Розмір: 68 х 55 см
Полотно, олія
В колекції: надходження до 1937 року
Боровиковський – віртуозний портретист та один із останніх великих художників епохи Просвітництва. Його творчість осяяла XVIII століття – століття портрета в Європі та стала переломною віхою в українському мистецтві, де на зміну традиційній козацькій парсуні прийшов парадний портрет.
Народився Володимир Боровиковський в козацькій родині у Миргороді. Перші уроки живопису брав у батька-іконописця. Можливо, тому рання творчість художника глибоко пов’язана з традиціями українського іконопису та релігійної картини. Переломним етапом, який назавжди змінив все життя художника, стала зустріч з Катериною ІІ, яка в 1787 році подорожувала до Криму. Коли вона побачила роботи майстра, то одразу наказала познайомити її з автором, який швидко потрапив під її благовоління. Вже наступного року художник перебрався до Петербургу, де отримав численні замовлення та звання академіка. Але ще до переїзду він встиг створити в Україні велику кількість полотен на історичну та релігійну тему.
Проте, до сьогодні творів Боровиковського раннього, українського періоду маємо дуже мало. Тим дорожчими й безціннішими є ті, що збереглися. На почесному місці серед них – «Портрет Івана Миклашевського» із Лебединського міського художнього музею, написаний у 1786 році.
Іван Степанович Миклашевський – бунчуковий (майор) та знатний військовий товариш, з 1736 року – чоловік Софії Андріївни Полуботок, онуки наказного гетьмана Павла Полуботка.
Написаний портрет, вочевидь, на замовлення сина Івана Степановича – Івана Івановича Миклашевського – крупного українського поміщика та засновника знаменитої порцелянової мануфактури у своєму маєтку Волокитине (Глухівський повіт), через рік після смерті батька у 1785 році.
«Портрет Івана Миклашевського» відноситься до ранніх робіт художника. Це вже не парсуна, але ще й не парадний портрет. На портреті помітні результати творчих пошуків Боровиковського, який намагався знайти спосіб передачі природності та простоти своїх моделей. В його роботах починає з’являтися романтизм і легкість, що зовсім не характерні козацьким парсунам того часу.
На полотні Боровиковський (можливо, разом зі своїм учнем) зміг дуже точно передати весь пафос, властивий новій українській знаті епохи Просвітництва, що дуже швидко замінила козацький жупан, шаровари та сап’янові чоботи на атласний мундир з червоними обшлагами, білим шовковим шарфом та золотими еполетами.
Ці деталі, а також гордовита постава нагадують, що Миклашевський – поважний представник нового українського дворянства. Однак, при всьому цьому, ці подробиці не відволікають уваги від головного – обличчя моделі, – своєрідного центру композиції. Ніщо не представляє такого інтересу, як обличчя людини, яка отримала все про що може мріяти простий смертний: почесне становище в суспільстві та звання нового українського вельможі, люблячого розкіш. Легкий поворот голови вліво лише підсилює враження того, що перед нами знатна особа, сповнена гордості від свого становища.
На перший погляд, здається, що композиційне рішення картини нічим не відрізняється від інших портретів того часу. Фон портрету дуже делікатний та ненав’язливий. Він лише підкреслює психологічні риси та характер портретованого, створюючи відчуття гармонії в рамках картини. Проте, потрібно звернути увагу на віртуозну мальовничу техніка Боровиковського. Адже немає нічого складнішого в малярському мистецтві, як робота над портретом. Це не просто передати фарбами і своїм умінням на полотно емоції живої людини. Боровиковський чи не єдиний живописець, який умів писати портрети.
Ближче познайомитися з «Портретом Івана Миклашевського», а також іншими роботами Володимира Боровиковського чи українськими «парсунами» XVIII століття можна в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
