Мандрівний художник Юшкевич-Стаховський

0
1483

У ХІХ столітті серед безлічі художників різних категорій і різного професійного рівня існували на Україні мандрівні художники. Були такі художники і в інших країнах, але саме в Україні їх діяльність набула особливого поширення і популярності. Це пояснюється тим, що саме тут виникнення художників цього типу мало свої історичні корені. Про одого такого мандрівного живописця-дворянин і піде мова.

Рівно сто років тому в журналі «Русская старина» відомий літератор і юрист А.Ф. Коні опублікував «договір поміщика з живописцем»; що довгий час розглядався фахівцями як курйозний документ з життя 40-х років ХІХ століття.

«Договор титулярного советника  Павла Григорьевича Стороженко с живописцем Кононом Федоровичем Юшкевич-Стаховским, учиненный 1840 года, сентября 27 числа, в пятницу. За написание с г. помещика тит. совет. Павла Григорьевича Стороженко портрета мною, Юшкевичем-Стаховским, я, по договору, должен по окончании портрета оного получить от него, г. Стороженко, награждение: 1) житной муки 10 пуд., по цене пуд 1 р.80 к., на сумму 18 р., 2) пшеничной муки 4 пуда, по 2 руб. на 8 руб. и 3) деньгами 14 руб., всего (40) рублей: на семь вечерей пять свечей; человек мой должен кормиться до 6 числа октября и до сего же дня две лошади мои травою или сеном и овсом, на каждую лошадь в сутки по 2 горцы, а на 2 по 4 горцы овса, а я кушать с ним, господином Стороженком, за столом до этого же 6 числа октября 1840 года, до которого дня я должен работою кончить портрет его, который  срисовать или намалювать я должен точь в точь похожим на живое его, Павла Стороженко, лицо, в  мундире, при шпаге, с руками. В чем на сем договоре и подписал собственноручно: дворянин Конон-Юшкевич Стаховский, живописец».

Портрет, очевидно, припав до душі замовнику, який був повністю задоволений відтворенням свого «точнісінько схожого на живе обличчя» і дав художнику (ймовірно, на прохання останнього), своєрідну рекомендацію, наведену в тому ж журналі: «Свидетельство. Даю сие от меня Полтавской губернии жительствующему в г. Прилуке дворянину Конону Федорову сыну Юшкевичу-Стаховскому в том, что он по его искусству художества живописного занимался в доме моем сниманием с меня портрета, и как оной портрет столь живописно написан, что даже почти различить не можно с живым моим лицом, для того, отдавая справедливость живописному искусству его, Стаховского, по всей справедливости имею право рекомендовать всякому тому, кто только пожелает иметь с лица своего и корпуса точь в точь сходственный портрет для памяти потомству своему. 1840 года октября 11 числа в пятницу. Полтавской губернии, Прилукского уезда, села Ржавца помещик, действительный дворянин, титулярный советник Павел Григорьев сын Стороженко при печати герба моего. (Печать)».

Як бачимо, цей забутий живописець – портретист мав візок з парою коней, «свою людину», тобто слугу і подорожував по маєтках в пошуках замовлень. Він був щасливішим за своїх численних безіменних побратимів по мистецтву, бо був дворянином, хоча і збіднілим. Замовник укладав з ним договір, обідав за одним столом, поважав його людську гідність і визнавав певні права. Кілька років тому в книзі професора П. Білецького наводився портрет М. Галаган, на звороті якого є підпис: «1839 года. Август знаменитый художник Конон Федорович писал с натуры хорошо».

К.Ф. Юшкевич-Стаховський “Портрет Марії Павлівни Галоган”, 1839 р.

В тому, що це один і той же художник, автору цих рядків пощастило переконатися восени 1985 року під час відвідин Лебединського художнього музею. Серед потемнілих родових портретів з маєтків Полуботків, Іваненко, Капністів, Долгорукових в очі відразу кинулося зображення чоловіка в чорному сюртуку з стрічкою через праве плече. Причому зображений був нагороджений орденом Св. Анни І – го ступеня: про це свідчить хрест з діамантами, приколотий на орденську стрічку. Це був «Портрет Красовського».

К.Ф. Юшкевич-Стаховський “Портрет Олександра Красовського”, 1833 р.

Як видно, автор цього портрета був досить досвідченим портретистом. При ретельній виписці деталей і аксесуарів зображення зберігає декоративну звучність насичених основних сполучень: зеленуватого фону, чорного силуету фігури і яскравих вкраплень червоного. Незвичайно майстерно зображено обличчя, зазначена печаткою втоми. На скронях злегка сріблиться сивина. Ретельно промальовані орденські хрести і зірки. У правій руці портретую тримає чорну з золотом коробочку з монограмою «Н», прикрашену короною, – очевидно, крім орденських нагород, мав цей Красовський і подарунок царя. Лівою рукою він спирається на стіл, де лежить велика книга з написом на корінці «Указы Сената». У самому низу лівого кута ледве помітний напис: «1833-го года Сентября месяца… портрет Конон Федоров сын дворянин Стаховский».

В.В. Рубан «Забуті імена». Київ. Наукова думка 1990. С. 89 – 92

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут