем по невідомим мотивам був розстріляний. Граціанова Є.О. мала тісний зв’язок з партизанським загоном і допомагала продуктами. 6 березня 1942 вона була розстріляна за сприяння постачання партизанам продуктів. Останки її поховані у братській могилі партизан в Троїцькому саду (нині – сквер Воїнської слави) по Михайлівській (нині – Першогвардійській) вулиці.

Зеленський Дмитро Никифорович, 1899 року народження. Працював лісником Лебединського лісництва. Проживав в лісовій сторожці в урочищі Гути, над шляхом у Михайлівку. Мав тісний зв’язок з партизанами, часто бував у них в землянці, передавав всі відомості, які йому довелося почути в м. Лебедині, подавав велику допомогу харчами. 3 березня 1942 Граціанова Є.О. і Показанець А.С. пішли в землянку і сказали, що у Граціанової Є.О. є на цілу підводу продуктів харчування, які вона може передати партизанам. Командування загону повідомило, що коней і дрог у них немає, а цю роботу може виконати лісник Зеленський Д.Н. Йдучи до дому, вони зайшли до нього, який на їх щастя був дома. Гості розповіли чого прийшли і по якій справі. Зеленський Д.Н. згодився перевезти продукти від Граціанової Є.О. до партизанів, але сказав, що почуває він себе погано, і що завтра запряже коня і все це зробить його син Зеленський Василь Дмитрович. На другий день ранком були заарештовані Граціанова Є.О., Показанець А.С., Зеленський Д.Н. і Зеленський В.Д. 6 березня 1942 були розстріляні Зеленський Д.Н., його син Зеленський В.Д. (17 років) і Граціанова Є.О. Показанець була випущена на волю. Про Зеленських Д.Н. і В.Д. ніде не згадується і навіть невідомо де їх останки.

Камай Михайло Омелянович, 1896 року народження. Уродженець м. Недригайлова Сумської області. За своїм соцпоходженням – з селян-бідняків. Партійний. Працював зав. торгвідділом Лебединської райспоживспілки. Комісар партизанського загону № 1, а після загибелі Карпова К.Г. – командир партизанського загону. Загинув у бою 4 травня 1942. Останки Камая М.О. поховані в братській могилі в Троїцькому саду (нині – сквер Воїнської слави) по Михайлівській (нині – Першогвардійській) вулиці. З метою увіковічення пам’яті про Камая М.О., виконком міськради в квітні 1963 перейменував Гайкову вулицю – у вулицю ім. Камая М.О.

Карпов Василь Тимофійович, 1905 року народження. Уродженець і мешканець с. Будилка Лебединського району. До війни працював інструктором Лебединського райкому КП України. Під час війни залишився в с. Будилка, де організував досить велику підпільну групу, яка згодом мала тісний контакт з Лебединською підпільною організацією. В кінці 1942 організація мала свій невеликий озброєний загін, який в лютому 1943 діяв разом з Лебединським озброєним загоном. Карпов В.Т. був виключений з партії, як такий, що проживав на окупований території, але в 1960 р. його відновлено в партії. Після війни він працював завгоспом в Будильській середній школі, а потім лісником будильського колгоспу «Україна». 8 березня 1972 він трагічно загинув. Поховано його на будильському кладовищі.

Карпов Іван Остапович, 1897 року народження. Уродженець с. Боровенька Лебединського району. За своїм соціальним походженням – з селян-бідняків. Партійний. Працював секретарем народного суду. На початку війни був затверджений командиром партизанського загону № 3, але у зв’язку з тим, що загін не зібрався він перейшов рядовим бійцем у загін № 1. Загинув у бою 4 травня 1942. Останки Карпова І.О. поховані в братській могилі в Троїцькому саду (нині – сквер Воїнської слави) по Михайлівській (нині – Першогвардійській) вулиці.

