В рамках реалізації «Програми розвитку туризму в місті Лебедині на 2017-2021 роки», відділ культури та туризму виконавчого комітету Лебединської міської ради, за активної підтримки Лебединської міської ради та залученням спеціалістів: ліцензійованого архітектора Сергія Рєзнікова та кандидата історичних наук Євгена Осадчого, складено та виготовлено облікову документацію на об’єкт культурної спадщини – пам’ятку архітектури місцевого значення «Садибний будинок В.Є. Щокіна-Кротова, (1880-і рр.)».
Виконанню цих робіт передувало визначення та обгрунтування архітектурної, історичної, естетичної, мистецької, наукової та художньої цінності даної пам’ятки.
Спорудження садибного будинку, розташованого на правобережжі Вільшанки посеред озелениної території (в глибині забудови вулиці Першогвардійська, раніше – Михайлівська), припадає на часи після реформи 1861 року. В цей період економічний розвиток Лебедина значно прискорився, особливо після будівництва залізниці Лебедин-Суми (1894). Будувався садибний будинок для Василя Євграфовича Щокіна-Кротова в 1880-х роках. Архітектором (на жаль, не відомим) розроблений проєкт з використанням класицистичних мотивів.
Василь Євграфович Щокін-Кротов – підпоручик, дворянин, мав у сумському повіті 63 десятини землі. Його брат Микола Євгафович Щокін-Кротов – громадський діяч, дворянин, надвірний радник, благодійник та вчений. З 1892 року – виконуючий обов’язки голови Лебединської повітової управи, санітарної ради земства, згодом гласний Харківського губернського земства, почесний мировий суддя, один із організаторів Лебединської чоловічої гімназії, Лебединського та Штепівського ремісничих училищ, дитячих притулків у Лебединському повіті. Мав у Лебединському повіті 226 десятин землі. Наприкінці ХІХ ст. будинок перейшов у відомство Лебединського земства і був включений до території так званої градської лікарні. За ініціативи та під керівництвом лікаря Констянтина Олександровича Зільберника тут функціонувало відділення для хірургічних хворих. У 1915 в будинку містився шпиталь для лікування поранених під час першої світової війни, після жовтневої революції – міська лікарня.
На 1945-50-і рр. припадає основна кількість добудов та перепланувань, пов’язаних з пристосуванням території під лебединську міську лікарню міжрайонного значення зі стаціонаром на 140 ліжко-місць. Протягом цих років, будівлю добудовано в широтному напрямку ідентичним у об’ємно-просторовому та стилістичному рішенні Г-подібним у плані корпусом і одноповерховим павільйоном, що поєднує його з основним об’ємом. Корпус, що утворився, отримав чітко виражену симетрію, що створює відчуття одночасності спорудження складових його частин.
У ці ж роки до південного фасаду прибудовано протяжний, орієнтований у меридіальному напрямку одноповерховий процедурний корпус. У кінці 1970-х – на початку 1980-х рр. з північного боку споруджено п’ятиповерховий корпус стаціонару, сполучений з лівим крилом комплексу одноповерховим закритим переходом і масштабно, композиційно та стилістично з ним дисонуючий. В новозбудовані корпуси була перенесена поліклініка, а в будинку розмістилося стоматологічне відділення Лебединської ЦРЛ імені К.О.Зільберника, що проіснувало тут до 2016 року, коли було ухвалено рішення про передачу будинку у користування Лебединского медичного училища імені професора М.І.Ситенка (нині – фаховий медичний коледж імені професора М.І.Ситенка).
За архітектурною стилістикою проєкт будівлі виконаний з використанням класичних форм. Будинок являє собою одноповерховий, на низькому цоколі, Г-подібний у плані об’ єм з виносним двокамерним 1-2 поверховим тамбуром у північно-східній частині та прибудованими, відповідно, з півдня і заходу одноповерховими корпусами.
Виділена ризалітом на чоловому фасаді центральна частина дещо вища за сусідні бокові. Підсилюючи асиметрію східного і північного фасадів, вона увінчує виділений порталом головний вхід. Виходи в прибудовані корпуси розміщені, відповідно, з півдня і заходу. Стіни і підмурки – цегляні, внутрішні перегородки, підлога і перекриття – дерев’яні, покриття – у вигляді двосхилого щитового накату по балках із лісу хвойних порід, покрівля – із оцинкованої сталі, стіни тиньковані. Фасади асиметричні, проте споруді притаманна композиційна цілісність і пропорційність. Ризаліти чолового фасаду створюють чотиридільний уступчастий фронт. Східний та південний фасади – без розкріповок. Переважають формально-класицистичні трактування: прямокутні, з підвіконними фільонками, віконні прорізи на позбавленій членування гладі стіни, протяжні стрічки цоколя, повного антаблементу, з масивним профільованим карнизом. Центральний ризаліт чолового фасаду виділено великими півциркульними вікнами та «сухариками» карнизу, репрезентативні і виразні портали головного входу у вигляді двоколонного, тосканського ордера портика з похилим трикутним фронтоном та башта з парами вузьких прямокутних вікон і плоским дахом, що увінчує тамбур. Розміщений тут оглядовий майданчик має чавунну, суворого класичного рисунка огорожу на чотирьох наріжних кам’яних стовпах.
Внутрішнє розпланування – анфіладно-коридорне, з двостороннім розташуванням приміщень по сторонах орієнтованого в довжину поперекової вісі коридору. Кімнати з правого боку з’єднані проходами і утворюють анфіладу: тут добре зберігся первісний характер декоративного оздоблення. В великому (7,1 м х 9,2 м) холі – тонкого профілювання ліпний карниз, орнаментальна плафонна розетка, двері зі складним профілем різьблених фільонок, мідна дверна фурнітура. На другий ярус вежі тамбура ведуть чавунні гвинтові сходи. У вікнах першого ярусу збереглись вітражі, на підлозі красива і оригінальна керамічна плитка.
В цілому, будівля добре зберегла свій перісний вигляд та має значну культурну цінність, як збережений зразок міського садибного будинку кінця ХІХ ст. Завдяки цим якостям садибного будинку В.Є.Щокіна-Кротова пропонується його занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України в категорії памяток архітектури місцевого значення.
Валентина Знаменщикова, спеціаліст відділу культури та туризму виконавчого комітету Лебединської міської ради (за матеріалами облікової документації об’єкта культурної спадщини «Садибний будинок В.Є.Щокіна –Кротова (1880-і рр.), Сумська область, м.Лебедин, вул.Першогвардійська, буд. №17 та матеріалів Лебединського міського художнього музею ім.Б.К.Руднєва)