Історія колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва своїм корінням сягає часів наказного Гетьмана України Павла Полуботка, чий розкішний маєток в селі Михайлівка понад два століття залишався чи не найбільшим осередком культури та мистецтва на Лебединщині.
Традиції Павла Полуботка продовжили його нащадки – Коробовські, Іваненки, а згодом і Капністи, що успадкували михайлівський маєток у середині ХІХ століття. Проте, найбільший внесок у поповнення мистецької колекції, без сумніву, зробив граф Василь Олексійович Капніст (1838 – 1910), який майже все життя провів у Михайлівці, примножуючи колекцію творів мистецтва. Хист батька до колекціонування творів мистецтва перейняв і його син – останній володар Михайлівки – граф Олексій Васильович Капніст (1879-1958).
Опис його зібрання залишив Григорій Лукомський («Михайловка» – усадьба графа А.В. Капниста», журналъ «Столица и усадьба», 1916 г), який перед початком Першої світової війни (1914-1918) відвідав михайлівський маєток графа Капніста.
«Галлерея портретовъ гетмановъ и предковъ Капнистовъ – Иваненковъ, Полуботковъ, Коробовскихъ. Изъ портретовъ особенно важны и интересны: портретъ Павла Полуботка и его жены;…портреты гетмановъ Апостола, Иваненки, (портретъ раб. Молинари), кн. Долгорукаго, княгини Долгорукой, рожденной Коробовской, по первому браку, Иваненко, Миклашевской (дочери Полуботка) и мужа ея. Портреты невелики по размеру, въ хорошихъ, хотя позднейшихъ рамахъ. Не плохи вазы, канделябры Николаевской эпохи и картина «Св. Себастыан». [4]
… Картины въ доме собраны были дедомь и частью отцомъ нынешняго владетеля дома. Итальянской, голландской и фламандской школъ (Рубенса (?) «Пророкъ Илья») живописи полотна разсеяны по всему дому, причемъ есть несколько ценныхъ и въ доме графини В.В. Капнистъ. Итальянцы XVIІ и XVІІI вековъ, (Пуссэнъ) перспективисты – Бибіена, Панини, Гварди и даже Веронезъ (?) изъ Славгородка кн. Голицыной». [4]
І, хоч, значна частина цієї колекції, як і сам маєток Капністів в селі Михайлівка, зникли у вихорі бурхливих подій першої половини ХХ століття; те, що залишилося, і сьогодні вражає мистецтвознавців та дослідників своєю цінністю.
Проте, Лебединський художній музей завдячує Капністам не лише живописними та графічними роботами, з михайлівського маєтку походять й антикварні меблі стилів бароко, рококо, класицизм, ампір та модерн, а також численні бронзові підсвічники, колекція фарфору та предметів декору, що у листопаді 1918 році сформували основу музейної колекції та забезпечили славу музею далеко за межами області.
Вже більше століття Лебединський міський художній музей ім. Б.К. Руднєва ретельно оберігає пам’ять про представників роду Капністів – останніх володарів Михайлівки та нащадків козацького роду Павла Полуботка. Пам’ять про них живе у більш, ніж 100 музейних предметах із маєтку Капністів в селі Михайлівка, серед яких лише 2 (два) портрети членів династії – «Портрет Олексія Капніста», середина ХІХ століття (розмір 73х56 см, полотно, олія) та «Портрет Василя Капніста», 1910 (розмір 74,5х57 см, полотно, олія), що приходилися дідом та батьком останньому володарю Михайлівки – Олексію Васильовичу Капністу (1879-1958).
Перший із них – підполковник Воронезького піхотного полку, Миргородський повітовий проводир дворянства та член Союзу благоденства Олексій Васильович Капніст (1796-1867) був різнобічно яскравою особистістю та одним із найбільш «истовых малороссов», що присвятили своє життя служінню рідній землі.
Молодший син поета та драматурга Василя Васильовича Капніста – Олексій перетворив свій маєток у Ковалівці (на Полтавщині) в осередок просвітництва в Україні. У Капніста часто гостювали Микола Гоголь, Микола Гнедич, збиралися майбутні декабристи Сергій Муравйов-Апостол, Михайло Бестужев-Рюмін, Михайло Лунін, Павло Пестель. Олексій Капніст став одним із утаємничіших у справи українського Опору першої половини ХІХ століття, зокрема Південного таємного товариства. [2]
В липні 1843 року Олексій Капніст познайомив Рєпніних з Тарасом Шевченком, з яким підтримував тісні зв’язки. Саме у Рєпніних в Яготині та маєтку Олексія Капніста відбулася передача естафети історико-революційного досвіду змагань за свободу одного покоління наступному.
Олексій Капніст набагато випередив свій час, і це помітно на полотні, що написане невідомим майстром в традиціях камерного портрета початку XIX століття. Він являє глядачеві не зовнішній антураж моделі, а багатство його внутрішнього світу. Ніщо не вказує на високе соціальне становище особи. Перед нами світська людина благородної зовнішності, заглиблена у свої думки. Портрет доволі лаконічний та не буяє деталями. Головний акцент в ньому ставиться на обличчя героя – відкритому, спокійному, яке виявляє природний розум та розважливість.
Капніст показаний приватною особою – без нагород і відзнак, в повсякденному одязі. Максимально безпристрасна, врівноважена інтерпретація іміджу героя, перевірена композиція, характерна для класицизму, витончено-вимогливий колорит портрету підтверджують приналежність героя до нової епохи.
Модель, наче живе на полотні. Поєднання світла і тіні висвічує внутрішній світ героя. Задній план портрета являє собою поєднання сірого та світло-рожевого кольору, що створює ефект нескінченності. Сама постать Олексія Капніста за допомогою такого прийому немов занурена в безмежність простору. Колорит картини загострює враження. Світлими плямами є лише обличчя та біла сорочка.
Обличчя героя, обрамлене гладко зачесаним чорним волоссям, написане в теплих тілесних тонах, з проступаючим на щоках рум’янцем. Камерність портрета підкреслена напівобротом голови праворуч. Підсилюють ефект вигнуті брови над замріяними, спрямованими вдалину ясно-блалитними очима.
Портрет дивує своєю невигадливістю, безпосередністю і в той же час любовним і шанобливим ставленням художника до героя, умінням підкреслити своєрідність особистості, представивши на перший план значення внутрішнього світу.
«Портрет Олексія Капніста» належить до числа перших експонатів художнього музею, що поступили із розграбованого палацу Капністів у Михайлівці. Через численні пошкодження він довго не експонувався. Лише після реставрації 1987 року портрет зайняв своє місце у другому залі художнього музею. [2]
Інший портрет – «Портрет графа Василя Капніста», виконав харківський художник Іван Микитович Святенко, який зобразив графа в традиціях парадного портрету кінця XIХ століття.
Соціальне становище графа підкреслюють численні нагороди та ордени. Утім, перед нами не лише відображення особи високого рангу. Ми бачимо ще й людину благородної зовнішності, заглиблену у свої думки. Портрет суворий і не вирує зайвими деталями. Головний акцент майстер робить на обличчі свого героя – відкритому та спокійному. [1]
Художник представив нам вже давно не молоду але надзвичайно харизматичну особистість у чверть оберту. Ледь помітний нахил голови, чіткий жест руки, що стискає рукавичку, передають внутрішню силу і впевненість. Проникливий погляд видає в зовнішньо спокійній людині – натуру зі сталевим характером.
Широка муарова стрічка червоного кольору, блиск позументів та численні ордени вносять у картину нотки парадності. На темному полотні мундира, вишитого позолотою, сяють ордена Св. Олександра Невського, Св. Володимира (ІІ класу), Св. Анни, хрест Св. Георгія (ІІІ класу) та хрест за участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр.
Тло картини дуже делікатне, ненав’язливе і вторинне. Воно жодним чином не повинно відволікати увагу глядача від головної особи. При цьому, завдання фону – підкреслити психологічні риси та характер портретованого, створюючи відчуття урочистості та гармонії в межах картини.
При детальному розгляді портрета стає очевидним, що перед нами неординарна робота в історичному та культурному плані. Майстерність і вишукана техніка живопису підтверджують, що Святенко був блискучим портретистом. І це якнайкраще презентує образ господаря Михайлівки.
Василь Капніст – граф, предводитель дворянства Харківської губернії та один із найбільших її землевласників. Крім того, Василь Олексійович – доводився онуком відомому російському літератору Василю Васильовичу Капністу. Все життя він примножував сімейну колекцію творів мистецтва, котра сформувала основу експозиції Лебединського художнього музею. [1]
Одночасно із портретом Капніста, Святенку також був замовлений і образ його дружини – Варвари Василівни (уродженої князівни Рєпніной). На жаль, він був втрачений при пожежі у ЗОШ №1 (колишній жіночій гімназії), якою опікувалася Варвара Капніст.
Трагічну долю «Портрету Варвари Капніст» могли розділити не лише інші портрети роду Капністів, а й вся мистецька колекція та меблі із маєтку Капністів, якби не щасливий випадок та музейний працівник із Харкова – Борис Кузьмич Руднєв.
Руднєв розумів, що у кривавій круговерті війни та політичної нестабільності постала загроза знищення безцінних скарбів, що знаходилися в панських палацах, яким оголосила війну партія більшовиків. Тоді, разом з розгромом старовинних садиб гинули щедро розсіяні на українськім терені осередки духовної культури, палали бібліотеки, спопелялись твори мистецтва – це був жорстокий і всеохоплюючий погром української культури. Лебедину тоді пощастило, що в місто перебрався справжній цінитель мистецтва і досвідчений музейний працівник Б.К. Руднєв. Значною мірою завдяки йому виник широко знаний в Україні художній музей в Лебедині, а портрети Капністів, як і інші твори мистецтва, меблі та декор – зайняли своє почесне місце в експозиції Лебединського міського художнього музею, що з 2008 року носить ім’я свого засновника та першого директора – Бориса Кузьмича Руднєва. [5]
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
(матеріали Наукових читань «Капністи: мистецьке коло козацького роду», присвячені 140-річчю останнього володаря Михайлівки О.В. Капністу (1879-1958), що відбулися в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва 06 вересня 2019 року)
Список використаних джерел
- Лебединський міський художній музей ім. Б.К. Руднєва – 100 років історії (1918-2018). – Суми, ПВП «Видавничий будинок «Еллада», 2018. – 82-83 С.
- Гєльмінтінов Андрій «Портрет Олексія Капніста» (сер. ХІХ століття)». Сайт Лебндинського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва, 30 листопада 2018. Точка доступу – https://artmuseum.lebedyn.org/2018/11/30/portret-oleksiya-kapnista-ser-hih-st/
- Капніст Димітрій «Мистецьке коло козацького роду». – Орлі, 6 жовтня 1963.
- Лукомскій Георгій «Михайловка» – усадьба графа А.В. Капниста». – Петроградъ. Журналъ «Столица и усадьба», № 56, 15 апрҌля 1916.
- Побожій С.І. «Борис Руднєв: я повинен почати якесь нове справжнє життя». – Київ. Журнал «Україна: наука і культура», № 26-24, 1993.
- Сикорский Алексей «Приобщение к настоящему», газета «Панорама» №8 (1002) от 21-28 февраля 2018 г. Сайт газеты – http://rama.com.ua