Карпов Кіндрат Григорович, 1899 року народження. Уродженець с. Будилка Лебединського району. По соціальному походженню з селян-бідняків. Працював писарем Будильського волвиконкому, а потім секретарем лебединського нарсуду. З 1930-го й до вересня 1941 працював в Лебединській міськраді на посадах: будинкоуправителя, голови правління житлового кооперативу, завідувачем житлового відділу, зав. відмісьгоспом, а з липня 1940 і до вересня 1941 – головою виконкому міськради. З 1 вересня – командир партизанського загону № 1. 26 березня 1942 загинув у бою в с. Ревки Бішкінської сільради. Останки Карпова К.Г. поховані в братській могилі партизан в Троїцькому саду (нині – сквер Воїнської слави) по Михайлівській (нині – Першогвардійській) вулиці. З метою увіковічення пам’яті про Карпова К.Г., виконком міськради в квітні 1963 перейменував Замкову вулицю у вулицю імені К.Г. Карпова. 8 грудня 1968 в с. Ревки Бішкінської сільради урочисто відкрито монумент на місці загибелі Карпова К.Г. Проживав Карпов К.Г. у комунальній квартирі по вулиці імені Свердлова (нині – Козіївка).

Коростіль Олександр Дмитрович, 1901 року народження. Уродженець м. Лебедина. Партійний. Працював головою правління артілі «Нове життя», а з серпня 1941 – зав. міськкомунгоспом. В серпні 1941 райком КП України затвердив його комісаром партизанського загону № 2. В загоні ніякої участі не приймав, відмовився від роботи і в Лебединському підпільному комітеті. Під час окупації проживав в Лебедині й працював їздовим німецької комендатури. В лютому 1943 відступив в Курську область де був мобілізований до Радянської Армії. Безвісно загинув.

Кравченко Григорій Прокопович, 1902 року народження. Уродженець с. Гарбузівки Лебединського району. Партійний. З 1918 і до травня 1921 служив у Червоній Армії, приймав участь у боях на Південному фронті. Після демобілізації з армії працював в сільському господарстві. До війни працював директором Лебединського маслозаводу. З жовтня 1941  і до березня 1942 був начальником продовольчого постачання партизанського загону № 1 (командир загону К.Г. Карпов). Вибув із загону на початку лютого 1942, через хворобу шлунка. З жовтня 1942 був у партизанському загоні Наумова. Після демобілізації ніде не працював, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я і проживав на пенсії в Лебедині по Михайлівський (нині – Першогвардійській) вулиці № 13. 6 червня 1967 помер від крововиливу у мозок, у виці 65 років. Похований на Троїцькому кладовищі.

Линник Олександр Миколайович, 1893 року народження. Уродженець с В.-Вистороп Лебединського району. Партійний. З 1933 і до 1938 працював головою колгоспу «Шлях Леніна» в с. Горки. В 1937 обраний головою Лебединського райвиконкому. За постановою бюро Сумського обкому КПУ України, Линник О.М. разом з першим секретарем райкому партії Сердюком І.І., другим секретарем РК КПУ України Іщенком І.Г., були залишені в тилу для керівництва всією підпільною і партизанською роботою в Лебединському районі. Але 9 жовтня 1941 всі троє залишивши напризволяще підпільну роботу і самовільно виїхали в глибокий тил. В 1943 Линник О.М. повернувся з евакуації і декілька місяців працював секретарем Лебединського райкому партії, після чого працював на партійний роботі в західних областях України. З 1946 працював в Лебедині директором мебельної фабрики, директором швейної фабрики і головою шевської артілі «Нове життя». З 1956 ніде не працював, одержувів персональну пенсію 100 карбованців.

Медіокрицька Вікторія Антонівна, 1878 року народження. Позапартійна. Лікар-терапевт поліклініки. Під час окупації проживала в Лебедині і працювала лікарем. Член підпільного комітету, керівник групи № 3. Група була нею організована в основному з медичних працівників і займалася видачею фіктивних довідок про хворобу молоді, яка підлягала відправці на роботу до Німеччини. З аптеки лікарні були взяті всі запаси цінних медикаментів і бинтів, які згодом були передані партизанському загону і частинам Червоної Армії. Було видано багато бюлетенів про непрацездатність тих, що працювали на роботах підлеглих німецькому командуванню. На військовополонених з Чернецького табору складались історії хвороб, викликались інфекційні хвороби, шляхом натирання обличчя і рук акрихіном, який надавав людині вигляд хворого, визначалась малярія, туберкульоз і інші інфекційні хвороби. При наявності вільних місць, клали в лікарню на два або три тижні, де «вигаданий хворий» зміцнював своє здоров’я а потім сприяли його втечі з лікарні. Після війни Медіокрицька В.А. виїхала до сина в Богодухівський район Харківської області. 20 лютого 1965 на 87 році життя вона померла в м. Богодухові, де і похована.

