Леонтій Віштал – художник-самородок, що не мав спеціальної художньої освіти, проте з самого дитинства відчував до малювання особливу пристрасть. Факти його біографії могли б стати основою захоплюючої романної оповіді, де на прикладі долі окремої людини легко простежити всю драматичну (а то й навіть трагічну) історію українського мистецтва. Але не про це свідчить творчість митця. Вона сповнена радості й життєстверджуючого світосприйняття. А тому в своїй цілісності роботи Леонтія Вішталя утворюють картину чудесного раю, втраченого сучасною людиною.
Народився Леонтій Порфирович Віштал в с. Війтівка (нині с. Родимівка Уманського району Черкаської області) 5 (18) червня 1914 року. Азам живопису навчався в домашній студії вчителя малювання Г.Турчака. Служив у Червоній Армії, закінчив Балтійське військово-морське училище. Воював на Ленінградському фронті, був учасником боротьби за зняття блокади з Ленінграду. Отримав 25 бойових нагород. Проте, в 1946 році був заарештований та відсидів 5 років в архангельських таборах. Після звільнення оселився в Полтаві, де працював бухгалтером в управлінні хлібопродуктів.
Леонтій Віштал працював у різних жанрах: портрет, натюрморт, пейзаж. За своє творче життя написав більше 700 робіт. У кожній з них він реалізував принцип внутрішньої гармонії повсякденного існування людини – принцип, притаманний усім «наївним» митцям, принцип, що виокремлює їх зі всієї художньо-професійної спільноти.
Віштал – маляр-самоук, який за радянських часів вважався «самодіяльним художником». Саме як «самодіяльний» він був залучений до активного мистецького життя: брав участь у творчих конкурсах, у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках, його роботи увійшли до музейних зібрань України. Наприклад, Полтави та Лебедина.
Варто додати, що з Лебединщиною пов’язані й останні роки життя митця, які художник провів в селі Михайлівка. Там він і похований. Пам’ять про талановитого майстра зберігають його близькі, а також сільська школа, де знаходиться його портрет.
Слід відзначити, що завдяки мистецтву художників-примітивістів, зокрема, і Леонтія Вішталя, «наївне» мистецтво все частіше потрапляє у фокус уваги дослідників та стає джерелом натхнення для художників-професіоналів. Адже «наївне» або самодіяльне мистецтво часто називають істинним. А виставки «наїву», де роботи неодмінно вирізняються щирістю художнього вислову, піднесеним духом, безпосередністю образотворчої мови завжди знаходять відклик у глядача.
Цікавою особливістю картин Вішталя є також тісний зв’язок з ліричною поезією та піснею, що неодноразово було підтверджено на його виставках: в 2015 році в галереї «Філантроп» (м. Суми), де відбулася виставка робіт Л. Вішталя, був виданий каталог, в якому узагальнені матеріали про життя і творчість митця; а також в Лебединському міському художньому музеї імені Б.К. Руднєва (виставки у 2001 році та 2018 році).
Серед іншого, виставки художника продемонстрували, що колористика в роботах Вішталя відіграє особливу роль в емоційному навантаженні, підсилюючи настрій картин. Проте це неможливо відчути, не побачивши самих картин. Зробити це можна, відвідавши Лебединський міський художній музею імені Б.К.Руднєва або сумський приватний музей «Причал Одісея» Сергія Гуцана, де зберігаються найбільші зібрання робіт Леонтія Вішталя.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