Порцеляна, підглазурний розпис
В колекції: надходження до 1937 року
Радянський агітаційний фарфор 1920-х – початку 1930-х років став логічним продовженням російського авангарду початку XX століття, орієнтованого на естетичну революцію, яка зруйнувала б духовну косність існуючого суспільства.
Виробникам порцеляни було поставлене завдання: «випускати фарфор революційний за змістом, досконалий за формою та бездоганний з технічного виконання». В деякому сенсі, фарфорові вироби перетворилися у форму мистецтва, здатну пропагувати гасла й поширювати ідеї. Дивлячись з полиць і комодів на своїх власників, в їх будинках, фарфор покликаний був постійно: «інформувати, нагадувати й закликати». Він став одним з дієвих засобів агітації і пропаганди.
В Україні, історія радянського фарфору, і в першу чергу, агітаційного, нерозривно пов’язана з Городницьким фарфоровим (порцеляновим) заводом, що протягом багатьох років зберігав за собою роль провідного підприємства галузі, а його продукція користувалася незмінним попитом. В наші дні Городницький фарфор став предметом уваги мистецтвознавців і колекціонерів, а вироби його малої пластики (статуетки) – музейними експонатами.
Проіснував завод понад двісті років. Заснований ще Йосипом Клеменсом, князем Чорторийским у 1799 році в Городниці (нині смт Городниця Житомирської області), завод пережив кілька етапів свого піднесення і занепаду. В 1918 році завод був націоналізований та переоснащений. Від 1930-х років ГФЗ перейшов на виробництво посуду і скульптури малих форм. Ранні зразки таких скульптур: «Піонерка з планером», «Піонерка з книжкою», «Дівчинка з м’ячем» та «Хлопчик на санчатах» сьогодні знаходяться в колекції Лебединського художнього музею.
Агітаційний фарфор став важливим елементом «нового побуту». У ньому були відсутні пастельні відтінки, надлишковий орнамент, позолочені елементи, велика кількість рослинності – все, що було популярним до Революції. Натомість, чудове художнє виконання, новизна форм і тематики, застосування радянської емблематики (червона краватка), використання декоративного розпису та різних написів стали характерними особливостями малої пластики Городницького порцелянового заводу.
Фігурки дітей одягнені в прості сукні, капелюшки і сорочки; вони сидять, напівлежать, тримають книгу, м’яч, аероплан, іноді посміхаються, іноді сумують. Їх одяг модельований, часом не так ретельно, як обличчя. Проте, трактування обсягів, матова «тілесна» поверхня, розпис, промальовані брови та вії створюють ілюзію реалістичності.
Оцінюючи малу пластику ГФЗ початку 1930-х років, можна помітити, що для розпису порцеляни часто використовувалися контрастні кольори: червоний, чорний, білий («Піонерка з планером»). Цей стилістичний прийом ще більше підкреслював скромність, простоту і строгість агітаційного фарфору, який повинен був висловлювати і втілювати всі радянські цінності. Також характерною рисою для розпису агітфарфора є напівпрозорі ненасичені кольори («Хлопчик на санчатах» та «Дівчинка з м’ячем»). Ніби акварель, а не щільна фарба використовувалася для роботи. Такі бліді фарби допомагали ще більше підкреслити контрастність і графічність малюнка.
Городницька мала пластика, хоч і не могла конкурувати з виробами Державного фарфорового заводу та іншими гігантами, цілком вписалася в контекст розвитку радянського мистецтва цього періоду, визначивши не лише тодішній рівень української фарфорової скульптури, а й відобразивши естетичні уподобання епохи.
Проте, в силу невеликого тиражу, унікальності роботи, а також крихкості фарфорових предметів, до нас дійшла лише сота частка тих виробів. Також, вкрай рідко зустрічаються вони в повній цілості й схоронності. Тож, не дивно, що з кожним роком агітаційний фарфор стає все більшим раритетом, як унікальний артефакт радянського прикладного мистецтва.
Ближче познайомитися радянським агітаційним фарфором періоду 1920-х -1930-х років можна в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