Невальоний Іван Пархомович, 1898 року народження. Уродженець с. Бішкінь Лебединського району. Партійний. Працював з 1930 – головою колгоспів, а перед війною був головою правління лебединського колгоспу «II п’ятирічка» В партизанському загоні був рядовим бійцем. Вибув із загону 26 березня 1942, у зв’язку із пораненням. На 1 січня 1970 був живий і мешкав в м. Лебедин по вулиці Свердлова (нині – Козіївка) № 69.

Олещенко Василь Гаврилович, 1899 року народження. Уродженець с. Хоменковому Липоводолинського району Сумської обл. Працював вчителем географії в Лебединських школах № 2 і 3. Був кандидатом в члени партії, але був виключений, як такий, що проживав на окупованій території і більше в партію не вступав. Проживаючи в Лебедині, під час окупації був одним з перших організаторів підпілля. Його було обрано членом підпільного комітету, він же був одноразово секретарем комітету і керівником підпільної групи № 4. Організував вдома роботу радіоприймача, приймав систематично зведення Радінформбюро, передавав інформацію в інші групи для розмноження і розповсюдження по місту, складав листівки. В лютому 1943, коли Радянські війська вступили в Лебедин і підпільна організація припинила свою діяльність, Олещенко В.Г. пішов в армію і служив в ній до кінця війни. За активну участь у підпільній організації нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Після війни довгий час хворів на астму і, 4 квітня 1969 помер.

Олійник Лідія Денисівна, 1925 року народження. Член ЛКСМУ. Батько її Олійник Денис Олексійович воював у громадянську війну (був в загоні Фролова Х.М.), працював в райфінвідділі, воював, після війни хворів, помер 24 травня 1970. Його дочка – Олійник Ліда була в групі Прошкіна В.П. найактивнішою і виконувала всі обов’язки з ризиком для життя. В її квартирі декілька разів збиралась підпільна група, тут же переписувались листівки, а вночі вона їх розклеювала. Коли у лютому 1943 Радянська Армія звільнила Лебедин від фашистської окупації і підпільна організація припинила своє існування, Олійник Ліда не залишилась вдома, а взявши автомат пішла гонить лютого звіря до його логова, але не вдалося її дожити до щасливого дня – Перемоги. Під Києвом вона загинула смертю хоробрих.

Пивоваров Петро Полікарпович, 1911 року народження. Уродженець м. Лебедина (проживав – вул. Кобіжча № 38). За своїм соціальним походженням – з селян-бідняків. Партійний. Працював директором кінотеатру. На початку війни був командиром винищувального батальйону. В партизанському загоні був кулеметником. Загинув у бою 4 травня 1942. Останки Пивоварова П.П. поховані в братській могилі в Троїцькому саду (нині – сквер Воїнської слави) по Михайлівській (нині – Першогвардійській) вулиці.

Показанець Горпина Семенівна, 1903 року народження. Уродженка і мешканка м. Лебедина (вулиці ім. Свердлова № 48). Позапартійна. Не була ні в Лебединському партизанському загоні, ні в підпіллі, а будучи знайомою Граціанової Є.О. (вони працювали разом у їдальні військового містечка – Граціанова Є.О. завідувала, а Показанець Г.С. – посудомийкою) двічі приходила з Граціановою Є.О. до партизанів у землянку і приносила тютюн. 3 березня 1942, коли вони відвідали партизанів, хтось про це доніс німцям і ранком 4 березня їх заарештували: Показанець Г.С., Зеленського Д.Н. його сина Зеленського В.Д. і Граціанову Є.О. 6 березня 1942 їх всіх розстріляли, крім Показанець А.С. Показанець Г.С. жива (1970) і проживає на пенсії. Нагороджена медаллю «За бойові заслуги» і ще трьома іншими, має партизанський квиток.

