За радянських часів, особливо в 1960-1980-х роках, сірість архітектури нерідко намагалися прикрасити, використовуючи мозаїчні панно. Мозаїка виконувала як естетичні, так і пропагандистські функції. Минуло кілька десятиліть, і вже мало хто сприймає її як пропаганду, естетика виходить на перший план.
Мозаїкою прикрашали житлові будинки, навчальні заклади, кінотеатри, вокзали та інше. Переважно, зображення на фасаді було візуальною ознакою функції будівлі. Наприклад, мозаїки, що прикрашали школи ілюстрували шкільне життя через образи піонерів, комсомольців з книгами та різні об’єкти навчальних предметів: формули, геометричні фігури, мікроскоп, футбольний м’яч. На будівлях заводів чи фабрик, а також на станціях метро часто можна було побачити зображення робітників, селян, космонавтів, спортсменів, артистів, лікарів …
Мозаїка складне і трудомістке мистецтво: її створювали місяцями, і навіть роками. Якщо мозаїка виконана правильно, за технологією, то вона може зберігати колір сотні років.
Мозаїками займалися найцікавіші художники свого часу. Наприклад, у Лебедині на будинку теперішньої типографії та редакції газети «Життя Лебединщини» є мозаїка «Робітник і колгоспниця», яку створили у 1960-роках місцеві художники — Дмитро Ледньов (1922-2009) та Юрій Кльонов (1930-2003). Панно розміщене на боковій стіні будівлі та являє собою зображення молодого чоловіка з газетою в руці та жінки, яка тримає на плечі пшеничний сніп. Постаті робітника та колгоспниці органічно розташовані одна проти одної та поєднуються між собою за допомогою декоративних вставок, які розміщені у простінках між вікнами. Сюжет виконаний у дусі соцреалізму, який демонструє радянське повсякдення через світоглядні ідеали та принципи: колективізм, внесок кожного у загальну справу, віра у світле майбутнє, працьовитість.
Мозаїка радянської доби — яскравий приклад мистецтва ХХ століття. Вона додає будівлі, в архітектурі якої домінують прямокутні площини, пластичності та індивідуальності, а приємна колірна гама композиції пом’якшує сприйняття простого фасаду.
Як не дивно, через майже 60 років, мозаїка знаходиться в задовільному стані, залишаючись не лише декоративним елементом будівлі, а й естетичним акцентом, що доповнює привокзальний простір.
Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ
