Розмір: 79,5 х 67,5 см
Полотно, олія
В колекції: до 1937 року
Петро Левицький – художник-портретист першої чверті XIX століття. Його життя і творчість випали на Олександрівську епоху, дух якої як він намагався передати у своїх парадних та камерних портретах. Проте, слава живописця виявилася не довговічною.
Дев’ятнадцяте століття не прийняло Левицького, ледь згадуючи його ім’я. Епоху романтизму, заступили демократизація смаків, а тенденції портретного жанру в руслі реалізму, які принесли з собою художники-передвижники: І.Рєпін, В.Серов, І.Крамский не залишили портретам Левицького жодного шансу. Проте, у середині ХХ століття роботи Петра Левицького були заново відкриті для світу мистецтва. Портрети старого майстра були сприйняті як прекрасне втілення дворянського минулого. І тепер творчість Левицького поступово стає предметом наукових досліджень.
Сьогодні, серед збережених творів Левицького переважають різні варіанти парадних портретів. Головним завданням такого портрету було прославляння людини високого соціального становища. Зображуваний з’являвся перед глядачами в самому представницькому вигляді – в мундирі, з орденами, відзнаками монаршого заохочення. Обстановка і атрибути повинні були красномовно свідчити про значущість персони і її діянь, про досягнутий рівень престижу.
Проте, з іншого боку, Левицький намагався створювати й проникливі образи, що розкривали внутрішнє «я» людини, чиї особистісні якості викликали симпатію майстра. Це добре видно на поясному портреті князя Рєпніна-Волконського.
У портреті Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського – військового та державного діяча, кавалерійського генерала та генерал-губернатора Малоросії, втілився естетичний ідеал епохи. Кольорове рішення портрету побудоване на тонкій гармонії теплих оливкових і ніжно-золотистих тонів, розроблених в незліченній різноманітності відтінків.
Левицький, який з 1818 року жив і працював у Полтаві, де знаходилася резиденція генерал-губернатора, прагнув підкреслити високе положення замовника. Ним віртуозно передана фактура матеріалів: темно-зелений мундир із високим коміром, розшитим золотом. З бездоганною майстерністю відтворено блиск атласу парадної стрічки, золоті еполети та аксельбант. Статусності портрету придають ретельно виписані ордени: Св. Георгія (ІІІ та IV класу), Св. Володимира (І класу), Св. Олександра Невського, Св. Анни (І класу), а також ордени Чорного та Червоного орла (Пруссія), орден «Pour le Merite», орден Св. Леопольда (Австрія) та Кульмський хрест.
При цьому, разом з атрибутами парадності, портрет князя Рєпніна-Волконського, відрізняється тонким психологізмом і високими художніми якостями. Майже фронтальне розташування фігури, з ледь вловимим поворотом, нейтральний фон, м’яке освітлення, спокійна колірна гамма створюють заспокійливу атмосферу. Приємне обличчя з бакенбардами, виділяється на темному тлі, в ньому читається тонкий розум і легкий смуток людини, яка пізнала життя. Його молодість пройшла в бойових походах, а зрілі роки – на державній службі, де він проявив себе як гуманний і енергійний адміністратор, що послідовно відстоював інтереси українського населення перед російським урядом.
Рєпнін-Волконський часто підтримував активних діячів української культури. Був близько знайомий з Т.Шевченком, який у 1843-1844 роках гостював у його яготинському маєтку.
Портрет написаний з натури, про що свідчить авторське пояснення у нижньому лівому кутку. До 1917 року він зберігався в приватній колекції графа Капніста, а звідти – потрапив до художнього музею.
Ближче познайомитися з портретом Князя Репніна-Волконського можна у другому залі Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
