Розмір: 70х56 см
Полотно, олія
В колекції: до 1937 року
Живописець Яким Глинський став справжнім новатором в українському мистецтві початку ХVIII століття. Введенням ним суспільно-політичних мотивів у релігійні сюжети було викликом канонам культового іконопису, що на той час вважалося неабиякою вольністю по відношенню до церкви.
Походив Глинський із чернігівських міщан. Його дід Іоан Глинський належав до львівської школи граверів. В Чернігові юнак пройшов добру школу в майстерні ченця-різьбляра Григорія Дубенського. Ще молодим парубком Яким перебрався до Києва, де займався різьбленням іконостасів, малював ікони для монастирів і церков, брав участь у розписі Михайлівського собору.
Слава до талановитого майстра прийшла дуже швидко, і Глинський повернувся до Чернігова вже відомим художником. Коло його спілкування розширилося за рахунок місцевої інтелігенції: архітекторів, вчених, літераторів. У художника з’явилися впливові замовники – місцеві багатії, одним із яких був чернігівський полковник, а пізніше – наказний Гетьман України (1722-1724) Павло Полуботок.
Незадовго до повернення Глинського у Чернігів, у лютому 1717 року померла перша дружина Павла Полуботка – Єфимія Василівна (уроджена Самойлович), мати п’ятьох дітей Полуботка – Андрія, Якова, Олени, Ганни-старшої та Ганни-молодшої. І у листопаді 1718 року 58-річний Павло Полуботок одружився вдруге на дочці ніжинського полкового судді Ганні Романівні Лазаревич, вдові військового товариша Романа Жураківського.
В цей час творча манера Глинського поступово змінюється. Художник відходить від властивих його раннім роботам рис умовності і статичної скованості у зображенні людей, що добре помітно на портреті Ганни Лазаревич, замовлення на який він невдовзі отримав.
В її художньому образі митець підкреслив сувору стриманість і простоту. Зображена Ганна Лазаревич зовні непоказною, голова запнута селянською наміткою, помітна втома на обличчі, губи стиснуті, та енергія жевріє в її очах. В зображенні фігури ледь відчутний поворот ліворуч, що для цього часу було рідкістю. Високий статус моделі підкреслюється темно-червоною, розшитою золотом сукнею.
«Портрет Ганни Лазаревич» певним чином знаменує початок періоду зрілості Глинського. Парадний портрет типу «світської парсуни» над яким художник ще до недавнього часу активно працював, перестає його задовольняти. Поступово в його роботах парадність поєднується з інтимністю. В цей період він пише свої найбільш значні твори, де образ людей компонується більш вільно, розкривається характер та психологічний стан людини.
Проте, так само стрімко, як до Глинського прийшла слава, так само швидко про нього і забули. В кінці його життя товариство, окрасою якого він був, поставилось до нього байдуже. Його творами перестали цікавитися. Навіть його прихильники зберегли мало відомостей про його життя. Останні дні свого життя Глинський провів у селі Макове на Чернігівщині (нині Шостинський р-н Сумської області), де під час розпису іконостасу помер у 1732 році.
До наших днів дійшло надзвичайно мало робіт виконаних майстром, тому художня спадщина Глинського кількісно невелика, а низка його робіт назавжди втрачена або значно пошкоджена. Проте його внесок в українську художню культуру є винятково важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало українське барокко.
Багато в чому завдяки його роботам українське мистецтво живопису перейшло на якісно новий рівень свого розвитку. Це було спрямування у бік реалізму, вивчення перспективи та більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи Глинського були ще доволі скуті.
Ближче познайомитися з «Портретом Ганни Лазаревич» Якима Глинського та іншими козацькими «парсунами» із колекції графа Капніста можна у першому залі Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
