Червоноцегляна однопрестольна церква святої Великомучениці Параскеви П’ятниці – унікальна споруда, зведена у 1898 році за проектом харківського єпархіального архітектора В. Нємкіна на місці однойменного дерев’яного храму (1780). Архітектурні особливості храму виділяють його з-поміж культових споруд того часу й роблять малосхожим на інші церкви Сумської області.
Міститься церква на пагорбі, над заплавою р. Вистороп у центрі села, виходячи південним фасадом до головної вулиці, й є архітектурною домінантою села.
Історія храму сягає у XVIII століття. Тоді першу – дерев’яну церкву зводили коштом поміщика Кондратьєва. Його клопотання 1733 року збереглося в архівах. Так було розпочато зведення П’ятницької церкви. Завершили її будівництво 1780 року. У ті роки церква була центром громадського й політичного життя. Мала величезний вплив на життя парафії. Храму належали земельні угіддя, парафіян було більше трьох тисяч. При П’ятницькій церкві працювали церковно-парафіяльна й земська школи. Та за понад 100 років церква вже потребувала серйозного ремонту, і в 1890-х роках стараннями парафіян почала перебудовуватися. Відновлений у камені храм було освячено 1898 року.
Та прослужила церква менше 30 років. За радянської доби храм не використовувався. Лише у 1988 році розпочалися відновлювальні роботи.
Нині церква, незважаючи на вік, добре збереглася, доглянута і, як і раніше, прекрасна. У ній і сьогодні проводять православні богослужіння.
В архітектурному плані, будівля дуже витягнута вздовж вісі захід-схід. Загальна її довжина 41 м. Складається вона з тридільного притвору, над яким височить дзвіниця, дуже видовженої прямокутної в плані трапезної, квадратового в плані зі зрізаними кутами центрального приміщення та гранчастого вівтаря, обабіч якого – маленькі квадратові ризниці.
Центральне приміщення двосвітне, вдвічі вище за решту об’ ємів, перекрите високим восьмилотковим зімкнутим склепінням. Світлової бані немає, тому в північній і південній гранях великі аркові вікна влаштовані у два яруси. Над вікнами верхніх ярусів – глибокі розпалубки. Та все ж центральне приміщення храму освітлене недостатньо й верх склепіння ховається у напівтемряві. Інтер’єр побудовано на контрасті центричного висотного простору центральної дільниці з глибинно розвинутим простором уздовж головної вісі, від трапезної до вівтаря. Глибинність підкреслюють масивні профільовані півциркульні арки, що спираються на пілони. Вони поділяють трапезну на три дільниці, а також відділяють її та вівтар від центрального приміщення. Чіткий ритм арок з виділеними гуртами є основною композиційною темою інтер’єру. Трапезну перекрито коробовим склепінням з розпалубками над великими арковими вікнами. Вівтар перекрито напівлотковим склепінням, а середнє приміщення притвору – хрестовим. В інтер’єрі мальовання та іконостас не збереглися.
Неординарність композиції цієї споруди сповна проявилася в її зовнішніх формах.
Домінує масивний високий четверик із півкруглими щипцями на кожному фасаді. Обриси цих щипців повторюються в лініях перекриття ганків та в архівольтах над вікнами.
Наріжники четверика закріплені монументальними пілонами, що мають ширину 2,5 м. Їх увінчують маківки на глухих циліндричних під банниках. Конструктивне призначення цих пілонів полягає в необхідності погасити розпір великого восьмилоткового склепіння, оскільки товщини стін 1,2 м для цього не достатньо, а металеві затяжки в інтер’єрі не застосовувалися. З тих же причин арками і внутрішнім пілонам трапезної на фасадах відповідають своєрідні лопатки-контрфорси. Центральний четверик зовні має восьмилоткове банясте покриття, увінчане глухим підбанником з цибулястою маківкою (не збереглися). Решта об’ємів церкви мають вальмові й щипцеві дахи по дерев’яних кроквах.
Усі дахи укриті покрівельною сталлю.
Фасадна пластика дуже соковита, має значну масштабність членувань: застосовано виступи, глибокі ніші, масивні гурти, карнизи великого виносу, профільовані архівольти, кокошники – все, що створює інтенсивну світлотінь. Декору властиві форми двох стилів у річищі історизму кін. ХІХ ст.: неоросійського (ганки, кокошники, архівольти з килевидним завершенням) та неовізантійського (композиції вікон на кшталт трифорія, колонки, зубчасті карнизи).
Дзвіниця триярусна, типу «восьмерик на четверику», була увінчана високим восьмигранним шатром, яке не збереглося. У гранях восьмерика за сторонами світу – аркові отвори дзвонів, фасадні площини діагональних граней оброблені неглибоким рустом. Загалом фасадний декор дзвіниці значно дрібніший, ніж декор самої церкви.
Церква мурована з місцевої червоної цегли. Всередині потинькована, а зовні фасади не тинькувалися. Слід відзначити віртуозність цегляного мурування: всі елементи декору, у т.ч. складні багатообломні профілі набрано з лекальної цегли.
Церква Великомучениці Параскеви П’ятниці у Великому Висторопі має унікальну розпланувально-просторову структуру та виразну пластику фасадів, що ставить її у ряд найкращих витворів доби історизму на Сумщині. Церкву виявлено і досліджено В.Вечерським у 1985 й взято на державний облік. Наказом Мінстерства культури, молоді та спорту України від 10.02.2020 №630, Церква Параскеви П’ятниці у Великому Висторопі визнана пам’яткою архітектури місцевого значення, охоронний номер 3761-СМ.
Художній музей, за матеріалами Віктора Вечерського та літературних джерел
- Бондаренко І. Характерні риси творчості харківського єпархіального архітектора Володимира Нємкіна / І. Бондаренко //Архітектурна спадщина України. – К., 2002. – Вип. 5. – С. 359-363;
- Вечерський В.В. /В.В. Вечерський // Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К., 2017. – С. – 698-699.
- ДАСО, ф. 251, оп. 1, спр. 161, арк. 6;
- Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть: біографічний довідник / В. І. Тимофієнко. – К., 1999. – С. 277.
- Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. III. – М., 1857.
