Продовжуючи віртуальний тур по Лебединському міському художньому музею імені Б.К.Руднєва, запрошуємо читачів газети «Життя Лебединщини» познайомитися із шостим залом – «Мистецтво другої половини ХХ століття». Детально про мистецтво так званої Нової епохи пояснить наш незмінний «гід» – директор музею Андрій Гєльмінтінов.
Куди ж без початкового історичного екскурсу? Він необхідний, аби зрештою хоча б спробувати зрозуміти, що лягло в основу світогляду тодішніх митців. Так, за словами Андрія Гєльмінтінова, цей період вітчизняної художньої культури й досі залишається чи не найменш дослідженим та описаним. Найголовнішою проблемою спеціалісти вважають не відсутність матеріалів про творчість окремих художників, а наявність стійких стереотипів в інтерпретації художнього поступу, що сформувалися в радянські та пострадянські часи.
Представлені в залі твори живопису, графіки та скульптури ілюструють основні тенденції розвитку мистецтва другої половини ХХ століття, де знайшли своє відображення практично всі способи художнього осягнення світу. Характерною особливістю цього періоду залишався тісний зв’язок образотворчого мистецтва з життям народу.
Значне місце в творчості посідала тема праці, що нерозривно пов’язана з долею країни та будівництвом нового суспільства. Але відчутно впливав на художників і соціалістичний реалізм, що виявлялося у невиправданій помпезності, зведенні реалізму до натуралістичної правдоподібності та штучному прикрашенні дійсності у мистецтві.
Особливим піднесенням в цей час відзначався історичний жанр. У творах цього жанру особливо розкриті піднесена емоційність, романтичність, нерідко обумовлена впливом народної поетичної творчості. Зокрема, це відчувається в роботі відомого українського скульптора Івана Зноби – бронзовій скульптурі «Богдан Хмельницький», який розмірковує про минулу і майбутню долю України та українського народу.
– Провідною і досить щиро висловленою у 50-ті роки була тема мирного будівництва, – стверджує Андрій Акрямович. – Оптимістичний настрій трудівників цілинних земель та чистота людських взаємин, передані у світлій за колоритом картині уральських художників Миколи та Іраїди Можарських (батько і доньа) «Приїхала!» (1957). Людям праці, передовикам колгоспного виробництва присвячені живописний портрет «Дуся-ланкова» (Павло Судаков) і дерев’яне погруддя «Портрет колгоспниці Зінченко» (скульптор Ірина Мельгунова) та мармурова скульптура «Портрет Марії Савченко» (поч. 1960-х рр.) Макара Вронського.
Говорить спеціаліст і про полотна ялтинської художниці Валентини Цвєткової, де артистизм вдало поєднується з експресією. Для художниці характерне радісне сприйняття світу, вона вільно володіє мистецтвом композиції світла і кольору. Колірна насиченість, тонке відчуття краси характерні для натюрморту «Японська айва» (1961) та пейзажу «Яхти у Ніцці» (1965).
Валентина Цвєткова «Японська айва» 
Валентина Цвєткова «Яхти у Ніцці»
Відвідувачам музею буде важко пройти повз роботу одеського художника Всеволода Цимпакова «Юність» (1965). На ній зображена молода жінка, років вісімнадцяти, яка стала для автора втіленням всіх позитивних жіночих якостей. Виконана робота в м’яких та ніжних тонах, на ній майже відсутні чіткі лінії і контрастні переходи між кольорами, що надає їй деяку атмосферність.
Як винятково яскраву постать, характеризує Андрій Гєльмінтінов київського художника Моісея Вайнштейна, засновника української моделі «суворого стилю». Так називають мистецький напрямок, що був народжений «відлигою» і став могутнім витоком мистецьких інновацій.
– Перше враження від його твору «Комсомольці 20-х років» (1970) – це сила і міць, що досягаються за рахунок корпусним, жорстким площинним рішенням, «відкритому» кольору та вільному експресивному мазку. Але в його образах можна побачити й певну спустошеність та розчарування, – пояснює директор музею.
Широкі узагальнення і поетичність у відображенні мотиву, національна своєрідність характерні для декоративного диптиху «Літо» (1972), створеного харківським митцем Павлом Тайбером за мотивами українських прислів’їв.
Ніяк не можна оминути увагою й творчість унікального скульптора, талановитого режисера та драматурга Івана Кавалерідзе. Саме його люди, обізнані в мистецтві, називають «Мікеланджело XX століття». Проста, строго продумана композиція в «Портреті «Марка Кропивницького» (1963) – єдиному творові Кавалерідзе в колекції музею.
– Впевнена композиційна побудова поєднується в ньому з бездоганним відчуттям пластичної форми, – емоційно описує Андрій Акрямович. – Скульптор зосереджує увагу глядача на найхарактернішому в обличчі портретованого: густі вуса, високе відкрите чоло, глибокі проникливі очі – в усьому відчувається одухотвореність, піднесення. Митець зумів виявити специфічні властивості використаного матеріалу – тонованого оргскла.
Багато художників звертається до образу Тараса Шевченка. В центрі тематичного полотна «У рідному краї» («На Чернігівщині») Петра Басанця – натхненний образ великого Кобзаря, який закликає селян до боротьби проти гнобителів. Не дивлячись на те, що картина тяжіє до символічного звучання, виконана вона в добротній реалістичній манері. Від цього ідея твору стає більш зрозумілою і переконливою. Емоційна пластика та ритмічність побудови органічно поєднуються у скульптурі Корнія Посполітака «Тарас Шевченко» (1964).
Звертають на себе увагу жанрова картина нашого земляка Олександра Басанця «Колгоспна весна» (1965), в якій знайшли своє відображення і поезія праці, і задушевність людських стосунків, і весняне пробудження природи; та осінній пейзаж закарпатського художника Золтана Шолтеса «Осінь» (1961), що відкриває перед нами величаві рожево-лілові Карпати з фіолетовими тінями, які відбиваються на спокійній гладі ріки.
Цікаво ж, справді? То працівники музею завжди раді відвідувачам. Долучитися до світу прекрасного можна за адресою: площа Волі, 17.
За розповідями директора художнього музею Олена ВЄЧКАНОВА
(газета «Життя Лебединщини», 20 серпня 2020 року №34 (11412)
