Забута історія: Лебединський замок

0
3190

Лебединський замок – свідок численних військових походів, облог та баталій. Протягом двох століть він був військовою твердинею, центром розвитку ремесел і торгівлі, культури та економіки. І хоча, до наших днів Лебединський замок не дожив, його історія стане цікавою тим, хто побажає її дізнатися…

Період заснування (будівництва) Лебединського замку відноситься до найменш досліджених в історичному плані. І хоча, на сьогодні вже опубліковано чимало наукових праць та досліджень, історики й до цього часу не прийшли до єдиної думки: «коли ж був збудований Лебединський замок?». Деякі дослідник називають 1652 рік – мовляв, тоді на це місце переселилися перші козаки-втікачі. Проте, зустрічаються й інші дати – 1654 і 1655 роки.

Місце для Лебединського замку було обрано не випадково. Сотні років (ХV-XVІI століття) середній Псел з його притоками залишався прикордонною територією, на яку претендували Московське царство та Литва, а пізніше Річ-Посполита. Однак, через постійну загрозу з боку татар, території ці не заселялися. А річка Псел була однією з природних перешкод на шляху кінних татарських загонів.

Козацькі походи XVII століття (ілюстрація)

Та, визвольна війна 1648-54 рр. та наступна за нею російсько-польська війна привели до появи на території незаселеної частини середньої течії Псла великої кількості козацьких поселень та прикордонних фортець.

Козацька фортеця XVII століття (реконструція)

Зокрема, у 1642 році була заснована фортеця Межиріч, у 1652 році – Лебединська фортеця, у 1660-х рр. – Ворожбянська фортеця, інші. Дуже швидко на території середнього Псла виникають кілька потужних козацьких укріплень. Під прикриттям цих фортець починають виникати неукріплені поселення, які отримали назву «слободи».

Саме, в цей період і починається історія Лебедина – «Леб’яжого города», невеличкої слободи, що з’явилася навколо фортеці, закладеної на річці Вільшанці у 1652 році. Саме цей рік і можна вважати офіційною датою заснування міста. Назву Лебедин, напевно, принесли переселенці з Черкащини, де й зараз є однойменне село (Шполянський р-н) [1].

Першими будівниками фортеці та міста Лебедина були козаки-черкаси. Будівництво укріплення на «старому Леб’яжому городищі» датується 1652-53 роками. Укріплене передмістя розпланували на невисокому пласкому мисі, обмеженому річками Вільшанкою, Труфанкою, Труфановим болотом та Перекопом.

Карта міста Лебедина, початок XVIІI століття

На пониженій стрілці мису постав малий п’ятикутний Замок, або Малий Городок (займав площу близько 0,5 га). Його оборонну огорожу утворювали земляний вал і дубовий палісад. З південного сходу до Замку рогом прилягав неправильний прямокутник Великого осадного города (4,0 га), оборонна лінія якого мала 9 надбрамних та 11 глухих рубаних веж. Периметр укріплень дорівнював 2600 м, східна дільниця оборонної лінії Великого города називалася Перекопом. На схід від Великого города був розміщений Посад. Навколо Замку, Великого города і Посаду були незахищені приміські слободи, що утворювали овальне відкрите поселення розмірами 2,5 х 3,0 км [2].

Козацька фортеця XVII століття (реконструція, Запорізька область )

В архіві колишнього Лебединського повітового училища (заснованого в 1804 році), був документ, в якому зазначалось, що першим отаманом осадчим, тобто ватажком загону черкас, які осіли на місці сучасного Лебедина, був Коваленко. Існує місцевий народний переказ, згідно якого разом з черкасами прибули дві вдови – Одарка і Стеха, від яких пішли поширені в місті прізвища – Одарченки і Стешенки [1].

В 1658 році населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували, а восени того ж року поселення увійшло до козацького реєстру під назвою «Леб’яжий город». З 1659 року Лебедин став сотенним містечком Сумського слобідського козацького полку. Тут перебувало сотенне правління, мешкав сотник. В цей час (2-а половина XVІI століття) місто було одним з перших військово-адміністративних пунктів по лінії розмежування з Польщею, а також надійним укріпленням від набігів татар [3].

