Погляд в історію: 1920 рік в житті лебединців

0
930
Мапа України, яку було видано у Відні у 1919-му або в 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

Відомий історик та краєзнавець Віктор Лисянський нещодавно подарував художньому музею копії документів, які 100 років тому – регламентували, визначали та  коригували життя лебединців (1919-1920 роки). Спробуємо трішки розібратись чим жила Лебединщина в ці багаті на події і складні роки.

У 1919 році Україну поглинув цілковитий хаос. У новітній історії Європи жодна країна не пережила такої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, такого остаточного розвалу влади, яких у цей час зазнала Україна.

Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, армія Атланти, польська та анархістська. Численні фронти розділяли одне від одного міста і цілі регіони. Майже повністю порушився зв’язок із зовнішнім світом. Голод погнав міських жителів у села, щоб якось прогодуватись.

Селяни, спостерігаючи як падає одна влада за іншою, найбільше турбувалися про те, як утриматись на землі та придбати її собі. Вони ладні були підтримати будь-який уряд, що міг задовольнити ці прагнення. Але як тільки цей уряд був неспроможним виконати ці сподівання, селяни переходили на бік суперника.

Червона Армія, досягши у кінці 1919 перелому у війні з денікінцями, швидко розвинула наступ і вже до середини лютого 1920 заволоділа майже всією територією України. У лютому відновилась діяльність радянського уряду України.

4 січня 1920 – у «Віснику Української Радянської Республіки» повідомлялось: «… в Лебедині 4 січня 1920 року Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів взяла владу в свої руки. Створено революційний штаб. У ЦВК України надіслані представники. В місті повний порядок. (Б. Ткаченко. «Лебедія». Суми. 2000, с. 232).

Того ж дня у місті відбулись партійні збори, що обрали організаційне бюро для реєстрації комуністів. На початку січня 1920 було обрано повітовий ревком, який очолив організацію із 183 комуністів і 261 кандидата.

Окупаційна політика більшовиків спричинила спалах повстанського руху. Не стояли осторонь у ці складні часи і жителі Лебединщини, які організовували свої повстанські загони. На що влада реагувала наказами та зверненнями.

Були загони різної орієнтації. У 1920-1921 інформвідділ ЦК ВКП(б) намагався їх класифікувати: махновські, петлюрівські, траплялися навіть загони білогвардійської орієнтації. І більшовицькі аналітики плутались щодо визначення: то банди, то партизани, то повстанські загони. 

Цікавий випадок стався в Лебедині в лютому 1920, коли червоний повітовий військком, колишній партизан протиденікінський Андрій Фролов збунтувався проти радянської влади: він просто вигнав свого наступника, присланого з Росії. Якщо точніше, то знайшов під ліжком, де той сховався, коли бійці А. Фролова захопили Лебедин та вбили декількох комуністів. Приблизно півтори доби Лебедин був у їхніх руках. А коли чекісти прийшли розбиратися, то з’ясували, що А. Фролов червоний, а виступав проти того, що його усунули від влади.  Місцева влада зреагувала відповідним Наказом.

5 січня 1920 повітовий ревком оголосив місто на осадному становищі і взявся за формування бойових загонів.

Був створений загін під командуванням X.М. Фролова. Коли банди були знищені в усьому Лебединському повіті, загін влився в регулярні частини Червоної Армії.

На початку 1920 Радянська влада розпочала «відбудову» народного господарства. Земельний з’їзд, який зібрався у лютому 1920 року у Лебедині намітив заходи по проведенню землевпорядкування, проводились суботники.

Не припинялася в Лебедині мобілізація в Червону Армію.

Радянська влада утверджувалась на території Лебединщини. У здійсненні соціалістичних перетворень на селі значну роль відігравали комнезами. Першим головою лебединської колегії комнезаму був обраний  Г.М. Калюжний.

Значний вклад в організацію комнезамів внесли І.І. Лисянський, В.Ф. Коваленко, Ф.К. Зимогляд, А.Ф. Озерний, С.С. Зелений, Ю.Т. Клисенко, П.Я. Кримець та інші. За що деякі з них поплатилися головою: так  в ніч з 13 на 14 листопада 1920, в селі Межиріч загинув голова комнезаму Іван Лисянський. Коли на нього напали, оточивши хату, місцеві жителі, він відстрілювався через вікна, потім застрелив дружину Агафію, а себе підірвав гранатою. Хата його була  підпалена.

Взагалі, складний період 1920—1921 років, до запровадження в Україні нової економічної політики (осінь 1921), був позначений розпалюванням класової боротьби, створенням комітетів незаможних селян, «червоним терором», використанням армії для придушення антибільшовицького опору, чистками в КП(б)У та першою хвилею голоду, який охопив Україну уже в 1921—1922 роках.

Продовження далі…

Художній музей, за матеріалами Віктора Лисянського

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут