Побудована, найвірогідніше, одночасно із заселенням Лебедина. В метриці цієї церкви (розпочинається 1742 роком) записано: рік побудови невідомий, ремонт в 1779 році. В 1808 році її перенесли на міське кладовище і назвали Жон-Мироносиць.
При перенесенні церква зазнала незначних змін. Майстер-кресляр К. Слюсаревський, який склав проект перебудови, майже повністю зберіг для нас первісний образ архітектурного шедевру. На її поновлення жителі Лебедина батько й син Олексій Дем’янович і Петро Олексійович Добросельські пожертвували 2500 карбованців сріблом. В записі від 1816 року про неї сказано: «новая й крепкая». Вона стояла за валом біля східних воріт. Площа під спорудою — 450 кв. сажнів.
Церква Різдва Христового (Жон-Мироносиць), фото 1913 року
Як стверджує мистецтвознавець Стефан Таранушенко, церкву будував місцевий майстер-тесля. Тип церкви для Слобожанщини — унікальний. Він більш притаманний Поділлю. Воно й не дивно, адже Лебедин був заселений вихідцями із задніпрянської України. Тож культура, краю, зокрема архітектура Лебедина, — продукт взаємодії архітектурних прийомів кількох регіонів України. І в той же час він в повній мірі притаманний тільки Лебедину.
Пропорційні закономірності, втілені в архітектуру Мироносицької (Різдва) церкви, склалися на Україні ще в XV столітті і жили до кінця XVIII століття. Вона хрещата в плані, однобанна. Її вигляд — вигляд величезного стовпа-башти, увінчаної восьмигранною банею з трьома заломами.
Церква Жон-Мироносиць (малюнок по фотографії)
У 1929 р., під час колективізації, Мироносицьку (Різдва) церкву закрили і перетворили на комору місцевого колгоспу (зберігалися тут, між іншим, і бочки з медом). Старовинну цінну пам’ятку української дерев’яної монументальної архітектури і водночас храм Божий довго не ремонтували. Будівля занепала, і наприкінці 1930-х років була розібрана. Матеріали з неї були використані на будівництво конюшні та свинарника колгоспу «Вперед до соціалізму». [3; с.3], [1; с. 248-250].
Первісна церква Різдва Христового знаходилася поблизу того місця, де сьогодні розташований Вознесенський храм (поряд з будівлею художнього музею). За свідченням краєзнавця О.Білика, коли в 1950-х роках по майдану Волі проклали водогін, то ківш екскаватора вигортав на поверхню людські кістки. Тоді дебединці висловили здогадку, що це останки полеглих при штурмі Лебедина військами гетьмана І. Брюховецького в 1668 р.
Дзвіниця церкви Різдва Христового (Жон-Мироносиць), фото 1913 року
Проте, краєзнавець Б. Ткаченко іншої думки. По-перше, бої тоді були не такими затяжними, щоб ні штурмуючі, ні тим паче захисники міста не підібрали забитих. По-друге, разом з кістками на поверхню вигорталися рештки жіночого вбрання, плахт, очіпків, черевичок. Не йшли ж у бій жінки, та ще й у святковому одязі. Очевидно, це екскаватор зачепив куточок кладовища, яке було при старій церкві Різдва Христового. Перенесена з міста Христоріздв’яна церква на новому місці була освячена в ім’я Святих Жон Мироносиць і тим самим дала назву найбільшому міському кладовищу – Мироносицькому. [1; с.60].
«Гетьманська могила» в Лебедині. Фото 1930-х рр. На задньому фоні, зліва церква Жон-Мироносиць
Про Мироносицьку церкву розповів Гумілевський Філарет у книзі «Историко-статистическое описание Харьковской епархии», виданій у 1858 році. Тут можна прочитати і про розташовану неподалік від церкви так звану «гетьманську могилу». В ній за даними книги «Історія Русів», було поховано 900 козаків – прибічників гетьмана Івана Мазепи, страчених за наказом Петра І [1; с.115].
Художній музей
При підготовці матеріалу використана література:
- Ткаченко Б. Лебедія: Історичні нариси в 2-х книгах. Книга 1. – Суми: видавництво “Слобожанщина”, 2000.- С. 248-299.
- Филарет (Д.Г.Гумилевский) “Историко-статистическое описание Харьковской епархии в 3-х томах”, т.2, Харьковский частный музей городской усадьбы, 2005.- С. 115;
- Голод Ю.: “Мироносицька церква в Лебедині”//”Життя Лебединщини”,2000, 25 жовтня.
