Успенський собор в селі Межиріч

0
2293

Мурований однобанний Успенський собор  знаходиться у селі Межиріч Лебединського району, на терасі біля підніжжя плато високого правого берега річки Псел. Схили плато й тераса заросли листяним лісом, унаслідок чого собор значною мірою втратив композиційну роль містобудівної домінанти.

Будівництво мурованого храму розпочалося у 1759 році, на замовлення і коштом місцевого уродженця Луки Білоуса, архімандрита Києво-Печерської лаври, як соборний храм сотенного містечка Межиріч. Спроектований він за зразком Успенського собору в місті Охтирці (1728-38, не зберігся).

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Завершений собор було освячено у 1775 році. Первісно був зведений головний кубічний однобанний об’єм. Він хрестовокупольний, тринавовий, дев’ятикамерний, чотиристовпний. Дещо пізніше до нього з заходу прибудували прямокутний у плані видовжений бабинець, що за шириною дорівнює середній наві. Від решти будівлі бабинець відділено осадочним швом.

У ХІХ ст. до бабинця з заходу прибудували масивну багатоярусну дзвіницю, а перед північними та південними дверима собору – відкриті двоколонні ґанки.

У 1928 Успенський собор почали руйнувати. Щоправда, руйнування не довели до кінця, але знищили дзвіницю, вінчання бані, закомари на фасадах, північну стіну бабинця й іконостас. Після другої світової війни зруйновані стіни були частково домуровані, на причілках рамен ризалітів та бабинця з’явилися трикутні фронтони, зашиті дошками. Собор поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним №135-См.

В архітектурному плані, об’ємно-просторова структура храму характерна для групи монументальних будівель Слобожанщини сер. ХVIII ст.: до основного об’єму зі сходу прилягає півкругла вівтарна апсида, а з заходу – бабинець. Загальна композиція будівлі має хрещатий характер унаслідок того, що трансепту відповідають ризаліти на південному й північному фасадах. Кожен з них вінчався півциркульною закомарою, що закривала з фасаду циліндричне склепіння трансепта. У тимпані кожної закомари було кругле вікно-розетка. Усі компартименти були підведені під єдиний, енергійно профільований розкріпований карниз значного виносу. Так само енергійно був прорисований між’ярусний гурт. Наріжники підкреслені широкими пілястрами. Великі прямокутні вікна з лучковими перемичками розташовані в два яруси. Вони мають масивні наличники складного профілю, над ними – енергійно прорисовані лучкові сандрики.

Храм вінчав світловий восьмерик бані з високим наметовим завершенням вишуканого барокового обрису. Зараз восьмерик накрито невисоким восьмигранним наметовим дахом.

Фасадна пластика собору характерна для пізнього етапу розвитку стилю бароко. Найкраще збереглися архітектурні форми й декор на східному фасаді, гірше – на південному й північному: там утрачені не тільки закомари, а й частково – карниз, міжповерховий гурт, декор деяких вікон.

Західний фасад у теперішньому вигляді виник після 1928 року, коли зруйнували дзвіницю. Високий арковий отвір по центру фасаду раніше з’єднував об’єми бабинця та дзвіниці.

В інтер’єрі підкреслена центричність будівлі. Чотири хрещаті стовпи за допомогою злегка стрілчастих підпружних арок і плоских трикутних пандативів несуть світловий восьмерик, первісно увінчаний восьмилотковим купольним склепінням, а нині зашитий фанерою. Завдяки восьми вікнам підбанний простір добре освітлюється. Середня нава й трансепт мають однакову ширину й перекриті коробовими склепіннями, що утворюють просторовий хрест. Бічні нави мають таку ж висоту, як середня, але вдвічі вужчі. Їх наріжні компартименти перекриті хрестовими склепіннями. Апсида має конхове склепіння з центральною розпалубкою. Бабинець перекрито стелею по дерев’яних балках. У ньому є великі хори на дерев’яних балках. Усі арки мають парні залізні затяжки. Стіни в інтер’єрі побілено. Під побілкою виявлено олійні мальовання XVIII – XIX ст., що не досліджувалися.

Головним мистецьким акцентом цього інтер’єру був іконостас, створений 1775 року. Він займав усю ширину трьох нав храму, а його верхняк сягав верху підбанника. Іконостас тридільний, ламаний у плані, п’ятиярусний, дуже динамічної композиції, що контрастувала з пуританським інтер’єром собору. За стилістикою цей іконостас може вважатися перехідною ланкою від рококо до класицизму: він ще по-бароковому заламаний у плані, але в пластичному його вирішенні вже домінують великі білі площини, з якими контрастують позолочені накладні деталі, іконні рами й рокайлеві картуші. Різьблення має площинний характер й застосоване досить скупо.

Теперішній іконостас, створений після другої світової війни, не має мистецької вартості. Успенський собор у Межирічі є видатною пам’яткою української національної архітектури доби бароко. Належить до рідкісного регіонального храмового типу, властивого Слобожанщині у XVIII ст. Попри руйнування і втрати, яких собор зазнав протягом ХХ ст., він зберіг свою історико-архітектурну цінність.

Валентина Знаменщикова – спеціаліст відділу культури і туризму, за матеріалами статті Віктора Вечерського із багатотомного енциклопедичного видання «Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. Київ, 2017.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут