Це ім’я, прізвище і ремесло згадуються в документах 1681 року про тяжбу мешканців Лебедина з дуже впливовою на той час особою – гадяцким полковником Михайлом Васильовичем. Батьком цього полковника був Василь Софронов, що перебував у шлюбі з сестрою гетьмана И. Самойловича – Зиновією.
Документи судової тяжби були опубліковані видатним істориком Д.І. Багалієм. Тяжба виникла з-за обопільних претензій на деякі землі по берегах річки Псел. Там знаходилися і відведені в 1659 році ділянки лебединських гармашів, а «по мѣрѣ отъ Азацкого верха полторы версты поперегъ къ рѣчкѣ Комышной выше пушкарской сеножати лука лебединского гутника Юска Тимофѣева».
Отже, хто ж це такий гутник? По-іншому – склороб, майстер, який вмів виготовляти скло і різні вироби з нього. А це означає, що у давнину в Лебедині існувало виробництво скла. Таким виробництвом могла бути склоробна майстерня сім’ї Юска (Юшка) Тимофєєва, або ж промисел, яким володіли богатії з лебединської верхівки і де Юшко працював майстром. До речі, у інших документах 1680-81 року, приведених Д.І. Багалієм, згадується ім’я і прізвище лебединського отамана Григорія Тимофєєва. Чи був він родичем гутника Юшка Тимофєєва належить ще з’ясовувати.
Назва промислу походить від слова «гута», з польської «huta», з німецької «hutte» – горно, плавильня. Саме така назва почала використовуватися в кінці XV – на початку XVI століття для означення тодішніх майстерень з виготовлення скла на Прикарпатті. Багато населенних пунктів в Україні походять від таких гут, наприклад, села Гута Глухівського, Гути Конотопського, Стара Гута Середино-Будського та Гутницьке Лебединського районів.
Скловаріння є складним процесом і в ньому приймали участь різні працівники гути: шуляр, який підтримував полум’я в печі, лісоруб, вугляр, мішальник, скловар, який готував скляну масу, склодув, який займався виготовленням скляних виробів. От його ж найчастіше і називали гутником. Що й казати, це заняття не з дешевих: піч-горно, тиглі, обладнання, інструменти, склади із запасами дров, вугля, сировини, необхідність у підсобних працівниках, постачальниках та інше. Скло виготовляли із суміши кварцевого піска, вапна і поташа в тиглях з вогнетривкої глини при високій температурі. Умови для виробництва скла в Лебедині були сприятливі: і наявність великого лісу поруч – дерев, які йшли на дрова, на виготовлення деревного вугілля, золу, з якої виварювали поташ, і поклади піску. Наприклад, ось про такі піски нашої місцевості згадував у своїх дослідженнях професор Краснов А.М.: «… по Пслу, у Мезиричей, Михайловки и въ имѣніи графа Капниста… Мощная толща песковъ. Пески на этих обнаженіяхъ большей части чистые, бѣлые кварцевые, напоминающіе видомъ сахарный песокъ. Среди нихъ попадаются частые прослойки нѣжно-розовыхъ, необыкновенно красивыхъ, песковъ… Ближе, къ уровню рѣки эти пески становятся желтоватыми, зеленоватыми, а по Пслу, на уровнѣ водъ, благодаря любезности графа Капниста, я имѣлъ возможность видѣть толщи песковъ совершенно сизо-зеленого цвѣта».
Що ж виготовляли у той час зі скла такі гутники, як наш лебединський Юшко Тимофєєв? В основному це був різний побутовий посуд і тара: пляшки, склянки, келихи, графини, кухлі, штофи, чарки. Одні вироби купувало населення, другі – винокурні, броварні та шинки. З часом, невеличкі гути перетворились у мануфактури, які належили великим землевласникам. В середині XIX століття стара гутницька промисловість змінюється, число таких гут скорочується, хоча їх розміри та об’єми виробництва зростають. З кінця XIX століття почали виникати великі заводи і ручне склоробство поступово почали витісняти механізовані лінії.
Але гутництво зовсім не зникло. Склодуви працювали на фабриках художнього скла, експериментальних цехах. Гутництво і зараз існує, частіше у вигляді невеликих майстерень. Сучасні гутники створюють унікальні творіння зі скла, приймають участь у різноманітних виставках та мистецьких заходах. Ціни на вироби іменитих гутників досягають декількох тисяч і навіть десятків тисяч доларів. Звичайно, такі коштовні роботи придбавають колекціонери, а деякі витвори потрапляють і у музеї.
Можливо і в Лебедині з’явиться такий майстер та й роздує полум’я у згаслому горні гутника Юшка Тимофєєва. Тоді будуть приїзджати звідусіль гутники в наше місто на фестиваль старовинних ремесел і дивували числених глядачів своєю роботою
Володимир Авілов
