У центрі Ворожби, недалеко від дороги Суми-Лебедин, знаходиться надзвичайно красивий храм з багатою історією.
Першу церкву на цьому місці поставили ще перші переселенці в другій половині XVII століття. В 1778 році її перебудували, залишивши дерев’яною.
В кінці ХІХ століття парафіяни зібрали гроші на кам’яний храм. Проект майбутньої церкви розробив харківський архітектор В. Немкін. Величний ансамбль було виконано в стилі бароко. Складається він з трикупольного храму і дзвіниці, розташованої над брамою, що веде до церкви. Незважаючи на перебудову в камені, назва залишилася колишньою – Спасо-Преображенська церква. Предметом особливої гордості храму завжди були дві ікони – Казанської Божої Матері і Божа Матір з немовлям.
Спасо – Преображенська церква є реплікою знаменитої слобожанської пам’ятки доби бароко – Покровської церкви в Охтирці (1753-68). Архітектор В.Нємкін досить точно відтворив не лише розпланувально-просторову структуру, а й розміри прототипу.
Споруда має 44 м у довжину, 27 м у ширину, і близько 28 м у висоту, до зеніту центрального верху. Церква загалом є тридільною і триверхою. Проте, центральний восьмерик має складну структуру з чотирма масивними пілонами. Він поділений на дев’ять просторових дільниць і на три нави, при чому середня нава вдвічі ширша за бічні й дорівнює по ширині прямокутним у плані бабинцю й вівтарю. Пілони за допомогою півциркульних підпружних арок і сферичних трикутних пандативів несуть великий циліндричний світловий підбанник, діаметром 7,5 м, що увінчаний сферичною банею. Рамена просторового хреста перекриті циліндричними склепіннями з глибокими розпалубками, які відповідають аркам, що з’ єднують пілони зі стінами.
Трикутні в плані компартименти в міжраменнях перекриті складними типами склепінь – коробовими, що переходять у зімкнуті. Вівтарний об’єм двома арками, що спираються на пристінні пілони, поділений на три секції, кожна з яких перекрита коробовим склепінням. Середня секція дещо ширша і її склепіння несе невеликий світловий четверик, увінчаний зімкнутим чотирилотковим склепінням.
Бабинець двоярусний. У горішньому ярусі містяться значні за площею хори. Перекриття над першим ярусом склепінчасте, аналогічне перекриттю вівтаря. Тільки середня секція, на відміну від вівтаря, перекрита хрестовим склепінням. Проте, перекриття другого ярусу бабинця, над хорами, цілком ідентичне перекриттю вівтаря. У цьому вбачається відхід від прямого повторення прототипу, бо в охтирській Покровській церкві верхи над вівтарем і бабинцем декоративні.
Головною темою інтер’єру є глибинне розкриття простору, що має жорстку вістову спрямованість до вівтаря. Її підкреслюють ритмічні ряди пілонів і арок. При цьому важливого значення набувають членування та зміни освітленості: масивність пілонів візуально полегшують приставні пілястри тосканського ордера, яким відповідають гурти арок, завдяки чому масиви основних конструкцій полегшуються, а аркові членування примножуються.
Цей вістовий рух посилює велика кількість горизонтальних членувань -антаблементів, розкріпованих багатообломних карнизів значного виносу. Рух перепинається у підбанному просторі, де висока, щедро освітлена баня надає середньому об’єму певної центричності та привносить в інтер’єр висотний принцип розвитку простору. Все це до певної міри просторово розмежовує об’єми бабинця, вівтаря та центрального восьмерика. На це розмежування вказує навіть така деталь, як відсутність сталевих затяжок у п’ ятах основних підпружних арок, тоді як усі арки бабинця і вівтаря мають парні сталеві затяжки.
В інтер’єрі церква потинькована й побілена. У вівтарі фрагментарно збереглося орнаментальне мальовання кінця ХІХ століття.
Загалом, як структура інтер’єру, так і його декор витримані в бароковій стилістиці, тож нагадують не стільки прямий прототип – Покровську церкву в Охтирці, скільки інтер’єри великих барокових костелів Правобережжя кінця XVIII століття.
У зовнішніх формах домінує величезний восьмигранний об’єм центрального компартимента, увінчаного світловим восьмериком (круглим усередині) з низьким наметовим завершенням та декоративною маківкою рокайлевих обрисів (остання не збереглася). Рівновисокі, з центром вівтар і бабинець увінчані стрункими світловими четвериками з рокайлевими маківками. Усі компартименти поєднує високий цоколь та широкий антаблемент, що включає фриз із карнизом. Наріжники бабинця і вівтаря закріплені рустованими пілястрами. Кути центрального восьмерика акцентовані тонко прорисованими спареними пілястрами тосканського ордера, франкованими рустованими пілястрами. Карнизи й горизонтальні гурти ледь розкріповані. Лапідарну гладінь червоних цегляних стін прорізають розташовані у два яруси аркові вікна витягнутих пропорцій.
Вікна першого ярусу дуже великі, облямовані наличниками. Над невеликими вікнами другого ярусу горизонтальні та фігурні сандрики влаштовані у два яруси. Грані трьох підбанників оформлені аналогічно. Бароковий характер фасадів підкреслюють невисокі фігурні фронтони, що увінчують північну та південну грані центрального компартимента.
Під церквою міститься підвал-крипта. Обабіч вівтаря первісно були дві низенькі прямокутні в плані ризниці, що не збереглися. Вони відігравали роль проміжного масштабного елементу при переході від масштабу людини до масштабу величезної будівлі. Дахи вальмові, по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю.
Поряд розташована двоярусна симетрична дзвіниця. Її перший ярус тридільний, прямокутний у плані. По центру – арка проїзду, облямована архівольтом з виділеним замковим каменем. Її фланкують спарені пілястри тосканського ордера, що несуть антаблемент з трикутним фронтоном. У бічних двоповерхових об’ємах влаштовані невисокі аркові отвори для проходу вірян. Над ними – аркові вікна, облямовані наличниками з рельєфно виділеними замковими каменями.
До бічних фасадів прилягають дві низенькі гранчасті прибудови, на кшталт кордегардій. Другий ярус дзвіниці – четверик зі зрізаними кутами, що стоїть на низенькій чотиригранній основі. Грані прорізані високими арковими отворами дзвонів, і завершені фігурними фронтонами, які за формами аналогічні фронтонам церкви. Вінчає дзвіницю восьмигранний купол параболічних обрисів з глухим ліхтариком і бароковою маківкою. Незважаючи на класицистичну тричастинну побудову нижнього ярусу, на кшталт римської тріумфальної арки, а також класицистичні мотиви в декорі, дзвіниця відтворює притаманний українській традиційній архітектурі тип двоярусної дзвіниці «восьмерик на четверику».
Ансамбль Покровської церкви та дзвіниці у Ворожбі є унікальним архітектурним витвором доби пізнього історизму. Він засвідчує інтерес архітекторів 1880-х рр. до регіональних архітектурних традицій доби бароко, а також вміння творчо освоювати спадщину XVIII ст. Це – чи не найдавніше свідчення пошуків українського національного стилю в церковній архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.
У ХІХ – на початку ХХ століття при храмі були організовані дві церковно-парафіяльні школи і школа грамоти.
У 1960 році церкву закрили, інтер’єр та більша частина внутрішнього оздоблення церкви були майже повністю зруйновані. Знищили навіть настінні розписи. Чи не єдине, що не постраждало від рук руйнівників – вівтарна частина. Нині тут проводять роботи із відновлення внутрішнього оздоблення.
Ансамбль було досліджено В.Вечерським у 1985, й поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним № 130-См [2103].
Художній музей та міський відділ культури за матеріалами «Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область [Електронний ресурс] / НАН України. Інститут історії України; Центр досліджень історико-культурної спадщини України. – К., 2017
Провел все детство в этом селе, помню подростком в эту церкву частенько пробирался. Там очень красивые иконы нарисованы прямо на стенах, сейчас видно стены почти все закрашены и зря! Внутри была долгое время башня “леса строительные”. Мы по этой башни залезали на самый вверх к голубям, а их там было сотнями. Они очень любили жить внутри здания. Еще помню как-то сыльным ветром сорвало крест центральный. Была церковь долгое время без креста в центре. Еще помню медну часть с этого креста разворовали малые на цвет мет. Говорили что Пузына это фамилия председателя колхоза в то время обворовывал церковь на строительство, отстроил себе дом возле ставка. А дом этот был на песке вот и треснуло там все по швам. Так стоит тот дом без жизни и дочка выросла косоглазая. Все в селе тогда говорили что Боженька наказал.
Много историй было связано с этим мистическим местом. А мне в нутри было очень комфортно там по сидеть, по думать про те времена, что были описаны в библии. Смотрел внимательно на рисунки икон, повторюсь эти рисунки были прямо на штукатурке в метр на три. Очень красиво…