На території нинішнього Михайлівського старостинського округу Лебединської громади чудом зберігся флігель, точніше його тінь – єдине, що лишилося від величного маєтку графа Капніста, що був однією з перлин серед дворянських садиб Харківської губернії. В листопаді 1918 року маєток був пограбований, причому самими мешканцями села, та спалений.
Від тієї сумнозвісної пожежі флігель врятувало те, що знаходився він на відстані від самого маєтку, через дорогу в глибині двору, з лівої сторони селищної траси. Разом з флігелем, збереглися залишки огорожі та в’їздні ворота, розташовані вздовж дороги на відрізку, що з’єднує будівлю аптеки та житловий будинок на місці колишньої котельні. Орієнтовані ворота в меридіанному напрямку. На відстані дев’яти метрів від воріт, знаходиться сам флігель, збудований у 1810-і рр. у формах архітектури класицизму.
Серов В.О. “Портрет графині Варвари Капніст” 
Святенко І.М. “Портрет графа Василя Капніста”
У І пол. ХІХ ст. у флігелі знаходилась квартира управляючого маєтком. Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. в будинку мешкала графиня Варвара Капніст.
Флігель дуже цікавий як забудова садиби І пол. ХІХ ст., що більш-менш збереглась. Будівля представляє собою прямокутну в плані (розміри – 17,5 х 13,5 м) споруду з вальмовим шиферним покриттям. Компактний, одноповерховий, з високим цокольним поверхом основний об’єм має невелику прямокутну в плані прибудову в північній частині (розміри – 5,95 х 3,05 м).
Парадні входи в цоколь та в перший поверх – роздільні. Вони знаходяться в осьових ділянках східного та західного фасадів, акцентованих чотириколонним портиком великого тосканського ордера (зі сходу) та лоджією першого поверху з колонадою, що виходить на лінію фасаду із заходу. Портик забезпечений дерев’яним балконом та двома дерев’ яними сходами, вхід в лоджію – по орієнтованим вздовж поздовжньої вісі дерев’яним (раніше – мурованих) сходах з боковими уступчастими парапетами. Крім того, є додаткові входи: в цоколь – в правій частині західного фасаду, в перший поверх – через прибудову з дерев’яним ґанком та сходами. Матеріал стін – цегла, перекриття – плоскі, дерев’яні, стіни тиньковані.
Композиції фасадів симетричні (асиметрія північного фасаду обумовлена наявністю прибудови), західний та східний фасади мають центрально-осьову симетрію, акцентовану, відповідно, лоджією та портиком з пологими трикутними фронтонами, що їх увінчують.
Фасади мають вигляд, характерний для пізньокласицистичних житлових споруд. На тинькованій стіні чітко прорисовані прямокутні віконні отвори без лиштв, простого профілю міжповерхова тяга, профільований карниз. Характерною стильовою ознакою є непарна кількість (п’ять) віконних та дверних осей. Портик та лоджія створюють контрастний світловий акцент, вносячи гостроту в композицію основних фасадів.
Західний фасад флігеля Варвари Капніст 
Східний фасад флігеля Варвари Капніст
Характер виконання архітектурних деталей (медальон у фронтоні портика, бази колон, профілі карнизів) – свідчить про вплив провінційних традицій.
Екстер’єр, в основному, зберігся в первісному вигляді, лише трохи спотворений вже згаданою прибудовою (у 1960-х рр.) до північного фасаду. Тоді ж, ймовірно, були закладені деякі вікна та двері, що вплинуло на характер внутрішнього розпланування.
Безповоротно втрачені внутрішні сходи, що з’єднували цокольний та перший поверхи: по стінах сходової клітки були розвішані гравюри майстрів голландської школи: види Дрездена, Венеції та ін. міст. У літературі згадуються також витвори живопису, що прикрашали кімнати флігелю у 1910-х рр.: роботи Пуссена, Веронезе, італійських перспективістів XVII – XVIII ст. (Бібієни, Паніні, Гварді). Тут же, в кімнатах, розташовувалась велика бібліотека Капністів.
Родина Капністів. Фото 1900-і рр. 
Варвара Капніст в саду біля маєтку Капністів. Фото 1910-і рр.
Внутрішнє розпланування по поверхах – двосекційне (вздовж поперечної вісі йде капітальна внутрішня стіна), розташування кімнат в межах секції – анфіладне. Приміщення цокольного поверху – господарчі, першого поверху – житлові: тут збереглися ліпні профільовані карнизи, фільончасті стелі. У цілому ж характер первісного декоративного оздоблення інтер’ єрів втрачений.
Тривалий час споруда використовувалася як триквартирний житловий будинок. Останні роки – покинутий.
В такому ж стані, як і будинок знаходиться і огорожа. Власне, сама огорожа (дерев’яний штахетник) – розташована на великому низькому цоколі, ритмічно розчленованому дванадцятьма мурованими квадратними в плані стовпами на десять секцій (загальна довжина – 76 м, секцій – 6,8 м). Верхні частини стовпів мають вид чотиригранних пірамід з пологим схилом, що підсилює виразність силуету та підкреслює ритм.
Композиційним акцентом огорожі є в’їздні ворота. Вони вирішені у вигляді двох симетрично розташованих пілонів, кожний із яких прорізаний арковим отвором (загальні розміри – 9,2 х 1,35 м, розміри пілонів – 2,4 х 1,35 м, отворів – 1,1 м, проїзду – 4,4 м).
Отвори франковано колонами тосканського ордера, несучими антаблемент, верхня частина увінчується ступінчатим аттиком. Матеріал – цегла, стіни тиньковані. Ступінчата композиція верхньої частини, вдало підібрані пропорції колон та аркових отворів – створюють відчуття легкості, нарядності споруди, акцентуючи його як поріг садибного комплексу.
Художній музей, за матеріалами Олени Тищенко, Віктора Вечерського та літературних джерел
- Вечерський В.В. /В.В. Вечерський // Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К., 2017. – С. – 730-734.
- Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 391;
- Лукомский Г. К. Михайловка / Г. К. Лукомский // Столица и усадьба. – 1916. – № 56. – С. 3-9;
- Селиванов А. О поездке в село Михайловку Лебединского уезда / А. Селиванов. – Х., 1889.
