Про одеського живописця та одного з директорів Лебединського художнього музею – Василя Андріановича Зайченка, можна говорити багто. Його життєвий шлях і творчий спадок досліджували мистецтвознавці та історики. Проте, для широкого загалу, а особливо в Лебедині, де Зайченко займався розбудовою художнього музею, його постать залишається маловідомою.
Народився Василь Зайченко 26 березня 1912 року в Одесі. В 1937 році закінчив Одеське художнє училище. В 1937-41 та 1945-47 роках навчався в Київському художньому інституті. Був учасником другої світової війни.
Влітку 1947 р. прибув у Лебедин, де обіймав посаду директора Лебединського художнього музею до весни 1949 року р. В 1949 році – повернувся в Одесу.
Працював у галузі станкового живопису, графіці, плакаті. Найбільш відомі твори: «Ми знову в рідній Одесі» (1951), «Гурзуф» (1958), «Перед виходом в море» (1960), «На свіжому снігу» (1975).
Його живописну манеру умовно можна поділити на два етапи: ранній етап (до кінця 1950-х рр.), коли його роботам були характерні м’яка та стримана манера; та зрілий період (з 1960-х), коли Зайченко дотримувався «суворого стилю».
За життя художник брав активну участь у республіканських та всесоюзних виставках. Мав персональні виставки в Одесі: в 1956 і 1986 роках. Серед його учнів – відомий київський художник, заслужений діяч мистецтв України Олександр Дмитрович Басанець.
На згадку про перебування Василя Зайченка в Лебедині, в художньому музеї залишився його пейзаж «Весна». Побачити роботу Зайченка можна у вестибюлі музею. Впізнати її не складно: на передньому плані – молоді деревця з тонкими стовбурами і рідкою зеленню, вдалині – синіє галявина лісу. В правому нижньому куті авторський підпис «В. Зайченко. 1947». Етюд написаний Зайченком, в перші дні перебування в Лебедині.
Помер Василь Зайченко у 1985 році, в Одесі, де і похований.
Художній музей
