Розмір: 37 х 24 см
Фанера, олія
В колекції: до 1941 року
Більше ста років твори Сергія Васильківського є самобутнім яскравим взірцем глибокого самовираження і високого професіоналізму видатного живописця, про якого часто говорили «Васильківський у живописі – це Шевченко в літературі». І це аж ніяк не перебільшення. В роботах Васильківського, дійсно живе частинка душі українського народу. Пізнати його творчість означає — пізнати Україну.
Сергій Васильківський – видатний український художник-пейзажист, представник українського реалістичного живопису кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, випускник Петербурзької Академії мистецтв. За роки навчання талановитий художник зібрав всі можливі академічні нагороди. Тривалий час стажувався за кордоном (Франція, Англія, Італія, Німеччина). Виставляв свої твори у Паризькому салоні.
Багато подорожував Україною. Найулюбленіші теми творчості – козацтво та сільські пейзажі. Васильківський не раз підкреслював, що він сам «козацького роду». Типовий його сюжет — озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку («Козачий пікет», 1888, «Вартові Запорозьких Вольностей» («Козаки в степу»), близько 1890, «На варті», близько 1890). До цієї групи творів близькі й краєвиди, в назвах яких народна пам’ять зберегла інформацію про історичне минуле («Чумаки», 1903).
Крім того, Сергій Василькіський був відомим портретистом – йому належать портрети Богдана Хмельницького, Івана Гонти, Конашевича-Сагайдачного, Петра Дорошенка. Дві свої роботи художник присвятив гетьману Івану Мазепі, одна з яких зберігається в Національному художньому музеї України (Київ), інша в Лебединському художньому музеї.
Лебединський портрет виконаний раніше, вочевидь у 1900 році. На ньому зображення вже не молодого гетьмана (68 років). Його спокійне обличчя виявляє природний розум та розважливість. Фон, виконаний в світло-коричневих тонах навмисно відтінений Васильківським для того, щоб підкреслити значущість постаті Мазепи.
З максимальною деталізованістю автор зобразив одяг: розшитий золотом довгополий синій каптан, підпоясаний кушаком, козацький капелюх та червоні чоботи. Значимість постаті портретованого підкреслена акцентами, такими, як біле перо та червоний верх капелюха, золоті застібки на плащі, в тон золотому шиттю каптану, роздвоєна сива борода, і рука, що діловито спирається на ціпок. Враження підсилюють написи, виконані латинськими літерами: в правому верхньому кутку «MAZEPPA ZAPOROVIEN BELLI DUX 68», в лівому кутку «IOHANES SACORUM SUPREMUS AETATIS».
З приводу цього портрета та достовірності образу Івана Мазепи й досі не вщухають суперечки. Очевидно, що Васильківський довірився історику Олександру Лазаревському, і взяв за модель офорт франко-польського художника Жан-П’єра Норблена «Mazeppa aetat 70» (1775), чий образ тривалий час вважався найдостовірнішим портретом Івана Мазепи.
Проте, згодом мистецтвознавці з’ясували, що моделлю Норблену слугував старий єврей-орендар на прізвисько «Мазепа». Ймовірно, саме прізвисько наштовхнуло Норблена одягти свого «Мазепу» в козацький капелюх, дорого прикрашений позументом та пером, що разом із багатим каптаном та пишним плащем, перетворило старого в напівсхідного вельможу, що відповідало духу епохи.
Сам же Іван Мазепа залишив після себе чимало таємниць. Одна із яких – його справжня зовнішність. Річь в тім, що після оголошення гетьману анафеми, російський уряд мав на меті знищити все, що могло нагадати українцям про гетьмана. Відтак, були знищені майже всі зображення Мазепи на картинах, гравюрах та, навіть, іконах.
Ближче познайомитися з «Портретом Івана Мазепи» Сергія Васильківського, а також іншими його роботами, можна в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