Пономаренко Єлизавета Андріївна, 1906 року народження. Уроженка с. Будилка Лебединського району. Партійна, але була виключена з партії, як така, що проживала на окупованій території. В 1960 відновлена в партії. До війни працювала зав. дитсадком, а після війни теж працювала недовгий час зав. дитсадком. Під час окупації м. Лебедина вона була членом групи № 4 Лебединської міської підпільної організації. Виконувала обов’язки зв’язківця поміж Лебединською і Будильською підпільними організаціями. В січні 1943 будильська підпільна організація звернулася до лебединської з проханням допомогти їм зброєю. Лебединці порадившись вирішили дати будильчанам 18 гвинтівок і декілька сот патронів до них. Повезти зброю згодився шофер лісгоспу Яковенко, а експедитором в цій справі була Є.А. Пономаренко. Операція ця була небезпечною, але все вийшло вдало і благополучно. Під час другої окупації, Пономаренко Є.А. була в глибокому тилу нашої країни. Вона була представлена до урядової нагороди, але після того, як Дудченко К.П. (з невідомих причин припинив дружні відносини з Пономаренко Є.А.), і перестав бувати у них, портрет Пономаренко Є.А. знято з експозиції краєзнавчого музею, а в списку нагороджених підпільників її не було. Це так на неї вплинуло, що вона серйозно захворіла, а незабаром злягла в ліжко, і 25 жовтня 1966 померла на 60-му році свого життя.

Прошкін Василь Павлович. 1912 року народження. Уродженець Москви. Був партійним, але виключений з партії, як такий, що перебував на окупований території. За професією – журналіст. В кінці 1941 потрапив у полон до німців. Переганяючи через Лебедин колону військовополонених, серед яких був і Прошкін В.П., одна громадянка Моісеєнкова – попросила у німця-конвоїра відпустити додому її «пана» цебто чоловіка. Таким чином Прошкін В. уник неволі й опинився в сприятливих домашніх умовах. Чоловік Моісеєнкової був мобілізований на початку війни і жінка думала, що може і її чоловік страждає так як і оця людина і виявила увагу і сердечність до Прошкіна В.П. Проживаючи у Моісеєнкової він одужав, зміцнів, ознайомився з оточуючим середовищем і нарешті став її чоловіком. До речі після звільнення Лебедина від фашистської окупації Моісеєнкова одержала повідомлення про те, що її чоловік Моісеєнко Вадим Євгенович загинув у боях за Батьківщину. А Прошкін В.П. в цей час пішов в Радянську Армію добивати фашистського звіра. Після війни він повернувся в Лебедин до Моісеєнкової, став працювати начальником цеха заводу будівельних матеріалів, збудували вони досить великий цегловий будинок по вулиці Крилова, але в 1955 Моісеєнкова померла від раку шлунка. Після смерті дружини Прошкін В.П. декілька років жив в Лебедині, а потім продав будинок і виїхав в якесь невелике містечко під Москвою. До речі, батьки Прошкіна В.П. весь час проживали в Москві (батько-інженер, мати – лікар) і коли довідались, що їх син живий, пропонували йому переїхати жити в Москву, де йому намітили вже наречену, але Прошкін В.П. відказав їм, що Моісеєнкова врятувала йому життя і через це покинути її він не може. Батьків він не цурався і досить часто їздив до них в Москву. Проживаючи в Лебедині він познайомився з комсомолкою Зеленою Антоніною, а через неї з іншими комсомольцям, які в розмові виявляли ненависть до окупантів. Незабаром Прошкін В.П. зорганізував з молоді підпільний гурток, який поклявся вести всякими засобами боротьбу проти окупантів. Через деякий час цей гурток влився в міську підпільну організацію, як окремий гурток № 2, керівником якого весь час був Прошкін В.П. Невдовзі Прошкіна В.П. було обрано членом міського підпільного комітету, а на початку 1943 він став командиром військового загону підпільної організації, і з цим завданням справився на відмінно. За активну діяльність і підпільній організації він був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Роєнко Сергій Павлович, 1907 року народження. Був партійним, але виключений з партії, як такий, що перебув на окупованій території. До війни працював в Ромнах головою правління промартілі. Хворіючи відкритою формою туберкульозу легенів він не зміг у сувору зиму 1941 евакуюватися на схід країни, і проїхавши на підводі до Лебедина з дружиною і двома маленькими дітьми, тяжко захворів і зупинився у матері дружини – Марченко Ганни Григорівни. В травні 1942 він організував підпільний комітет, який діяв до визволення Лебедина від окупації. Незабаром після приходу в Лебедин Радянської Армії Роєнко С.П. здав всі документи і протоколи засідань підпільного комітету Линнику О.М., який в той час був секретарем райкому партії, але через деякий час Линник О.М. будучи заздрісним виключив з партії Роєнко С.П., як такого, що перебував на окупованій території і тут же сказав, що ніякої підпільної організації в Лебедині не було і документів від Роєнка С.П. він ніяких не приймав і не бачив. Це все так вплинуло на Роєнка С.П., що він зліг в ліжко і 25 червня 1947 помер.

