Продовжуючи досліджувати Лебединщину, ми постійно відкриваємо дивовижні місця. Інколи вони знаходяться зовсім поруч, однак через погано розвинуту туристичну галузь ніхто про них не знає. До того ж, часто на заваді стає не достатньо розвинена інфраструктура та повна відсутність доріг. Однак такі дивовижні місця, не стають через це менш цікавими. Вони зберігають свої легенди та перекази подалі від людських очей та благ цивілізації.
Саме таким місцем і є «Урочище Бурлюк», що неподалік села Рябушки, поруч з Лебедином. Колись тут був хутір Семиротівка (зник років 40 тому) – батьківщина відомого за кордоном художника Давида Бурлюка – засновника футуризму та пропагандиста нового мистецтва. Можливо, саме ці місця, їх неймовірні краєвиди, недоторкана природа, запах чебрецю та енергетика надихнули Бурлюка на його творчій пошук.
Після багатьох років забуття, сьогодні Урочище Бурлюк знову відкриває свої секрети. 9 липня 2019 року в Урочищі відзначили день народження Давида Бурлюка за старим (Григоріанським) календарем. Тоді ж там було встановлено Мальтійський хрест, що стало одним із етапів виставки-футоподорожі «Мальтси-Лебурбу», яка відкрилася в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Вже за кілька днів сумська туристична агенція VseSvoe (VseSvoe@VseSvoeSumy) анонсувала підготовку ART-туру до Урочища Бурлюк.
Презентація туру відбулася 31 серпня 2019 року. Його першими учасниками стали жителі обласного центру, які першими відвідали туристичну локацію.
Незважаючи на те, що напрям ще ніким не опрацьований, програма ART-туру вийшла цікавою та насиченою. Вона поєднала не лише знайомство гостей з природою та історією Урочища, а й включила мистецький пленер із сумським художником Костянтином Аленінським, під час якого у гостей була можливість створити власний художній шедевр, який довго буде нагадувати про це незвичайне місце та останній день літа 2019 року. Запам’ятався гостям й неймовірний квест із пошуком «Бурлючого скарбу». Далі програма продовжилася знайомством з Лебединським художнім музеєм ім. Б.К. Руднєва та візитом на ферму, де вирощують равликів і ресторан, де цих равликів їдять. А ще «…вишукане вино для поціновувачів! А ще смачна кава! А ще смачний куліш! А ще… багато всякого позитивного ЩЕ! Все на одному подиху! З веселими та цікавими людьми! Які вміють мріяти і радіти життю! І в них є час для цього!», говорить учасник туру член спілки фотомайстрів України Сергій Гуцан.
Неймовірні враження від першого ART-туру разом з сумчанами розділили й працівники Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва та голова громадської організації «Мистецька платформа Лебедина» Іван Мальцев.
Організатори туру – сумська туристична агенція VseSvoe (VseSvoe@VseSvoeSumy) та сумський художник Костянтин Аленінський впевнені, що ART-тур до Урочища Бурлюк – це лише початок, «…навколо нас безліч місць та чимало пам’яток, які можна показати туристам, однак вони наразі ще «не розкручені».
Тож, рушайте у подорож та відкривайте для себе нові місця!
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
Довідково: Давид Давидович Бурлюк (9(21) липня) 1882 – 15 січня 1967): український і російський художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець.
Народився на хуторі Семиротівщина (Семиротівка) поблизу села Рябушки Лебединського повіту Харківського намісництва, згодом губернії. У своїх «Спогадах… » він писав: «… З боку батькового – ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько «Писарчуки», ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам’ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам, звичайно, батько. Читання «Петруся» завжди закінчувалося слізьми. 1915-го я намалював картину «Святослав», стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з-під мого пензля…» За його спогадами, в родовому гнізді Бурлюків – у Семиротівці (Урочище Бурлюк) він виконав перший свій малюнок з натури – портрет своєї сестри Людмили.
Сьогодні хутора Семиротівки не існує. Остання хата цього чималого хутора зникла, кажуть, року дев’яностого. У Семиротівщину, так і не підвели електрики, не було й інших цивілізаційних благ. Вважається, що так радянська влада вiддячила селянам, які не схотіли вступати до колгоспу. Семиротівка щезла з лиця землі. Лише залишки старого кладовища, фундамент, що заріс травою, та кущі хрону свідчать, що тут жили люди. Проте, тут народився славетний художник-футурист Бурлюк, чиїм ім’ям сьогодні і називається це Урочище.
