Репутація цього художника в українському мистецтві міцна і стабільна: у 2008 році удостоєний почесного звання Заслужений діяч мистецтв України, а в 2019 році Михайлу Івановичу Озерному присвоєне найвище звання «Народний художник України».
Народився він 28 травня 1938 року у селі Василівка, що на Лебединщині. Ще з дитинства здобув славу художника серед односельчан, виконуючи різноманітні замовлення. Після проходження військової служби вступив до Косівського училища ужиткового мистецтва (педагоги з фаху – Г. Колос, О. Соломченко), а після закінчення працював там викладачем. З 1969 до 1973 року був головним художником Косівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду України. У 1968 році став членом Спілки художників СРСР.
Зараз живе і працює у Миколаєві, де більше десяти років (1973 – 1986) займав посаду головного художника міста. У 1981 році за оформлення першого в Україні Музею суднобудування та флоту в Миколаєві, Михайлу Озерному була присуджена Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка.
Можна сказати, що доля постійно посміхалася художникові. Ім’я митця відоме не лише в Україні, а й далеко за її межами. Його численні декоративні композиції, панно, рельєфи, скульптури, живопис прикрашають не тільки установи рідного міста Миколаєва, а й музейні та приватні зібрання в Україні та за кордоном.
В колекції Лебединського художнього музею ім. Б.К. Руднєва також є 13 живописних робіт славного земляка, які він подарував особисто. Як і в декоративному мистецтві, впевнено, у всеозброєнні професійної майстерності працює художник у живописі. Світ митця пройнятий трепетною синівською любов’ю до рідної землі: «Весна, річка Вільшанка», «Материнський поріг», «Будинок Капніста в с. Михайлівка», «Сільська вулиця» та багато інших.
Живопис художника пленерний, одночасно соковитий та м’який, вражає майстерною передачею стану природи. Образний світ Михайла Озерного презентує нам художника зрілого, вельми досвідченого з усталеними пристрастями і ясно окресленою індивідуальністю. Дивовижно свіжі кольори не лише розкривають природу, а й подають її подих, рух її живих соків. У барви його увійшла не тільки лірична схвильованість, а й мудрість землі. Небо, землю, річки, хмари, пори року Михайла Івановича не можна не любити. Його твори спонукають до діалогу між художником і глядачем, в якому є простір для роздумів.
Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ
