Пригадуючи нині (ред. – спогади написані у 1929 році) вигляд Лебедина початку 60-х рр. ХІХ століття, можна сказати, що по солом’яним дахам будівель, навіть у центральних частинах міста, Лебедин нагадував собою «солом’яне» місто, і тому пожежі, що тоді виникали, знищували не один-два будинки, а пожирали цілі квартали. Та й не дивно, якщо згадати, що цегляних, під залізом будинків майже не було, а дерев’яні, виключно крилися соломою. Я ще можу по-пам’яті перелічити тих власників і установи, будинки яких були цегляної кладки із залізними дахами. Зокрема:
будинок Миколи Петровича Галкіна (на подвір’ї райвиконкому), де з 1897 по 1913 роки містилася (до будівництва великого будинку) Лебединська земська управа. Дім цей існує й досі;
Лебединське повітове училище (навпроти райвиконкому). Було перетворене у 1901 – 1902 рр. в міське 4-класне початкове училище. Тоді ж зроблена прибудова з правого боку основного (старого) будинку до кута;
будинки, поряд з повітовим училищем, що були під залізом і належали Федору Прохоровичу Ільченку. З них, два дерев’яні – знищені, а третій кам’яний, у глибині садиби – існує і тепер (1929). На території цієї садиби влаштований літній театр імені Петровського й парк. Наприкінці ж 1860-х рр., у цих будинках було вміщено відкриту тоді лебединським земством жіночу прогімназію;
будинок купчихи Глобіної, де були кімнати для приїжджих і при ньому заїжджий двір. Садиба ця дісталася померлому торговцю Олександру Федоровичу Юркову, який збудував на місці старого – великий двоповерховий будинок, в якому розміщується дитячий диспансер (1929);
будинок купця Гільченка, по Трьохсвятительській вулиці. Будинок цей цілий і понині (1929), й належить громадянці Якушевській (з Труфанки). Гільченко у 1859-70-х рр. обирався градським головою;
будинок, померлого в 1928 р., купця Антона Ілліча Долженка (будинок з садом, що згодом належав лікарю Зільбернику). Будиночок цей, у дещо іншому вигляді, стоїть і тепер. А в середині 1860-х років (1866 – 1867) у ньому містилася канцелярія поводиря дворянства лебединського повіту й михайлівського поміщика Капніста. За смертю Долженка, будинок був націоналізований;
будинок, що належав у 1860-х рр. купцю Гурмаженку, а потім перейшов до провізора Лебедєва, який відкрив у ньому вільну аптеку, що довго існувала. Після смерті Лебедєва будинок куплений торговцем Большенком, а тепер також націоналізований;
вугільний будинок на Базарній площі, що належав колишньому (в 1880-х роках) міському голові Івану Юхимовичу Снєсареву. У цьому будинку містилася до 1927 Лебединська поштово-телеграфна контора;
будинок священика Максима Залеського, на розі, проти Троїцького садка, дорогою на Михайлівку. Колишній кам’яний будинок розібраний і на його місці поставлений нині існуючий дерев’яний. У колишньому кам’яному будинку 1859 р. «гостював» у Залеського поет Тарас Григорович Шевченко.
