(за матеріалами Ю.В.Голода)
1901 – в Лебедині розпочато будівництво земської лікарні.
1902 – завершено будівництво народного будинку. Були витрачені 30 000 крб. (на роботу і матеріали – 17 500 крб., на обладнання –12 500 крб.). В роки радянської влади в приміщенні розміщувався кінотеатр «Жовтень».
1 січня 1903 – в місті відкрилася хірургічна лікарня на 30 ліжок, з операційним і хірургічним відділеннями. Будівництво лікарні тривало з весни 1901 до до осені 1902. Восени 1902 вона була обладнана, 31 грудня 1902 освячена в присутності усіх гласних повітового земства.
Будівництво обійшлося в 38 954 крб., та обладнання ще 3 000 крб. Всього витрачено – 41 954 крб. Ініціатором будівництва лікарні був земський лікар К.О. Зільберник, що віддав цій справі багато сил, енергії та нервів. Він зацікавив проектом лікарні найвпливовіших людей Лебединщини – голову повітового земства Я.В. Кучерова і предводителя повітового дворянства В.О. Капніста, й отримав від них підтримку.
Святенко І.М. “Портрет Якова Кучерова” (колекція ЛМХМ) 
Святенко І.М. “Портретграфа Капніста” (колекція ЛМХМ)
1 липня 1903 – Лебединська жіноча прогімназія реорганізована в класичну 7-ми класну жіночу гімназію. Гімназія утримувалася на кошти повітового земства та на суми, отримані від навчання учнів. В 1905 в гімназії навчалася 221 учениця, з них 48 – діти дворян і чиновників, 8 – з сімей духовних осіб, 115 – міщан, 50 – дітей селян. З 1906 гімназія мала 8 класів. 25 липня 1909 відкрито молодше відділення в підготовчому класі для неграмотних. В 1910-1911 учбовому році в гімназії вже навчалася 331 учениця. («Життя Лебединщини», 24 серпня 1992).
23 липня (5 серпня) 1903 – в Лебедині народився Гмиря Борис Романович – Народний артист СРСР (1951), співак. Виконав 37 оперних партій в Київському театрі опери і балету. Помер 1.08.1969.
1 січня 1904 – в Лебедині відкрито громадську бібліотеку. Найактивніші члени – засновник Я.В. Кучеров, М.Е. Щокін-Кротов, М. Е. Лавренко, І.Л. Астанов).
1904 – купцями М.О. Кононенком та І.І. Пивоваровим збудовано в Лебедині паровий млин. В 1906 там перероблено 3 млн. пудів зерна (1,2 млн. пудів з Лебединського повіту, 0,3 млн. пудів з Сумського повіту, 0,7 млн. пудів з Курської губернії, 0,3 млн. пудів із Зінькова, 0,2 млн. пудів з Лозової, Барвінкова і Словянська (основний капітал становив 600 тис. крб., щорічний прибуток 140-160 тис. крб. В 1910 основний капітал – 1 млн. крб., в 1915 – 2 млн. крб.).
1904 – Лебединське повітове училище перетворено в міське училище.
1904 – в Лебедині працювали наступні заводи: цегельний завод І.М. Стеблянка, салотопний завод Стешенка й Чирви, салотопний завод В.О. Щетини, миловарний завод Г.М. Полуянського, воскобійний завод Є.С. Калугіна, друкарня М.Є. Когана.
25 травня 1905 – повстало селянство Лебединського повіту (Г. Олексенко. Революційні події 1905 року. // Соц. Життя, 18 травня 1941, № 58).
28 травня 1905 – заворушення селян в маєтку поміщика Глазенапа в с. Василівка. Боротьба тривала два тижні й перекинулася на інші села Лебединського повіту. 300 робітників припинили роботу і, зібравшись в конторі економії, висунули поміщикові вимоги – збільшити поденну зарплату від 23 копійок до 50 копійок, зменшити робочий день з 16 годин до 9 годин. Заворушення охопили Михайлівку, Марківку, Терни, Вільшану. Були розгромлені й частково спалені 5 маєтків. Для придушення селянського руху в повіт були направлені 16-й та 17-й козачі Донські полки, 28-й Новгородський та 20-й Одеський драгунські полки. Було заарештовано 133 «головних винуватців». Судовим органом запропоновано до 15 липня 1905 закінчити слідство у справі повстання. Цар Микола ІІ направив у Лебединський повіт генерал-адьютанта Струкова для «производства дознания».
15 (28) червня 1905 – повідомлення в Женевських газетах про селянські заворушення в Лебединському повіті Харківської губернії, про розгром п’яти маєтків і відправлення туди військ (В.И. Ленин «Борьба пролетариата й холопство буржуазии». Сочинения т.8, стр. 487).
12 (25) грудня 1905 – революційно налаштовані маси в Лебедині, в ярмарковий день попрямували до поліцейської дільниці, а потім до в’язниці, щоб звільнити арештованих. Кінний загін уланів, що прибув з Охтирки, розігнав бунтівників. (О. Білик «Нотатки з історії Лебедина» // г. «Соц. Життя», 1957)
16 грудня 1905 – мешканці Лебедина намагалися визволити з поліції активного діяча селянського руху Антона Щербака. Поліція не змогла розігнати натовп і з Охтирки були викликані драгуни.
15 серпня 1906 – в Лебедині відкрилася чоловіча гімназія. Вона знаходилася в приміщенні колишнього винного складу, що було дароване царем Миколою ІІ для освітянських цілей. На 1 січня 1908 налічувалося 144 учнів. Плата за рік навчання складала 60 крб., утримання одного учня обходилось в 107 крб. Від плати за навчання звільнялись діти службовців, а також діти з малозабезпечених сімей. До 1911 було 6 класів, потім 7; у 1912 р. число учнів досягло 271 чол. (г. «Життя Лебединщини», 24.08.1992).
15 вересня 1906 – після урочистого молебну почалися заняття в чоловічій гімназії Лебедина. Посаду директора гімназії обыймав Микола Євграфович Степанов, колишній викладач Сумської гімназії. Прийнято дітей: в підготовчий клас – 28 чол., в перший – 47 чол., в другий – 34, всього – 109. По місцю проживання: з Лебединського повіту – 84 чол., сторонніх – 25; по станах – селян 44, міщан і цехових 32, духовних, дворян і різночинців – 33; по віросповіданнях – православних – 95, католиків – 6, іудеїв – 8 (Лебедин. Збірник архівних документів і матеріалів. Харків 1997).
1907 – в Лебедині мешкало 18 тис. жителів. (Лебедин. Збірник документів і матеріалів. Харків. 1997).
26 липня 1908 – виданий дозвіл Харківського губернатора (за № 5102) селянину м. Лебедина – Олексію Гавриловичу Солодовникову на відкриття друкарні в Лебедині.
1908 – створення в Лебедині Шевченківського гуртка. Гурток організував в чоловічій гімназії викладач малювання – Онацький Никанор Харитонович. Гуртківці пропагували українську мову, твори Шевченка, Франка, Лесі Українки. З наближенням річниці з дня народження Шевченка гуртківці організували вечір. Про зібрання дізналася поліція. Повітовий справник Жилло зробив обшуки по домівках гімназистів – членів гуртка, розпочалися допити і гурток припинив існування.
1909 – збудована телефонна лінія Бишкінь-Ворожба-Лифине-Суми. Телефонна мережа Лебединщини мала загальний протяг 310 верст, з’єднувала 224 абонента, мала 15 центральних станцій та 11 додаткових перемикачів.
1909 – в Лебединському повіті було 4 цукрових заводи, 11 винокурних заводів, 21 паровий млин, 24 водяних млини на р. Псел, в т. ч. 1 з турбінами, 1746 водяних млинів на ставках і вітряних, 12 крупорушок, 44 казенних винних лавок (виписки М.К. Шевченка з журналів Лебединських повітових земських зборів).
1909 – в Лебединській друкарні М.Є. Когана надруковані книги місцевого літератора Миколи Михайловича Гальковського – «Наказний гетьман Полуботок», «Петр Великий в родной поэзии», «Сербский народний эпос», «Лирические песни сербского народа», «Стихотворения», «Николай Алексеевич Некрасов. Чтение для народа», «Максим Горький. Литературная характеристика».
1909 – існували наступні книжкові магазини й лавки, а також бібліотеки для читання в Лебедині: відділ книжкового складу Харківського губернського земства (м. Лебедин, Базарна площа), в приміщенні Народного будинку. Власник – Лебединська земська управа; книжковий магазин (м. Лебедин, Сумська вулиця). Власник – міщанин м. Костянтинограда – Мойсей Коган; народна безкоштовна бібліотека (м. Лебедина. Базарна площа), в приміщенні Народного будинку; громадська бібліотека (Базарна площа), в приміщенні Народного будинку.
1909 – Список бджолярів Лебединського повіту, які мали не менше 50 вуликів, складений для Харківського губернатора Лебединським повітовим справником Жилло: Андрій Семенович Коростіль, селянин х. Олексіївський Лебединської волості, пасіка існує 10 років; Яків Васильович Горошко, цеховий м. Лебедина, вул. Довгалівка (90 вуликів), пасіка існує 40 років; Зиновій Іванович Стеблянко, селянин м. Лебедина, вул. Довгалівка (50 вуликів), пасіка існує 15 років; Володимир Павлович Дзюба, учитель Лебединського міського училища, із козаків Полтавської губернії, вул. Довгалівка (65 вуликів), пасіка існує з 1905 р.
1910 – в Лебедині збудована міська електростанція з двома динамомашинами «Вольф», потужністю 60 і 25 кіловат. Вартість – 23 200 крб. Були освітлені обидві гімназії, земська і міська управи, міське училище і декілька будинків заможних сімей, які жили в центрі міста.
1910 – в Лебедині чисельність населення склала 20 272 осіб, функціонувало 9 церков, єврейський молитовний будинок, чоловіча й жіноча гімназії, міське училище та 4 початкових, нижча реміснича школа, земська лікарня, в місті всіх будинків – 3500, з них цегляних – 50, деревяних – 3 297, змішаних напівкам’яних – 150, солом’яних – 3. Вартість їх 1 888 000 крб.
16 травня 1911 – Харківський губернатор дозволив відкрити Лебединське повітове сільськогосподарське товариство і затвердив його статут.
1912 – в Лебедині збудований будинок повітової земської управи. До середини 70-х років в будинку знаходились райком партії і райвиконком, потім медучилище.
1912 – в Лебедині, на Майданній площі (тепер пл. Волі) споруджено будинок для земського лікаря К.О. Зільберника (на гроші графа О.В. Капніста). З липня 1939 р. в будинку знаходиться художній музей, початок будівництва 1910 р.
1912 – Лебединське міське училище стало вищим початковим училищем (4-класним).
1913 – в Лебедині побудована Миколаївська церква, цегляна (архітектор Нємкін).
20 березня 1913 – Постановою Лебединської міської думи К.О. Зільбернику, за бездоганну чесну працю присвоєно звання почесного громадянина Лебедина. Лебединське земство постановило, щоб портрет його висів у хірургічному відділенні лікарні. Був запрошений з Харкова художник – портретист І.М. Святенко, який виконав портрет, що висів в лікарні з 1913 по 5.03.1953, а потім знову з 1978.
1914 – розпочалося будівництво залізниці від Гадяча до Лебедина: за рішенням царя Миколи ІІ (г. «Голос України», 14.07.1992)
1914 – в Лебединському повіті функціонувало: 14 лікарняних дільниць і 14 самостійних фельдшерських пунктів. Всього на службі земства було 15 дільничних лікарів і 50 фельдшерів. В повіті було 107 училищ, вчителів – 312, учнів 8663, бібліотек-читалень – 44, в них книг 34 511 (релігійний відділ – 4931 книг, український відділ – 2232 книги, книговидача за рік – 89 699 книг).
1915 – в Лебедині, по вул. Михайлівській, збудовано особняк колишнього голови повітової земської управи, поміщика Василя Васильовича Сбитнєва. Десятки років там була поліклініка, пізніше стоматологія. Почалося будівництво у 1914.
1916 – в Лебедині побудовано будинок міської управи й пожежної частини: 1932-1939 в будівлі був розміщений художній музей, потім фельдшерсько-акушерська школа.
5 (18) березня 1917 – масовий мітинг в Лебедині на Соборній площі, на якому виступав Базавлук Юрій Іванович. Після мітингу сотні людей рушили до тюрми визволяти в’язнів, розігнавши поліцію. Колишній голова повітової земської управи В.В. Сбитнєв став повітовим комісаром Тимчасового уряду.
13 (26) березня 1917 – в Лебедині створена повітова Рада робітничих депутатів. В ній переважали меншовики і есери, головою Ради обрали більшовика Демченка Миколу Нестеровича.
1 квітня 1917 – в Лебедині в друкарні М.Є Когана вийшов перший номер газети повітової земської управи «Лебединские известия». Видавець – зять Когана – І.І. Мілінберг, редактор – санітарний лікар Петро Олексійович Граціанов. Газета виходила щодня, крім післясвяткових днів. Автори підписувались здебільшого псевдонімами – «Посторонній», «С», «Н», тощо.
1 травня 1917 – в репортажі про святкування 1 травня в Лебедині, що був надрукований в газеті «Лебединские известия», сповіщалось: «На Базарной площади был отслужен молебен и многолетие Временному правительству. «А вот несут портрет Т.Г. Шевченко, над которым развевается желто-голубой флаг с надписью: «Нехай живе самостійна Україна!». Поруч з цим репортажем вміщені замітки під заголовками «Конец царской власти», «Сьезд крестьянских депутатов», «Бишкинское общество «Просвіта» та інші. Тут зібралося близько 3 тисяч чоловік. Звідси демонстранти з плакатами «Да здравствует Интернационал!», «Да здравствуют рабочие и крестьяне», «Земля и воля», співаючи революційні пісні, рушили по Сумській вулиці до Вознесенської площі, де відбувся ще один мітинг. З маленької трибуни більшовик М.Н. Демченко виголосив промову про свято 1 травня та політичні події в Петербурзі й Москві. Його змінив представник шахтарів Донбасу, виступили також вчителі Ю.І. Базавлук та А.Д.Дятленко. Потім виступив солдат – учасник революційних подій в Петербурзі. На пропозицію Дятленка демонстранти проспівали «Заповіт» Шевченка.
Продовження далі…