Наприкінці XVІI – початку XVІIІ століття «Леб’яжий город» інтенсивно розвивався, збільшувалося його населення, а відтак і можливості проведення складних інженерних робіт. Як свідчить документ 1678, оборонні споруди міста включали глибокий рів, крутий земляний вал, на гребені якого височив дубовий частокіл, 20 башт, 9 з яких моли проїзні ворота. Довжина стін лебединських укріплень становила 1250 сажнів (2662,5 м).

Діорама «Харківська фортеця». Художники Л. Шматько, І. Карась

У 1680 трапилась велика пожежа, яка знищила майже все місто. Вціліла тоді лише фортеця. Лебединський сотник Іван Бирло 26 вересня 1681 року доносив генералу Косогову в Чугуїв: «В прошлом году в нас в Лебедине гневом божим посад весь выгорел и в том пожаре оскудали дуже». Після пожежі 1680, посад оточили оборонною огорожею, що за характером і конструкцією була подібна до огорожі Великого города.

У 1681 місто мало 2 061 мешканця чоловічої статі, з яких 403 були козаками полкової служби, 553 – козаками городової служби, 1089 – міщанами і 16 – московськими пушкарями.

Карта Лебедина, XVII століття. В центрі – Лебединський замок

Як військове сотенне містечко, «Леб’яжий город» мав і відповідні тому часу військові укріплення. У відомостях генерального межування за 1678 рік існує такий опис: «Місто має укріплення: з трьох боків оточене земляним валом вишиною від горизонту від 2-х до 3-х сажень (4,3 – 6,5 м), шириною також від 2-х до 3-х сажень (4,3 – 6,5 м); по кутах чотири батареї; для закриття їх насипаний земляний вал шириною в одну сажень; в’їзд в фортецю з 4-х  сторін; від сходу і заходу протікає річка Вільшанка, якої берег разом з валом підноситься до 4-х сажень (8,6 м). На озброєнні гарнізону знаходиться 9 великих гармат, 88 мушкетів і 5 пищалів [1].

Козацька гармата, XVІI століття (ілюстрація)

Завдяки такому гарнізону та своїм укріпленням, наприкінці ХVІІ століття Лебединська фортеця вважалася найбільшою і найпотужнішою серед усіх сотенних міст Слобожанщини. Це було пов’язано також із тим, що поблизу пролягли Сагайдачний, Муравський і Ромоданівський шляхи, якими часто пересувалися татари, здійснюючи свої набіги на українські міста [4].

Козацька вогнепальна зброя, XVІI століття (ілюстрація)

Слід також відзначити, що з 1652 до 1786 року, близько 40 відсотків населення міста становили «черкаси полкової служби», тобто козаки. Решта мешканців займалась хліборобством, торгівлею та ремеслами. Розвитку ремесел сприяло і зручне географічне розташування – на берегах кількох невеликих річок, які були перегачені в багатьох місцях, утворюючи каскади ставів. Це посилювало також неприступність фортеці й надавало поселенням більшої своєрідності.

Та, вже за кілька років після Північної війни (1700-1721), Лебединська фортеця почала поступово занепадати. Окрім сторожової служби, козаки почали займалися землеробством. У сотенному містечку розвивалися селітряний, гончарний і тютюновий промисли. У 2-й чверті XVІIІ століття в містечку дедалі більшого розвитку почали набувати товарно-грошові відносини.

План Лебедина, 1786 рік

Поряд із землеробством розвивалися ремесла: бондарське, ткацьке, шевське, кушнірне, шаповальське, коцарське, деревообробне, чинбарське, кравецьке, ковальське. Частина мешканців займалася відхожими промислами – чумацтвом і солеварінням на Бахмутських промислах. Кілька разів на рік у місті влаштовувалися ярмарки, двічі на тиждень – базари. У 1749 у містечку налічувалося 9 церков. При 7 церквах були школи. У 2-й половині XVІIІ століття Лебедин являв собою вже великий населений пункт.

Камяний Успенський собор. Лебедин. Фото: початок ХХ ст.
Торговий майдан в Лебедині. Фото: початок ХХ ст.

