Розмір: 35,0 х 24,0 см
Картон, олія
В колекції: надходження до 1941 року
Сергій Васильківський – один із найвідоміших українських художників кінця ХІХ – початку ХХ століття. Він залишив по собі більше трьох тисяч картин, що утверджуючи красу і велич рідної природи, своєрідність побуту й епічність історичного минулого, сприяли відродженню традицій та розвитку національного монументального живопису.
Народився Сергій Васильківський 19 жовтня 1854 року в місті Ізюм на Харківщині. Навчався живопису в Харкові у Дмитра Безперчего та Марії Раневской-Іванової, в Петербурзькій Академії мистецтв (1876-85) у Михайла Клодта і Володимира Орловського. Багато подорожував по Європі та Україною, писав степові пейзажі, історичні, сцени з життя козаків.
У своїх картинах Васильківський створив свій особливий образ України. До нього в українському образотворчому мистецтві мало було такого, де б так безсумнівно пізнавалася Україна й зворушувала своєю простотою і красою. Правдиві, національно і соціально-визначені твори Васильківського полонили красою та ясністю їхньої простої, народної живописної мови, переконливістю змісту і форми.
Злиття художника з рідною природою і розуміння її як лона буття людини обумовили й відповідне трактування його творчості. Насамперед, це національні мотиви. Митець писав реальну українську природу, серед якої жив і живе, боровся і працює наш народ. При цьому, намагаючись зображувати все – і природу, і людей, Васильківський відчував, що найкраще він розкривається передусім у краєвидах. Можливо тому, сюжетні зав`язки у його композиціях майже завжди незначні стосовно обширу пейзажу, людей він зображував здебільшого зі спини або збоку, старанно «вписуючи» їх у природу.
Один із улюблених сюжетів Васильківського — озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку. В історичних полотнах «Козачий пікет», «На варті» (із колекції ХХМ) та «Козак» із Лебединського художнього музею, відображено величність рідних просторів, дано емоційне, узагальнене уявлення про деякі моменти з минулого України, в образах героїв втілено хоробрість, властиву народові. Показуючи українське козацтво, митець відзначав його внесок у національно-визвольну боротьбу, а також уособлював в образах козаків вільнолюбство, мужність широких народних мас.
Неодноразово Васильківський показував у своїх творах простих козаків як стражів рідного краю. Як, зокрема, «Козак» («Запорожець на варті») із лебединської колекції, який на узліссі невеликого гаю залишив свого коня і стоїть, спершись на рушницю, вдивляється, чи не з’явиться ворог або козацькі вершники-дозорці серед степових просторів.
Етюдна робота «Козак», в якій зображено статичну постать вершника, викликає також певні асоціації, пов’язані з уявленням про неспокій, напруженість козацького життя. Романтичність цього твору співзвучна з описом природи в народних історичних думах і піснях. В яскравих, глибоко психологічних образах козака-запорожця підкреслено ті риси, які яскраво відображені й в народній творчості – впевненість у своїх силах, відсутність страху перед супротивником, життєствердний гумор. Лірична пісенність, віра в життя, риси, що притаманні вдачі українського народу, переймають і картини майстра.
«Козак» можна вважати одним з характерних творів митця на історичну тему, що пізніше був повторений автором у кількох варіаціях. В міцній постаті козака — впевненість і гідність. Його статичність тимчасова, і в будь-який момент може змінитися на рух. В загальній напруженій колірній гамі зеленувато-вохристих і блакитних тонах стриманим акцентом виступає контраст червоного й білого у козацькому одязі. Спрямований вглиб, до горизонту, рух хмар, плавні, спокійні ритми просторових планів передають епічність пейзажу. Відмовившись від зовнішньої оповідності, художник досягає внутрішнього заглиблення у простий сюжетний мотив, сутністю якого є ідея патріотизму.
Ближче познайомитися з творами Сергія Васильківського та іншими роботами українських художників кінця ХІХ – поч. ХХ ст. можна в Лебединському міському художньому музеї імені Б.К.Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
За літературними джерелами:
- Безхутрий М. С.І. Васильківський / М. Безхутрий. — Київ: Мистецтво, 1954. — 47 с.
- Безхутрий М.М. Сергій Васильківський: Альбом. — Київ: Мистецтво, 1987. — 163 с.
- Васильківський С.І. (1854—1917) // Шаров І.Ф. Художники України: 100 видатних імен / І.Ф. Шаров, А.В. Толстоухов. — Київ: АртЕк, 2007. — С. 78—82.
- Жбанкова О.Б. Сергій Васильківський / авт.-упоряд. О.Б. Жбанкова. — Київ: Мистецтво, 2017. — 208 с.
- Ніколаєв О. / О. Ніколаєв; Музей слобідської України ім. Г. Сковороди. — Харків: Друк. вид-ва «Пролетарий», 1927. — 25 с.
- Огієвська І.В. Сергій Іванович Васильківський / І.В. Огієвська. — Київ: Наукова думка, 1980. — 167 с.
- Рибальченко Р. / Ростислав Рибальченко // Образотворче мистецтво. — 2005. — № 1. — С. 34—35.
- Рутковський М. / Рутковський М. — Прага: Вид-во укр. молоді, 1927. — 15 с.
- Сергій Васильківський: українська доля Дикого Поля (твори зі збірки Харківського художнього музею). Київ, Майстер книг, 2013.
- Шевелєва М. / Сергій Васильківський – поет українського малярства. Точка доступу [https://uain.press/blogs/sergij-vasylkivskyj-poet-ukrayinskogo-malyarstva-1096474].
