Роки так швидко відлітають у минуле. Ось і пам’ятна ювілейна дата для Лебединського художнього музею на порозі – ціле сторіччя. А познайомилася я з ним, коли він (музей) був ще зовсім «молодим». Більше, ніж півстоліття тому наша родина перебралася із сусіднього Липоводолинського району до Лебедина. І нас, тодішніх п’ятикласників, вчителі повели до художнього музею знайомитися з високим мистецтвом.
Пам’ятаю, коли із своїми ровесниками вперше переступила поріг музею, здалося, що потрапила в храм краси. Вражало все: картини відомих художників, збережені речі і предмети вжитку, меблі відомих на Лебединщині меценатів і заможних людей (а це з XVIII – XIX століття). І тоді мені, малій школярці подумалося: «Мали ж люди таке багатство, створювали його своїм розумом і руками». Ми, прості сільські дітлахи, ніколи не бачили такої краси. Нас тоді вражали вишиті бабусиними і маминими руками рушники, картини, змайстровані власноруч меблі. Ось і дивувалася я тій красі.
А згодом, у студентські роки, в час журналістської діяльності все глибше поринала у світ мистецтва і усвідомлювала цінність експонатів художнього музею. Дякуючи високому благородству, сміливості та й, врешті, мужності його директора Бориса Кузьмича Руднєва в роки Другої Світової війни скарби музею були збережені, а потому стали надбанням лебединців і численних гостей міста.
Великий внесок у збагачення експозиції музею, у розвиток його матеріальної бази внесли наступні директори Дмитро Якович Ледньов, Людмила Григорівна Садовнікова (вічна їх пам’ять).
Їхня справа продовжується і сьогодні. Зокрема, мені імпонує сповнене оригінальними мистецькими подіями бурхливе життя музею, що є наслідком зусиль його директора Андрія Гєльмінтінова. Пасивність останніх десятиліть змінилася рухом вперед, виром нових ідей, розмаїттям форм і методики роботи. Кожен захід, кожна нова виставка чи то художників із різних куточків нашої держави, чи то надбань майстринь вишивки, флористики, декоративно-ужиткового мистецтва приваблюють все більшу й більшу кількість відвідувачів – школярів, студентів, просто громадян і гостей міста й району.
Словом, життя в музеї вирує. А це значить, що все більша й більша частина жителів міста долучається до високого мистецтва і краси. Лебединці пишаються тим, що художній музей – один із двох мистецьких музеїв, котрі працюють на Сумщині. Тож, напередодні ювілею бажаю цьому осередку духовності й краси розвиватися й далі, а його колективу – нових творчих надбань, нових ідей і втілення їх у реальність, шани і поваги від шанувальників високого мистецтва.
Надія Солодовник, член Національної спілки журналістів України
