Розмір: 78 х 67 см
Полотно, олія
У колекції: надходження до 1937 року
Оригінальна робота маловідомого німецького художника постає перед нами в образі, безкінечно рідному і близькому, що живе у свідомості кожного, від самого дитинства.
Перше, що привертає увагу – освітлений яскравим літнім сонцем дворик, який потопає в молодій яскравій зелені, що переривається стежками пісочного кольору. Картина зачаровує блакиттю небосводу та вражає відчуттям щастя і любові до життя, що якнайкраще вдалося передати художнику.
Цеґе-фон-Мантойфель починав свою кар’єру у Ревелі (нині – Таллін), згодом перебрався у Баддапешт, а потім в Дюссельдорф, де закінчив Академію мистецтв. Після повернення до Санкт-Петербургу юний художник брав участь у розписі Ісаакіївського собору та створенні вівтарних камені для церков у Фелліні і Єґелехті (Естонія), паралельно відвідуючи рисувальні класи Імператорської Академії мистецтв.
Відомий своїми портретами та багатофігурними пейзажами, Цеґе фон Мантойфель часто звертався й до українських побутових сцен. Вперше українська тема з’являється у нього після 1851 року, коли Мантойфель перебрався із Петербургу до Москви, а згодом у Харківську губернію. З 1859 року він жив у Лебедині, де служив у Вознесенському уланському полку, який квартирувався у місті. Цеґе фон Мантойфель був серед тих, хто в червні 1859 року щиро зустрів українського поета Тараса Шевченка, що завітав у Лебедин на запрошення братів Залеських. Він, навіть, написав картину «Пікнік» (не збереглася) — своєрідний груповий портрет лебединських знайомих Шевченка.
Якщо «Пікнік» не зберігся, то «Поміщицькому дворику» пощастило більше. Причому, сам дворик – це не абстрактна вигадка, а частина реально існуючої у Лебедині садиби братів Олексія і Максима Залеських – представників багатого поміщицький роду, що володіли великими земельними маєтностями на Лебединщині у ХVІІІ – поч. ХХ ст.
Поміщицький дворик відноситься до сюжетно-тематичних картин з елементами побутового жанру. У центрі: яскраво освітлений сонцем простір невеликого двору, довкола якого розташовані будівлі. На передньому плані домінує тінь від розлогого дерева. Жанровість на полотно привносять два жіночі образи в національних костюмах, а також діти, що бавляться на ґанку в глибині полотна. Техніка живописного письма гладенька, академічна. Примітно, що до наших днів в Лебедині зберігся один із трьох зображених на картині будинків.
Незважаючи на те, що Мантойфель зобразив самий звичайний день із життя поміщицької садиби, при погляді на полотно виникає почуття радості та гарного настрою. Гармонійне поєднання людини і природи, відтворене на полотні, хочеться перенести і в нашу сучасність.
Із цією роботою можна ознайомитись у залі № 2 постійної експозиції Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва, за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
