“Жіночий портрет”(поч. ХХ ст.) Егіз Борис (Борух) Ісаакович (1869-1946)

Розмір: 63,0 х 51,5 см
Полотно, олія
В колекції: з 1974  року

Борис (Борух, Барі) Егіз здобув світову популярність як видатний художник-портретист, живописець, художньо-громадський діяч і педагог. Крім того, його творчість стала справжньою панорамою життя караїмського народу. Егіз створив видатну галерею портретів своїх одноплемінників, намагаючись точно і з високим професіоналізмом відобразити не лише зовнішні особливості, а й психологізм портретованих.

Спираючись на блискучу академічну школу (С.-Петербурзька Академія мистецтв 1890-1894, та паризькі Académie Julian та Académie Colarossi 1896-1899), Егіз наближається в своїй портретній творчості до сентименталізму. Тонкий психологізм художника, вміння підходити індивідуально до кожної людини, підбирати ракурс допомагають вигідно представити особливості не лише караїмської зовнішності, але і духовні риси героїв, світ їх етнічної культури і релігії, які вже тоді були на порозі заходу.

Народився Егіз в 1869 році в Одесі, в заможній караїмській родині. Навчався в художній школі у Киріака Костанді (1886-90), а згодом у майстернях Павла Чистякова, Василя Верещагіна, Жана-Поля Лорана та Бенжамена Констана. Після повернення в Одесу в 1899 році, художник входив до складу Одеського товариства образотворчих мистецтв, був членом правління ТПРХ. Викладав в навчальних закладах Одеси. У 1917 разом з Костанді був обраний представником ТПРХ в Одеському Союзі працівників пластичних мистецтв. З 1922 жив і працював у Константинополі, з 1929 – в Парижі, з 1938 – у Вільно, де писав портрети польської знаті і представників єврейських кіл.

Оцінку творчості Егіза одеського періоду приводить його вчитель, видатний живописець Костанді. У своїх спогадах академік пише, що «талановито виконані портрети і картини Егіза, відрізняючись суворим малюнком і витонченим виконанням, завжди займали на виставках помітне місце, створивши йому популярність як серед художників, так і серед інших фахівців і знавців живопису, і відзначалися пресою, як такі, що заслуговують на особливу увагу».

Незважаючи на вплив європейського мистецтва, Егіз залишився вірним принципам російської та української реалістичної школи, засвоєними ним від Костанді та педагогів Академії. Це особливо помітно в серії жіночих портретів. Художник любив малювати жінок в ошатному вбранні. Він милувався їх красивими обличчями, створюючи ідеальні композиції. Талант колориста і рисувальника допомагав йому вірно знаходити гармонійну колірну гаму кожної картини. Жіночі портрети у Егіза, зазвичай, позбавлені помпезності і притягують вишуканою простотою і чуттєвістю. Таким є «Жіночий портрет» (поч. ХХ ст.) із колекції Лебединського художнього музею, подарований у 1974 році Любов’ю  та Марією Киріаківною Костанді.

В своїй героїні (очевидно, сестрі – Вірі Егіз-Шапшал), художник втілює образ сучасної освіченої жінки. Глядачем легко зчитується етнографічний тип моделі, зображеної на розмитому тлі старовинного караїмського килима – символу спадкоємності традицій.

В поясному портреті автор емоційно наближає свою героїню до глядача. І хоча, вона гранично стримана, від неї віє теплотою і благородством. Темне волосся вигідно підкреслює порцелянового кольору східне обличчя жінки, з тонко прописаними карими очима. Ледь вловима посмішка свідчить про ретельне вивчення майстром фізіогноміки. Детально опрацьована тканина чорної сукні з витонченим білим коміром. Завершує костюм букет квітів на грудях та золотий ланцюжок, що елегантно прикрашає стриманий світський наряд. Ця робота свідчить про майстерність художника, що спиралася на досягненнях школи європейського портрета.

«Жіночий портрет» із лебединської колекції, як й інші жіночі образи Егіза зачаровують красою, ніжністю, піднесеністю та меланхолійністю. Художник ідеалізує й поетизує їх. За допомогою такого стилістичного підходу він відображає у своїх картинах складне і комплексне духовне формування, усталений менталітет караїмського народу.

Ближче познайомитися з «Жіночим портретом» Бориса Егіза та іншими роботами відомих майстрів кінця ХІХ – початку ХХ століття можна в Лебединському міському художньому музеї імені Б.К.Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81. 

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

За літературними джерелами:

1. Акав Е.С. Караимские образы в творчестве художника Бари Эгиза // Обсерватория культуры. 2016. Т. 1. № 1. С. 53—61.
2. Афанасьев В.А. Товариство південноросійських художників. – К., 1961.
3. Б.И. Эгиз Воспоминания о К.К. Костанди // URL: https://www.odessitclub.org/publications/almanac/alm_48/alm_48_313_327.PDF
4. Васильев А. Красота в изгнании: Творчество русских эмигрантов первой волны: Искусство и мода. М., 1998. С. 69.
5. Верховецкая М. Забытый одесский художник Б.И.Эгиз (1869-1946) // URL: http://ofam.od.ua/pdf/article/odesyka19.pdf.
6. Петр Нилус: Письма из эмиграции. 1920–1937 / Сост. В. А. Абрамов, Л. А. Еремина. Одесса, 2008 (указ.).
7. Руткаускене Р. Бари Эгиз: жизнь и творчество // Бари Эгиз: живопись, рисунки : альбом / сост. С. Максэлиенэ. Вильнюс, 2009. 180 с.
8. Сентиментализм [Электронный ресурс] // ArtSeven. URL: http://artseven.ru/Styles/sentimentalism/ (дата обращения: 23.07.2015).
9. Машкевич Т. Клочки истории // Awazymyz. 2010. № 4 (29). С. 10—11.
10. Сторчай О. Спогади Бориса Егіза про Івана Айвазовського // Образотворче мистецтво. 2012. № 3—4. С. 150—151.
11. Ельяшевич Б.С. Караимы. Караимский биографический словарь : материалы к серии «Народы и культуры». Москва, 1993. Вып. XIV. Кн. 2. 238 с.
12. Караимы // Живописная русская библиотека. 1856. Вып. 24. № 48. С. 379—381.