Шевченко Михайло Кіндратович – професійний художник та колишній директор Лебединського художнього музею. Народився він у 1918 році у с. Арзгір Ставропольського краю, в селянській родині переселенців з України. Коли хлопчикові було три роки, бандити вбили його батька, і мати залишилася сама з шістьма дітьми. Молодші діти допомагали їй по господарству, а старші брати змушені були йти в найми до багатіїв.
Та, незважаючи на бідність, у 1926 році Михайлик пішов у школу. Там його хист до малювання розгледів Я.П. Лук’яненко. Перші свої творчі навики Шевченко розвивав працюючи на пленерах та змальовуючи ілюстрації із книг.
У 1933 році він став студентом Краснодарського художнього училища (викладач П.С. Краснов), але навчання не закінчив. У 1939 його призвали на військову службу.
Михайло Кіндратович був учасником Другої світової війни, дійшов до Східної Прусії (1945), де був тяжко поранений розривною кулею в стегно лівої ноги, її довелося ампутувати. Декілька місяців лікувався в різних госпіталях. Там, по можливості, малював портрети бойових побратимів, що лікувалися разом із ним.
Наприкінці грудня 1945 року, Шевченко став студентом Харківського художнього інституту. Викладачами з фаху у нього були С.М. Прохоров та С.Ф. Беседін.
Після інституту, художник отримав призначення в Лебедин, де став директором Лебединського художнього музею (1951 — 1965). За час його роботи музейна колекція поповнилася 88 живописними, графічними та скульптурними творами (передані Дирекцією художніх виставок України). Проте, на превеликий жаль, в ці роки довелося «розпрощатися» із понад сотнею не менш цінних експонатів, які нині прикрашають музеї Сум, Полтави, Києва.
Саме під час директорства Михайла Шевченка в колекції музею з’явилась робота нашого відомого земляка — художника, педагога, засновника і першого ректора Української академіїї мистецтв Ф.Г. Кричевського (1879 – 1947) «Дівчинка у блакитному», яку подарувала його сестра Марія. Ось як про цю подію пише сам директор: «В 1960 г. Варвара и Мария приезжали в Лебедин и подарили свернутый в рулон «Портрет девочки в голубом». Приезжали по приглашению моему и просьбе подарить что смогут из работ брата и его фотографии». Сестри Ф.Г. Кричевського також допомогли М. Шевченку відшукати будинок, де народився талановитий брат, як відомо, це сучасна вулиця Миколаївська, будинок 10. На жаль, як пише Михайло Кіндратович, будинок не зберігся, а на його місці збудований інший, де зараз проживають звичайні люди. Також при художньому музеї почала працювати Образотворча студія для школярів, після закінчення якої учні нерідко продовжували навчання в художніх училищах та інститутах.
Михайло Кіндратович був професійним художником. Із його власноруч написаної автобіографії, фотосвітлин, листування з музейними працівниками, виставкових каталогів, що зберігаються в музейному архіві, ми дізнаємось також про творче життя митця. Шевченко був надзвичайно працездатним і талановитим художником. Картинами митця милувалися на численних міських, районних, обласних виставках про що свідчать каталоги, що видавались невеликим накладом і дарувались учасникам та гостям виставок.
На початку 1960-х років у художньому музеї відбулася виставка художників Лебедина, на якій експонувалось більше тридцяти робіт Михайла Шевченка. Це переважно військова тематика, портрети, пейзажі, малюнки. Значну цікавість викликають фотографії експозиції виставки та живописних робіт художника. Та з творчості залишились тільки фото, жодної оригінальної роботи М.Шевченка у музеї немає.
Життя склалося так, що в 1965 році Михайло Кіндратович став директором Сумського обласного художнього фонду УРСР й перебрався в м. Суми. В 1970 році він переїхав у м. Майкоп, Краснодарського краю, де працював у художній майстерні міського управління культури. До самої своєї смерті (1990) підтримував зв’язки з Лебединським художнім музеєм, востаннє відвідав Лебедин 24 серпня 1982 року.
Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ
