(за матеріалами Ю.В.Голода)
6 серпня (24 липня) 1918 – газета «Земские известия»: «С 6 сего августа в зале Земской управы открыта выставка украинской старины. Выставлены ковры, полотенца, разные вышивки, посуда, костюмы, портреты украинских деятелей, богатая литература современных украинских писателей и писателей прошлого столетия: имеются учебники и пособия на украинском языке».
9 серпня 1918 – в будинку Лебединської чоловічої гімназії була відкрита виставка місцевої художниці Юлії Миколаївни Заславської (Бразоль) (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми. 2000. С. 223).
11 серпня (29 липня) 1918 – газета «Земские известия»: «Спорт. Футбол. В воскресенье 29-го июля на поле возле парка состоялся матч между лебединской и немецкой футбольными командами. Играли под дождем. Местная команда в очень ослабленном составе – не пришло четыре лучших игрока. Однако это не помешало нашим игрокам с честью выйти из состязания. К концу первого ховтайма было забито с той и другой стороны по одному голу. К сожалению, дождь, шедший целый день, много помешал интересу матча и заставил публику сидеть дома. Немцы играют довольно грубо, часто пускают в ход руки, за что неоднократно бились штрафные удары. Доиграть второй ховтайм не пришлось, так как были побиты оба мяча. Из наших игроков никто не показал особенно хорошей игры, кроме бека Кравцова, честно спасавшего положение и выбранного недавно капитаном Лебединской футбольной команды. Матч окончился вничью со счетом 1:1».
12 серпня 1918 – газета «Земские известия»: «В ночь на 12 августа совершена кража постельного платья и меховых вещей из коморы во дворе Е.М. Сучковой, проживающей в сот. доме против Троицкого сада в растоянии нескольких саженей от помещения милиции и постового милиционера».
13 серпня 1918 – загін таращанців вдерся на Лебединщину: Газета «Земские известия» повідомляла: «13 августа перешла границу уезда на юге банда в 400 человек. Они шли от Чупаховки и прошли через Мартиновку и Буймер на Романовку. В своем движении банда эксцесов не проявляла, но дойдя до Романовки натолкнулась на немецкий отряд. Столкновение было серьезным, убито два немецких солдата и два стражника. Но в бой не перешло. При дальнейшем движении банда была окружена и из ее состава 100 с лишним человек удалось лесами прорваться в Сумской уезд, где она была ликвидирована. Вслед за первой вошла в уезд вторая банда численностью 70 человек. Но она была быстро ликвидирована. Банды эти представляют собой просто отбросы разных воинских частей: например польських легионов, латышей и приставшей к ним гулящей голытьбы, но в большей части молодежи. Так, например, среди задержаных есть шестнадцатилетние мальчики. При дознании они откровенно заявили, что их цель грабить зажиточных людей» (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми 2000. С. 227).
14 серпня (1 серпня) 1918 – газета «Земские известия»: «Местная хроника. Совещание земских служащих. В среду 14 сего августа состоялось совещание служащих в разных отделах Управы об организации для них вечерних курсов украинского языка.
Местное о-во «Просвіта» в скором времени организует таковые курсы для служащих в разных учреждениях и запрашивает управу, сколько лиц из числа служащих желает поступить на те курсы. Хотя знакомство с украинским языком обязательно пока лишь для заведующих отделами и служащие постановили просить Земскую управу об организации для них украинских курсов».
14 (1) серпня 1918 – газета «Земские известия»: «Собрание хлеборобов. 14 августа состоялось общее собрание Союза хлеборобов, на котором были произведены выборы Земельную комиссию и ликвидиционную комиссию. В первую выбрали Ф.И. Коркушко, И.В. Белоярцев и кандидатами к ним: С.В. Сбитнев и Г.Ф. Плешивый. Во вторую выбрали: М.Ф. Коробов, М.Н. Шинкаренко и кандидатами к ним: К.Н. Гладков и Н.В. Данилов».
18 серпня 1918 – газета «Земские известия»: «На поле возле парка состоялся второй матч между лебединской «Эльфес» и немецкой футбольной командой. Начали матч ровно в 5 часов вечера, как и было объявлено. Лебединская команда «Эльфес» выступила в следующем составе: голкипер – Горошко, бэки – Кравцов и Книжников, хевбэки – Замятин, Одарченко, Мещанинов, форварды – Коротенко, Дядюн, Тимченко, Ольховик и Ковалев. Оба ховтайма прошли очень оживленно. Первый ховтайм прошел вничью. Матч окончился полным поражением немцев со счетом 5:0 в пользу команды «Эльфес». Немцы, как и раньше играли грубо, толкали во все стороны игроков. Надо отдать справедливость игрокам команды «Эльфес» – они играли хорошо. Публика осталась очень довольна и в конце матча наградила игроков команды «Эльфес» аплодисментами». (Б.Ткаченко «Лебедия». Сумы, 2000, с. 223).
19 серпня 1918 – в с. Ворожба під час перестрілки загинув начальник Лебединської міської варти С.А. Бурковський (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми. 2000. С.226).
20 серпня 1918 – газета «Земские известия»: «Выставка этюдов и картин в мужской гимназии ежедневно от 10 час утра до 3 час. дня. Плата за вход 1 рубль, учащиеся 25 коп. Вся входная плата поступит в пользу детей погибших офицеров».
22 серпня 1918 – газета «Земские известия»: «Картинная выставка в г.Лебедине в здании мужской гимназии Ю.Н. Бразоль-Леонтьевой… Вы не увидите здесь картин исторического и религиозного содержания. Совсем мало жанра. Пред вами пейзажи, марины, мертвая природа – цветы, фрукты. Портретами наш художник не занимался, так небольшие полотна – (женщина с правильними классическими чертами лица, поваренок китаец и проч.) – не более как этюды. Но на выставке есть превосходный портрет старика (в простенке между окнами), показывающий, что госпожа Бразоль-Леонтьева может быть настоящим мастером портретной живописи если пожелает. Н.Г.».
24 серпня 1918 – газета «Земские известия»: «Картинная выставка… Ю.Н. Бразоль-Леонтьевой… Жанра на выставке нет. Художник почти не имеет склонности к изображению на холосте жизни народа… На выставке госпожи Бразоль-Леонтьевой господствует пейзаж… Родного пейзажа однако выставлено мало… Художник, нежный поэт… тяготеет более к югу, туда, где ярко светит сонце и где так ярки краски. Кто лично знает госпожу Ю.Бразоль-Леонтьеву, тому известно, что она много путешествовала… На етюдах и картинах мы видим Крым, Константинополь, Архипелаг, Сирию, многочисленные виды Иерусалима, Эфес и его развалины, Смирну, окрестности Рима, Алжир, Карфаген, Суэц, Цейлон и Сингапур, Порт-Артур. Есть несколько и японских этюдов, за рисование которых автора едва не упрятали в тюрьму. Это экзотические картины разных размеров. Я обращаю ваше внимание на ряд маленьких картинок, изображающих виды Малой Азии – Ефес и его развалины… Карфагена, Палестины и другие пейзажи… Превосходные маленькие картины, почти миниатюрные, посвящены Карфагену (маслом развалины Эфеса, акварель). Здесь видна твердая рука, законченность рисунка и глубокое проникновение в сущность предмета… если не ошибаюсь, это лучшие работы на выставке. Не даром они не продаються как гласит подпись.
Многие из этих вещиц изображают море. Наш художник вообще певец водной стихии. Самые крупные по размерам его картины – марины. Две самые большие из них изображают наше Черное море у крымского побережья. Как известно, Черное море – одно из самих красочных. Скажу несколько слов о мертвой природе, обильно представленной на нашей выставке. Перед нами различные цветы, фрукты, овощи, грибы… Все это написано сильно, сочно, блещет яркостью красок и говорит о жизнерадостности автора… Наш художник… трезвый реалист. Итак, талант художника и направление его таланта в высшей степени симпатичны. На выставке кроме картин есть еще скульптуры… Так ласково задушевны две детские головки. Прекраснейшая работа автопортрет самой художницы. Удивительно сделаны две собаки. Н.Г.».
Бразоль-Леонтьєва Ю.М. “Єрусалим”, поч. ХХ ст. (колекція ЛМХМ) 
Бразоль-Леонтьєва Ю.М.“Наберезі ставу” (Німеччина), 1910-і
24 серпня 1918 – про виставку української старовини в Лебедині писали газета «Наш край» і журнал «Наше минуле» (№2).
В журналі читаємо: «На заклик управи згодились дати на виставку свої цінні колекції графиня В.В. Капніст, В.К. Демченко, О.А. Красовський, К.М. Сучкова-Заліська, С.В. Сбітнєв, Л.Г. Колупаєв, М.А. Грищенко.» (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми. 2000. С.222).
Літо 1918 – Лебединська «Просвіта» містилась в колишній парафіяльній школі по вул. Петропавлівській (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми. 2000. С.222).
1918 – німецький комендант Лебедина Шульф, за видачу Харитона Фролова обіцяв винагороду в сто тисяч карбованців (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми. 2000. С. 227).
20 листопада 1918 – Борис Кузьмич Руднєв почав працювати в Лебединському історико-краєзнавчому музеї: нині художній музей.
22 січня 1919 – в Лебедин вступив 9-й полк 2-ї Української радянської дивізії: цього ж дня в повіті був відновлений ревком, очолив його Юрій Базавлук.
26 січня 1919 – в Лебедині вийшов перший номер газети «Крестьянин и рабочий»: видавець – військовий революційний комітет, в газеті було надрукована велика стаття Ю.І. Базавлука, яка закликала робітників і селян до єдності.
20 березня 1919 – газета «Крестьянин и рабочий» (№25) повідомила про заміну в Лебедині назви вулиці Михайлівської на вулицю Свердлова.
Квітень 1919 – кінні загони Андрія Фролова і Костянтина Шумило придушили селянські повстання в Недригайлові, Вільшані, Штепівці; в Лебедині розорена «контреволюційна» студентська група чисельністю в 20 чоловік, в с. Малий Вистороп Павло Рибалко розкрив учительську націоналістичну групу, в яку входили Мелешко, Назаренко, Духно та інші.
10 травня 1919 – відбулась повітова комуністична партконференція: головою парткому обрали Борисенка. Д.Н. Бурян очолив повітову надзвичайну комісію по боротьбі з контреволюцією; членами її стали І.Ф. Чирва, Я.Ф. Козій, З.І. Іващенко; командир кавалерійського загону при «надзвичайці» – А.І. Фролов.
26 червня 1919 – відбулися збори партійної організації Лебедина: питання одне – формування бойового загону для боротьби з Денікіним, на зборах виступив голова Харківського губвиконкому Сапельников. Збори постановили – до загону першими записатись комуністам повіту. Перший Лебединський полк в кількості 500 багетів і 150 шабель вже в червні під командуванням Сергія Івановича Білогубця вирушив на оборону Харкова і Богодухова.
5 серпня 1919 – Лебедин відвідав голова Реввійськради, військовий та морський міністр Російської Радянської Республіки Лев Давидович Троцький, який наказав радянським органам негайно залишити Лебедин.
6 серпня 1919 – в Лебедин вступили білогвардійські війська Добровольчої армії генерала Денікіна.
9 жовтня 1919 – Лебедин зайняв партизанський загін на чолі з більшовиком І.М. В’юнником і володів ним чотири дні.
2 грудня 1919 – в Лебедин вступили частини 41-ї дивізії 4-армії РСУП (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми. 2000. С 232).
4 січня 1920 – у «Віснику Української Радянської Республіки» повідомлялось: «… в Лебедині 4 січня 1920 року Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів взяла владу в свої руки. Створено революційний штаб. У ЦВК України надіслані представники. В місті повний порядок. (Б.Ткаченко «Лебедія». Суми. 2000. С. 232).
5 січня 1920 – повітовий ревком оголосив Лебедин в стані облоги.
8 лютого 1920 – партійний комітет провів у Лебедині перший недільник: 60 чоловік за 3 години навантажили у вагони 4000 пудів дров.
Лютий 1920 – Лебединська повітова комуністична партійна організація налічувала 169 членів та 156 кандидатів у члени партії: в т. ч. в Лебедині 52 члени і 25 кандидатів.
24 травня 1920 – помер від тифу знаменитий лікар Костянтин Олександрович Зільберник (Кадиш Сендерович). Народився в Гродно 15.07.1855, заснував хірургічну лікарню в Лебедині (1903), почесний громадянин Лебедина (1913).
24 червня 1920 – газета «Вісті» опублікувала повідомлення про перейменування плану і головних вулиць Лебедина: Базарна площа – Інтернаціональна, Майданна площа – Волі, Троїцька площа – Братська, вул. Сумська – К. Маркса, вул. Охтирська – Жовтнева, вул. Замкова – К. Лібкнехта, вул. Трьохсвятительська – Першотравнева, вул. Покровська – Рози Люксембург, вул. Михайлівська – доктора Зільберника, вул. Петропавлівська – Володарського, Харченків провулок – Радянський провулок.
Жовтень 1920 – на другій Харківській губернській партконференції відзначалось, що комнезами допомогли Лебединському повіту вийти на перше місце у здійсненні продрозверстки.
13 листопада 1920 – в ніч з 13 на 14 листопада в Межирічі загинув голова комнезаму Лисянський Іван Іванович. Коли на нього напали, оточивши хату, місцеві жителі, він відстрілювався через вікна, потім застрелив дружину Агафію, а себе підірвав гранатою.
Хата його була підпалена, наступного дня сюди прибула надзвичайна комісія на чолі з Д.Н. Буряном і каральний кавалерійський загін під командуванням А.І. Фролова.
Продовження далі…