Романов Павло Семенович, 1899 року народження. Уродженець с. Стеблинки Гарбузівської сільради Лебединського району. За своїм соціальним походженням – з селян-бідняків. Партійний. Працював начальником лебединської автороти. Заступник командира партизанського загону. Загинув у бою 24 березня 1942.

Стеблинка Григорій Іванович. Рядовий боєць. Працював головою куданівського колгоспу ім. Дзержинського. Вибув із загону за власним бажанням в листопаді 1941 і всю війну переховувався на хуторах Лебединського району.

Устименко Андрій Васильович, 1911 року народження, уродженець с. Гаркушенці Миргородського району Полтавської області. Позапартійний, був членом КПРС, але виключений з партії, як такий, що проживав на окупованій території. За професією вчитель-математик. До війни працював штатним лектором Сумського обкому КП України. У партизанському загоні був бійцем і пропагандистом. У всіх бойових операціях приймав активну участь. Вибув із загону 30 березня 1942, через хворобу. На 1 січня 1970 був живий і мешкав в Лебедині по вул. Ватутіна № 9.

Фесенко Михайло Кузьмич, 1907 року народження. Уродженець с. Межиріч Лебединського району. Партійний. До війни працював головою Рябушчанської сільради. Був спочатку у партизанському загоні № 4, звідки перейшов у загін № 1 (командир загону К.Г. Карпов). Вибув із загону в листопаді 1941 за власним бажанням, і всю війну переховувався на хуторах Лебединського району. Влітку 1943 був деякий час рядовим бійцем в партизанському загоні імені Кірова (командир А.І. Фролов). Після війни довгий час жив і працював в м. Тростянці, а з 1962 р. жив в М. Виторопі.

Фролов Андрій Іванович, 1890 року народження. Уродженець і мешканець с. Семенівка Боровеньківської сільради Лебединського району. Активний учасник партизанського руху під час громадянської війни. Після закінчення громадянської війни командував загоном по боротьбі із контрреволюцією при лебединській надзвичайній комісії, потім працював начальником карного розшуку при Лебединській міліції, завідувачем відділення Будильського радгоспу, а з 1925 – лісником будильського лісництва. Під час війни Фролов А.І. сам організував партизанській загін з мешканців с. Семенівки і навколішних хуторів й успішно проводив операції на Гадяцькому шляху. 15 липня 1943, за наказом українського штаба партизанського руху, Фролову А.І. надано було розпорядження організувати партизанський загін в кількості 28 чоловік для виконання в тилу ворога спеціального завдання. Фролов А.І. з честю виконував всі операції, за що мав подяку від Хрущова М.С. і нагороджений медаллю «Партизана Вітчизняної війни I ступеня». Після закінчення війни Фролов А.І. весь час проживав в с. Семенівці і працював лісником колгоспу «Прогрес». 18 лютого 1964 Фролов А.І. помер від параличу серця. Похований на кладовищі с. Семенівки Боровеньківської сільради.

Юр’єв Петро Іванович, 1900 року народження. Уродженець с. Малий Вистороп Лебединського району. Партійний. До війни працював механіком лебединської автоколони. В партизанському загоні був бійцем-радістом. Вибув із загону 26 березня 1942 після бою в с. Ревки. На 1 січня 1970 був живий і мешкав в М.-Вистороп.

Ярошенко Трохим Андрійович, 1896 року народження. Рядовий боєць партизанського загону № 1. Партійний. Уродженець м. Лебедина. Працював головою правління колгоспу «Червоний лан» в с. В.-Вистороп. Вибув з партизанського загону за власним бажанням в листопаді 1941 і проживав вдома, в м. Лебедині, по вул. Кобіжча. 19 березня 1942 повішений німцями в Лебедині, як партизан.