В цей час, наприкінці XVІIІ століття фортеця остаточно втрачає своє військове значення. Першими, у 1810 році зривають її вали [8]. У 1833 році у Лебедині розпочалися великі роботи щодо впорядкування міста: будівництва дамб і мостів, вимощування доріг та вулиць. У 1830-х роках порохові склепи занепалої фортеці були переобладнані під міську лазню, яка проіснувала аж до 1926 року. Згодом, на її місці була побудована нова лазня, яка в свою чергу проіснувала до 90-х років ХХ століття.

Міська лазня, що зведена на місці порохових склепів Лебединського замку. Фото: 1960-і рр.

Щодо самого замку, то він проіснував до кінця 1850-х, коли був остаточно демонтований, згідно із новим Генеральним планом міста (затверджений у 1845 році). На той момент, це було «неуклюжее и полуразрушенное здание того «замка», с проржавленною на нем красною крышею» [14].

Панорама на Троїцьку церкву. Лебедин, 1903 р. Фото зроблена з вулиці Замкової (нині – Карпова)

Щодо розташування Лебединського замку, то на нинішньому плані міста Лебедина, територія фортеці (Лебединського замку) займала історичну вулицю Замкову (нині – вул. Карпова), сама назва говорить про те, що тут колись був замок, тобто фортеця, частину Соборної площі, Олешнянський і Замковий тупики.

І хоча, самого замку в Лебедині вже давно немає, та територія де він знаходився ще може розповісти багато цікавого, як про сам Лебединський замок, так і про перші роки в історії міста Лебедина. На сьогодні, ще дивом зберіглися залишки нижньої частини валу, висотою 1,0 м та захисного рва (на даний момент засипаний), що жодного разу не досліджувалися археологами та істориками…

Вулиця Карпова (історична назва – Замкова). Фото: 19.08.2020

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ ім. Б.К.Руднєва

За джерелами:

  1. О. Білик «Нотатки з історії Лебедина».  Газета «Соціалістичне життя» від 10 та 17 березня 1957 року.
  2. Вечерський В.В. Лебедин /В.В. Вечерський // Типові статті для Зводу пам’яток історії та культури України. – К., 1994. – С. 95-106.
  3. Вечерський В. Фортифікації Сумщини /В. Вечерський // Пам’ятки України. – 2001. – № 4. – С. 84-91.
  4. Ткаченко Б.І. «Лебедія: Історичні нариси. В 2-х кн». Кн.1. – Суми, 2000. – С. 41.
  5. Вечерський В. «Пам’ятки архітектури і містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація» /В. Вечерський. – К., 2005. – С. 248, 387-415.
  6. Корнієнко О. «1708 рік: Україна на переломі» / О. Корнієнко // Гроно. – 1999. – №1.
  7. Удод А. «…Чиїх синів ми діти? Або знову про козацьку могилу» / А. Удод // Життя Лебединщини. – 1991. – 16 травня.
  8. Гречило А. «Герби міст України (XIV – перша пол. ХХ ст.)» / А. Гречило, Ю.Савчук, І. Зварник. – К., 2001. – С. 203.
  9. «Мандрівний філософ в колі однодумців» //Дудченко В.Г.» З історії Лебединщини». Вип. 1 / В. Г. Дудченко. – Лебедин, 1993. – С. 12-14;
  10. Дудченко К.М. Лебедин: Історико-краєзнавчий нарис /К.М. Дудченко, В.Є. Тичина. – Х., 1974. – С. 11.
  11. «История городов и сел Украинской ССР. Сумская область». – К., 1980. – С. 374, 381-388.
  12. Лукомский Г. «Михайловка» /Г. Лукомский // Столица и усадьба: Журнал красивой жизни. – 1916. – № 56 (15.IV). – С. 2-13.
  13. Вечерський В. «Втрачені об’ єкти архітектурної спадщини України» /В. Вечерський. – К., 2002. – С. 289-290, 300-314, 356-357.
  14. Рожевецкий И.П. «Материалы к истории г. Лебедина (Лебедин в 1860 – е годы)» составитель А.Парамонов, Харьковский частный музей город ской усадьбы. – Х., 2007

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут