Пам’ятка архітектури: садибний будинок Щокіна-Кротова (1880-і рр.)

0
3483

В рамках реалізації  «Програми розвитку туризму в місті Лебедині на 2017-2021 роки», відділ культури та туризму виконавчого комітету Лебединської міської ради, за активної підтримки Лебединської міської ради та залученням спеціалістів: ліцензійованого архітектора Сергія Рєзнікова та кандидата історичних наук Євгена Осадчого, складено та виготовлено облікову документацію на об’єкт культурної спадщини – пам’ятку архітектури місцевого значення «Садибний будинок В.Є. Щокіна-Кротова, (1880-і рр.)».

Виконанню цих робіт передувало визначення та обгрунтування архітектурної, історичної, естетичної, мистецької, наукової та художньої цінності даної пам’ятки.

Cадибний будинок Щокіна-Кротова, 2007 рік

Спорудження садибного будинку, розташованого на правобережжі Вільшанки посеред озелениної території (в глибині забудови вулиці Першогвардійська, раніше – Михайлівська), припадає на часи після реформи 1861 року. В цей період економічний розвиток Лебедина значно прискорився, особливо після будівництва залізниці Лебедин-Суми (1894). Будувався садибний будинок для Василя Євграфовича Щокіна-Кротова в 1880-х роках. Архітектором (на жаль, не відомим) розроблений проєкт з використанням класицистичних мотивів.

Василь Євграфович Щокін-Кротов – підпоручик, дворянин, мав у сумському повіті 63 десятини землі. Його брат Микола Євгафович Щокін-Кротов – громадський діяч, дворянин, надвірний радник, благодійник та вчений. З 1892 року – виконуючий обов’язки голови Лебединської повітової управи, санітарної ради земства, згодом гласний Харківського губернського земства, почесний мировий суддя, один із організаторів Лебединської чоловічої гімназії, Лебединського та Штепівського ремісничих училищ, дитячих притулків у Лебединському повіті. Мав у Лебединському повіті 226 десятин землі. Наприкінці ХІХ ст. будинок перейшов у відомство Лебединського земства і був включений до території так званої градської лікарні. За ініціативи та під керівництвом лікаря Констянтина Олександровича Зільберника тут функціонувало відділення для  хірургічних хворих. У 1915 в будинку містився шпиталь для лікування поранених під час першої світової війни, після жовтневої революції – міська лікарня.

Святенко І.М. “Портрет Констянтина Зільберника”, 1910-і рр. Зберігається в Лебединській ЦРЛ

На 1945-50-і рр. припадає основна кількість добудов та перепланувань, пов’язаних з пристосуванням території під лебединську міську лікарню міжрайонного значення зі стаціонаром на 140 ліжко-місць. Протягом цих років, будівлю добудовано в широтному напрямку ідентичним у об’ємно-просторовому та стилістичному рішенні Г-подібним у плані корпусом і одноповерховим павільйоном, що поєднує його з основним об’ємом. Корпус, що утворився, отримав чітко виражену симетрію, що створює відчуття одночасності спорудження складових його частин.

Розташування садибного будинку Щокіна-Кротова в структурі забудови кварталу (супутникова зйомка). Червоним кольором виділено садибний будинок Щокіна-Кротова, білим – добудови до будинку

У ці ж роки до південного фасаду прибудовано протяжний, орієнтований у меридіальному напрямку одноповерховий процедурний корпус. У кінці 1970-х – на початку 1980-х рр. з північного боку споруджено п’ятиповерховий корпус стаціонару, сполучений з лівим крилом комплексу одноповерховим закритим переходом і масштабно, композиційно та стилістично з ним дисонуючий. В новозбудовані корпуси була перенесена поліклініка, а в будинку розмістилося стоматологічне відділення Лебединської ЦРЛ імені К.О.Зільберника, що проіснувало тут до 2016 року, коли було ухвалено рішення про передачу будинку у користування Лебединского медичного училища імені професора М.І.Ситенка (нині – фаховий медичний коледж імені професора М.І.Ситенка).

Cадибний будинок Щокіна-Кротова, 2007 рік

За архітектурною стилістикою проєкт будівлі виконаний з використанням класичних форм. Будинок являє собою одноповерховий, на низькому цоколі, Г-подібний у плані об’ єм з виносним двокамерним 1-2 поверховим тамбуром у північно-східній частині та прибудованими, відповідно, з півдня і заходу одноповерховими корпусами.

Виділена ризалітом на чоловому фасаді центральна частина дещо вища за сусідні бокові. Підсилюючи асиметрію східного і північного фасадів, вона увінчує виділений порталом головний вхід. Виходи в прибудовані корпуси розміщені, відповідно, з півдня і заходу. Стіни і підмурки – цегляні, внутрішні перегородки, підлога і перекриття – дерев’яні, покриття – у вигляді двосхилого щитового накату по балках із лісу хвойних порід, покрівля – із оцинкованої сталі, стіни тиньковані. Фасади асиметричні, проте споруді притаманна композиційна цілісність і пропорційність. Ризаліти чолового фасаду створюють чотиридільний уступчастий фронт. Східний та південний фасади – без розкріповок. Переважають формально-класицистичні трактування: прямокутні, з підвіконними фільонками, віконні прорізи на позбавленій членування гладі стіни, протяжні стрічки цоколя, повного антаблементу, з масивним профільованим карнизом. Центральний ризаліт чолового фасаду виділено великими півциркульними вікнами та «сухариками» карнизу, репрезентативні і виразні портали головного входу у вигляді двоколонного, тосканського ордера портика з похилим трикутним фронтоном та башта з парами вузьких прямокутних вікон і плоским дахом, що увінчує тамбур. Розміщений тут оглядовий майданчик має чавунну, суворого класичного рисунка огорожу на чотирьох наріжних кам’яних стовпах.

Внутрішнє розпланування – анфіладно-коридорне, з двостороннім розташуванням приміщень по сторонах орієнтованого в довжину поперекової вісі коридору. Кімнати з правого боку з’єднані проходами і утворюють анфіладу: тут добре зберігся первісний характер декоративного оздоблення. В  великому  (7,1 м х 9,2 м)  холі – тонкого профілювання ліпний карниз, орнаментальна плафонна розетка, двері зі складним профілем різьблених фільонок, мідна дверна фурнітура. На другий ярус вежі тамбура ведуть чавунні гвинтові сходи. У вікнах першого ярусу збереглись вітражі, на підлозі красива і оригінальна керамічна плитка.

В цілому, будівля добре зберегла свій перісний вигляд та має значну культурну цінність, як збережений зразок міського садибного будинку кінця ХІХ ст. Завдяки цим якостям садибного будинку В.Є.Щокіна-Кротова пропонується його занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток  України в категорії памяток архітектури місцевого значення.

Cадибний будинок Щокіна-Кротова, 2007 рік

Валентина Знаменщикова, спеціаліст відділу культури та туризму виконавчого комітету Лебединської міської ради (за матеріалами облікової документації об’єкта культурної спадщини «Садибний будинок В.Є.Щокіна –Кротова (1880-і рр.), Сумська область, м.Лебедин, вул.Першогвардійська, буд. №17 та матеріалів Лебединського міського художнього музею ім.Б.К.Руднєва)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут