Селянська хата – типовий образ у творчості Василя Григоровича Кричевського, до якого художник повертався на протязі всього життя. В 1948 році, вже перебуваючи у Каракасі, де жила його донька – Галина, Кричевський почав працювати над альбомом українських селянських хат. Малюючи з пам’яті рідне село Ворожбу на Сумщині та дідове обійстя в Лебедині, художник створив понад 50 графічних та живописних робіт, серед яких і «Хата ХІХ ст. в Лебедині».
Написана вона у 1949 році, в легкій та невимушеній манері. Незважаючи на невеликий розмір (21,2х34 см), малюнок вражає монументальністю і довершеністю. Серед зелені дерев – біла хата з ганком, під стріхою. Доповнюють фольклорний образ п’ять вікон та два димаря. Підсилює настрій – ясне блакитне небо з білими хмаринками.
Палітра малюнку включає блакитний, білий, коричневий, світло і темно зелений кольори та їх відтінки. В цілому, він досить яскравий і помітний, вражаючи глядача своєю чистотою та спокоєм. Очевидно, що акцент художник поставив на білий колір хати, яка прикрашає, оживляє і доповнює загальний фон.
Враження від малюнку дуже реалістичне.
Потрапив малюнок Василя Григоровича Кричевського «Хата ХІХ століття в Лебедині» до художнього музею в 2003 році, як частина дарунку Галини Кричевської де Лінде українським музеям (тоді було подаровано більше 300 робіт музеям Києва, Харкова, Полтави та Лебедина).
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
Про автора: Васи́ль Григо́рович Криче́вський (31 грудня 1872 — 15 листопада, 1952) — український маляр, архітектор, графік.
Був патріархом великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей. Батько художників Василя та Миколи, митців, які здобули собі розголос особливо за свої праці аквареллю. Дід мисткині Катрі Василівної Кричевської-Росандич. Брат Федора Кричевського, видатного образотворчого митця і педагога.
Побіч малярства, у якому Василь Кричевський був типовим представником ліричного «українського імпресіонізму», графіки, де він пов’язував сучасність із здобутками книжкових прикрас ХVII-XVIII століть, виконавши у цьому дусі, між іншими цінними працями, проект прийнятого Центральною Радою українського державного герба, його вважають творцем нового українського стилю в архітектурі.
Народився Василь Кричевський у 1873 році, в селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з восьми дітей міщанина, повітового земського фельдшера Григора Якимовича Кричевського та його дружини, Прасковії Григоріівни. Навчався в місті Харкові в залізнично-технічному училищі. По закінченні був помічником міського архітектора.
1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю (Український архітектурний модерн) (УАМ), спертого на спадщину українського народного будівництва. Між 1904—1908 роками він бере участь у керівництві будівництвом та художньому оформленні цього будинку.
У роках 1912-1913-му Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків у селі Геленівці Васильківського повіту Київської губернії і керамічною школою в Миргороді. На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка В.Г. Кричевський виконав картони (ескізи) килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.
За української влади він був обраний першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який большевицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.
Василь Кричевський керував мистецькою частиною у випродукуванні великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в роках 1925—1927. В роках 1935—1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.
Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої Образотворчої Студії, пізніше до Німеччини, а 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу, що у Венесуелі, де і помер 15 листопада 1952 року.
Джерело біогафічних відомостей – https://borova.org/vasil-grigorovich-krichevskij/
